1. Поняття інвестицій та інвестиційної діяльності. Класифікація інвестицій

У вітчизняній і зарубіжній науці й практиці немає єдиної точки зору щодо змісту поняття «інвестиції». Можна виділити два підходи до трактування цієї категорії — звужений і розширений.

Так, в економічній літературі, що видавалася в колишньому СРСР, а також у практиці господарської діяльності поняття інвестицій, по суті, зводилося до капіталовкладень у просте і розширене відтворення основних засобів. Таке звужене розуміння категорії інвестицій характерне і для деяких зарубіжних авторів¹.

Водночас ряд економістів поняття інвестицій розглядають дещо ширше, ро­зуміючи під ними додаткові вкладення у вигляді основних і оборотних засобів у процесі господарської діяльності². Проте в практичній діяльності зарубіжних фірм, в економічній літературі країн Заходу інвестиції нерідко трактуються ши­рше, коли під ними розуміють усі напрями вкладення коштів, що забезпечують одержання прибутку.

Для умов ринкової економіки таке трактування інвестицій найбільш прийня­тне. Підприємство з метою одержання прибутку може вкладати кошти не лише в будівництво, на придбання техніки, обладнання, поповнення предметів праці, а й на придбання цінних паперів, здійснення цільових банківських вкладів то­що. В Україні в офіційних документах, зокрема, в Законі України «Про інвести­ційну діяльність» (1991 р.) поняття інвестицій трактується саме з таких позицій: інвестиції — це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вклада­ються в об’єкт підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Основні напрями інвестицій — це вкладення коштів у рухоме і нерухоме майно (будівництво виробничих будівель, споруд, об’єктів соціальної сфери,

придбання техніки, обладнання устаткування, поповнення оборотних шобів тощо); придбання акцій, облігацій, інших цінних паперів, цільові грошові (бан­ківські) вклади; придбання або створення нематеріальних активів; придбання часток у капіталі інших підприємств і цілісних майнових комплексів (дочірніх підприємств, інших господарських одиниць).

З усіх наведених напрямів інвестицій істотного уточнення вимагає лише та­кий з них, як поповнення оборотних засобів. В економічній літературі зустрі­чаються дещо інше за формою, але однакове за змістом трактування цього на­пряму. Скажімо, інвестиції розглядаються як додаткові вкладення у вигляді основних і оборотних фондів у процесі господарської діяльності. Таке тлума­чення даного напряму інвестицій некоректне, оскільки при цьому не окреслю­ється межа між власне інвестиційними і поточними витратами, що здійснює підприємство в процесі виробничої діяльності. А без такого розмежування не можна визначити зміст інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання, а отже, її ефективність.

Якщо слідувати логіці, що інвестиціями є додаткові вкладення в оборотні за­соби (чи на їх поповнення, що практично одне і те саме), то закономірно вини­кає запитання: а що ж слід розуміти під додатковими вкладеннями в цей ре­сурс?

Якщо, скажімо, аграрне підприємство вносило за останні роки 35 — 40 кг діючої речовини мінеральних добрив на 1 га, а у звітному році внесло по 60 кг, що значно менше, ніж це потрібно для одержання високих врожаїв, то чи спра­ведливо розглядати ці додаткові вкладення як інвестиції? Очевидно, ні, бо це звичайна виробнича діяльність, а отже, такі витрати слід розглядати, як поточні. Це ж стосується додаткової заготівлі (закупівлі) кормів, придбання додаткової кількості палива, запасних частин та інших матеріально-речових елементів обо­ротного капіталу.

Інвестиціями даного напряму є такі додаткові вкладення і зазначені складни­ки цього капіталу, які здійснюються в комплексі з капітальними інвестиціями і без яких інвестиційний проект не може бути введений в експлуатацію. Напри­клад, побудований свинокомплекс може розпочати виробництво лише за умови закупівлі і поставки на дорощування і відгодівлю молодняку свиней, придбання кормів, необхідного інвентарю тощо. В такому разі є підстави розглядати вкла­дення в ці матеріально-речові елементи оборотного капіталу як інвестиції.

Звідси випливає такий висновок: усі вкладення, у тому числі і додаткові, в матеріально-речові елементи оборотного капіталу, що не пов’язані з капіталь­ними вкладеннями, є поточними витратами і їх не правомірно розглядати як складову інвестицій.

