6.9. Методи визначення собівартості і методика обчислення собівартості сільськогосподарської продукції

Визначення собівартості різних видів продукції (робіт, послуг) ґрун­тується на загальних для планування й обліку принципах і знаходить своє відо­браження в єдності об'єктів калькуляції, статей витрат і методики їх розподілу. В плануванні й обліку розраховуються та використовуються в економічній ро­боті такі показники собівартості:

• собівартість усієї продукції;

• собівартість одиниці продукції;

• витрати на одну грошову одиницю вартості продукції.

Собівартість одиниці продукції визначають діленням собівартості всієї про­дукції відповідного виду на її обсяг у натуральному вигляді, а витрати на одну грошову одиницю продукції — відношенням собівартості всієї продукції до її обсягу у вартісному виразі.

Собівартість одиниці продукції визначається за допомогою певних методів, їх вибір залежить від особливостей технології та організації виробництва, хара­ктеру продукції, що виробляється. В агропромисловому виробництві викорис­товують такі методи.

1. Пряме віднесення витрат на відповідні види продукції. Застосовується в тих галузях, в яких одержують лише один вид однорідної продукції. Собівар­тість одиниці продукції при цьому визначають діленням суми понесених витрат на даному об'єкті планування й обліку на загальний обсяг її виробництва (робіт, послуг).

У сільському господарстві так визначається собівартість 1 ц зеленої маси, а також собівартість одиниці робіт і послуг допоміжних та обслуговуючих виро­бництв: 10 ткм, 1 кВт/год, 1 м³ води. На переробних підприємствах цей метол застосовують в однопродуктових виробництвах, в яких не отримують зворот­них відходів чи супутньої продукції, наприклад, виробництво цукру-рафінаду.

2. Вилучення із загальної суми витрат побічної продукції, зворотних відхо­дів, супутньої продукції, вираженої у грошовій формі. При цьому в рослин-

ництві побічна продукція (солома, гичка, стебла кукурудзи, корзинки соняш­нику та ін.) оцінюється за нормативною собівартістю, що розраховується по кожному підприємству.

У тваринництві гній також оцінюється за нормативною собівартістю, а такі види побічної продукції, як вовна-лінька, пух, перо, роги, міражні яйця та інше оцінюються за цінами можливої реалізації (використання). У переробній про­мисловості застосовують різні методичні підходи до грошової оцінки зворотних відходів і супутньої продукції — за цінами можливої реалізації, як обумовлена частка вартості сировини та ін. Залишок витрат, що дорівнює різниш між зага­льною сумою витрат і вартісною оцінкою зворотних відходів, супутньої та по­бічної продукції, відносять на одержаний обсяг основної продукції.

3. Розподіл витрат між видами продукції пропорційно кількісному значенню однієї з головних ознак, спільної для всіх видів одержаної продукції. Такою ознакою може бути, наприклад, вміст повноцінного зерна в цих видах продук­ції, вміст поживних речовин тощо.

4. Коефіцієнтний метод застосовується тоді, коли в діяльності відповідного виду одержують більше ніж один вид продукції з наступним визначенням собі­вартості кожного з них. Витрати між цими видами продукції розподіляються пропорційно їх питомій вазі в загальному обсязі умовної продукції. Її розрахо­вують шляхом переведення з допомогою прийнятих коефіцієнтів усіх видів продукції в основну. Цим методом визначають, наприклад, собівартість проду­кції вівчарства, собівартість м'яса різних категорій в м'ясопереробних підпри­ємствах.

5. Пропорційний метод базується на розподілі витрат між окремими видами продукції пропорційно до вартості продукції, оціненої за реалізаційними ціна­ми. Так визначається собівартість овочів, льону, конопель та ін.

6. Комбінований метод включає два або більше розглянутих вище методів. Наприклад, при визначенні собівартості насінницького зерна в спеціалізованих насінницьких господарствах застосовується метод виключення вартості побіч­ної продукції (соломи) у поєднанні з пропорційним, коли залишок витрат роз­поділяють за різними класами зерна пропорційно до його вартості.

Визначення собівартості сільськогосподарської продукції здійснюється від­повідно до Типового положення з планування, обліку і калькулювання собівар­тості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств (1996 р.).

Визначення собівартості продукції рослинництва. З-поміж продукції ос­новних галузей аграрних підприємств визначення собівартості починають саме з продукції рослинництва, оскільки вона значною мірою споживається тварин­ництвом. Об'єктами визначення собівартості в рослинництві є різні види про­дукції, які одержують від кожної сільськогосподарської культури.

Крім того, визначають собівартість незавершеного виробництва, що склада­ється з собівартості сільськогосподарських робіт і вартості спожитих ресурсів для виробництва продукції рослинництва, які виконані (понесені) в поточному році під урожай майбутнього року.

Продукція рослинництва після збирання транспортується і відповідним чи­ном доробляється (висушується, очищується, сортується тощо). З огляду на це

виникає необхідність визначення витрат, які повинні бути включені до вироб­ничої собівартості продукції .

Відповідно до існуючого положення зерно і насіння соняшнику калькулюють за принципом франко-тік (франко-місце зберігання). При цьому в собівартість зе­рна включають витрати на доробку продукції. Сіно і солому калькулюють за франко-місцем зберігання, силос — франко-силосною спорудою, включаючи ви­трати на виробниіггво зеленої маси і на силосування, зелений корм — франко- місцем споживання, коренеплоди, картопля — за франко-місцем зберігання.

У товарному зерновому виробництві розраховується собівартість 1 ц зерна, зерновідходів і нормативна собівартість 1 ц соломи. Розглянемо такий приклад У підприємстві одержано 18,0 тис. ц зерна озимої пшениці, 1350 ц використо­вуваних зерновідходів з концентрацією зерна 40 % і 17,5 тис. ц соломи. Загаль­на сума витрат на одержання цієї продукції становить 1080 тис. гри. Норматив­на собівартість 1 ц соломи, визначена розрахунковим способом за техноло­гічними картами, становить 4,8 грн, до складу якої включають витрати на транспортування, скиртування, пресування (здійснюється не завжди).

Собівартість 1 ц зерна і зерновідходів визначають у такій послідовності. Спочатку розраховують нормативну собівартість усього обсягу одержаної со­ломи: 17,5 • 4,8 = 84 тис. грн. Потім зменшують загальну суму витрат на норма­тивну собівартість соломи: 1080 - 84 = 996 тис. грн.

Далі визначають вагу повноцінного зерна:

18 000 + 1350 • 0,4 - 18 000 + 540 « 18 540 ц,

а також частку повноцінного зерна в зерновідходах у загальному обсязі повно­цінного зерна: (540 : 18 540) • 100 = 2,9 %.

Звідси собівартість одержаного зерна і зерновідходів становитиме:

а) зерна — 996 • (100 - 2,9): 100 = 907,1 тис. грн;

б) зерновідходів — (996 • 2,9): 100 = 28,9 тис. грн.

Таким чином, собівартість 1 ц зерна і зерновідходів у нашому прикладі ста­новить:

а) зерна — 967 100 : 18 000 = 53,7 грн;

б) зерновідходів — 28 900 : 1350 = 21,4 грн.

Наведена методика може набути помітних змін у разі, коли застосовують більш сучасну технологію збирання зернових колосових, якою не передбачене накопи­чення соломи в бункері і наступне її складування. Натомість комбайном здійсню ється її подрібнення і рівномірне розсівання по зібраній площі з метою одержання з неї органічного добрива. За такої технології нормативна собівартість соломи не ви­значається, тому обчислюється лише собівартість 1 ц зерна і 1 ц зерновідходів

У товарному буряківництві визначають собівартість 1 ц коренів методом ви­лучення із загальної суми витрат нормативної собівартості гички. Залишков) суму витрат ділять на одержаний обсяг коренів і одержують собівартість 1 u основної продукції.

___________

'Виробничу собівартість сільськогосподарської продукції визначають до межі френко-мхис ібергтамня Це оіиачаг, що всі наступні витрати, пов'язані з підготовкою до реалізації продукції, й транспортуванням. Відносять до витрат на збут.

Треба мати на увазі, що технологією збирання може бути передбачене по­дрібнення гички з наступним її приорюванням. Тоді усі витрати зразу відносять на одержані коренеплоди. В насіннєвому буряківництві розраховують собівар­тість 1 Ц насіння.

Для визначення собівартості 1 ц насіння соняшнику потрібно загальну суму витрат на вирощування і збирання цієї культури зменшити на нормативну собі­вартісь соняшникових кошиків і одержаний результат поділити на фізичну ма­су насіння після доробки (доочистки).

Особливістю визначення собівартості 1 ц картоплі є те, що від загальної су­ми витрат на її вирощування та збирання віднімається вартість нестандартної картоплі, яка згодована худобі, в оцінці за собівартістю кормових буряків з ура­хуванням поживності.

Собівартість продукції окремих овочевих культур визначають окремо по куль­турах відкритого і закритого ґрунту. При цьому в неспеціалізованому овочівницт­ві відкритого ґрунту загальні витрати зменшують на нормативну собівартість гич­ки і потім розподіляють залишкову їх суму за окремими овочевими культурами пропорційно до виручки від реалізації основної продукції цих культур.

Визначення собівартості продукції тваринництва. Об'єктами визначення собівартості в тваринництві є основні види продукції. Зокрема, у скотарстві ви­значають собівартість молока, приплоду, приросту живої маси молодняку всіх вікових груп і дорослої худоби на відгодівлі, а також їхньої живої маси; у птахі­вництві — яєць, приросту живої маси і живої маси за відповідними віковими групами кожного виду птиці, у рибництві — собівартість мальків, цьоголіток, риби однорічного віку і товарної риби.

Собівартість молока і приплоду визначають так. Спочатку розраховують собівартість одного кормо-дня в молочному скотарстві діленням усієї суми ви­трат по шй галузі на кількість кормо-днів (середньорічна кількість корів мно­житься на 365).

Нормативно вважають, що собівартість однієї голови приплоду становить 60 кормо-днів. Множенням одержаного приплоду на 60 кормо-днів і на собівар­тість одного кормо-дня визначають суму витрат, яку відносять на приплід. За- гальна сума витрат по молочному скотарству зменшується на витрати, які від­несені на приплід, і на загальну нормативну собівартість гною¹, яку розрахо­вують множенням планової собівартості 1 т цієї побічної продукції на її загаль­ний обсяг, одержаний протягом звітного року. Залишок витрат відносять на мо­локо. Діленням цих витрат на обсяг одержаного молока визначають собівар­тість І ц цього виду продукції.

По молодняку великої рогатої худоби і худоби на відгодівлі визначають со­бі варг і сть 1 ц живої маси і 1 ц її приросту. Щоб розрахувати приріст живої ма­си, необхідно до живої маси тварин на кінець року додати живу масу вибулого (облікового) за рік поголів'я (включаючи загиблих тварин) і від одержаного ре­зультату відняти живу масу поголів'я худоби на початок року, живу масу пого­лів'я, що надійшло протягом року, і живу масу приплоду.

Собівартість 1 ц приросту живої маси визначають методом вилучення із загальної суми витрат вартості побічної продукції (гною). До фактичної собіва­ртості приросту живої маси за відповідними видами і групами тварин включа­ють втрати від загибелі молодняку і дорослої худоби на відгодівлі, за винятком втрат, що відшкодовуються за рахунок винних осіб, і тих, які сталися внаслідок епізоотії та стихійного лиха.

Загальна сума витрат для визначення собівартості 1 ц живої маси обчислю­ється сумою початкової балансової вартості тварин на початок року, вартості тварин, переведених на вирощування і відгодівлю протягом року ( в обліку — мінус вартість загиблих тварин за обліковою оцінкою на початок року), вартості одержаного приплоду і фактичних витрат звітного року (без вартості побічної продукції), віднесених на приріст живої маси тварин. Одержану суму ділять на живу масу поголів'я, що калькулюють. Вона дорівнює живій масі тварин на кі­нець року плюс жива маса вибулих протягом року тварин (в обліку — без маси загиблих тварин).

Собівартість 1 ц живої маси худоби є важливим економічним показником, оскільки на його основі визначається собівартість тварин, що реалізуються під­приємством, здійснюється грошова оцінка молодняку, який переводиться в ос­новне стадо, і собівартість тварин, що залишилися на кінець року.

У свинарстві в спеціалізованих підприємствах визначають собівартість при­росту живої маси за такими віковими групами свинопоголів'я, як основне стадо (приріст живої маси поросят до 2-місячного віку), поросята двох-чотирьох мі­сяців, поросята старші за чотири місяці, свині на відгодівлі.

В яєчному птахівництві визначають собівартість 1 тис. шт. яєць. Для цього із загальної суми витрат по стаду віднімають вартість побічної продукції (послід, пух, перо) з подальшим віднесенням залишкової суми витрат на одержану основ­ну продукцію. По молодняку птиці, як і в яєчному птахівництві, розраховують собівартість 1 ц живої маси, вилучаючи з усіх витрат вартість побічної продукті В інкубаційному виробництві визначають собівартість добового курчати.

У тваринництві для поглибленого анатізу ефективності галузі визначають ще й собівартість одного кормо-дня і 1 ц кормових одиниць.