Відповідно до розглянутих напрямів інвестицій їх класифікують на такі три групи:

• виробничі інвестиції — вкладення у виробничі ресурси: основні засоби і предмети праці, що пов’язані з цими основними засобами;

фінансові інвестиції — вкладення коштів у цінні папери, цільові банків­ські вклади (депозити), придбання деривативів, паїв (часток) у капіталі інших підприємств (корпоративних прав).

У складі фінансових інвестицій виділяють портфельні інвестиції, які згідно з Податковим кодексом України визначаються як господарські операції, що пе­редбачають купівлю цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку або біржовому товарному ринку;

• інтелектуальні інвестиції— вкладення коштів в об’єкти інтелектуальної власності. Якщо інвестиції здійснюються з метою створення новацій або їх за­провадження у виробництво, то такі інвестиції називають інноваційними.

Виробничі та інтелектуальні інвестиції ще називають реальними інвестиція­ми. їх складовою є капітальні інвестиції, що передбачають вкладання коштів у придбання (створення) основних засобів і нематеріальних активів, які підля­гають амортизації (за Податковим кодексом України).

В економічній літературі наводяться й інші класифікаційні ознаки інвести­цій, що зумовлено різноманітністю їх форм вияву. Так, за характером участі в інвестиційному процесі розрізняють прямі інвестиції, коли інвестор бере без­посередню участь у виборі об’єкта інвестування та в здійсненні вкладень, а та­кож непрямі інвестиції, за яких вкладення капіталу здійснюється через фінан­сового посередника.

За направленістю у процесі відтворення виділяють інвестиції на нове будів­ництво, на реконструкцію і технічне переозброєння та на розширення діючих потужностей.

За періодом (терміном) інвестування інвестиції бувають короткострокові з терміном вкладення капіталу до одного року і довгострокові, коли цей термін перевищує один рік.

За формою власності інвестиційних ресурсів розрізняють приватні вкладен­ня фізичних і юридичних осіб; державні вкладення, що здійснюються за раху­нок бюджетних коштів різних рівнів, а також державними підприємствами; ін­вестиції іноземних інвесторів та спільні (змішані) вкладення в різних комбі­націях.

Виділяють й інші класифікаційні ознаки, наприклад, за сумою вкладень (ма­лі, середні, великі), за ступенем ризику (неризикові, з низьким ступенем ризику і високим ступенем ризику) та інші.

У масштабах держави пріоритетними для інвестицій є ті галузі та виробниц­тва, яким притаманний істотний мультиплікативний ефект. Завдяки такому ефекту розвиток указаних галузей справляє позитивний вплив на економічне зростання суміжних галузей і виробництв. До галузей з мультиплікативним ефектом відносять сільське господарство, а також інші галузі АПК.

Підприємства з метою ефективного функціонування здійснюють інвести­ційну діяльність, що являє собою сукупність практичних дій щодо реалізації інвестицій, визначених як довготривале вкладання коштів у придбання (ство­рення) основного виробничого капіталу і пов’язаного з ним оборотного капіта­лу, основних невиробничих засобів, нематеріальних активів і як фінансові вкла­дення.

Основна мета інвестиційної діяльності — максимізація прибутку, забез­печення конкурентоспроможності підприємства і, врешті-решт, зростання його вартості.

Будучи суб’єктом такої діяльності, аграрні і переробні підприємства самостій­но визначають напрями, види й обсяги інвестицій, а також приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених фінансових, майнових та інтелек­туальних цінностей в об’єкти інвестування. Підприємства можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців і учасників інвестиційної діяльності.

Слід зазначити, що з метою організації бухгалтерського обліку відповідно до міжнародних стандартів, поняття інвестиційної діяльності, згідно з П(С) БО 4 «Звіт про фінансові результати», трактується модифіковано. Зокрема, інвести­ційна діяльність розглядається як така, що пов’язана з придбанням і реалізаці­єю необоротних активів, а також зі здійсненням тих фінансових інвестицій, які не є складовою еквівалентів грошових коштів.

Як бачимо, тут інвестиційна діяльність включає в себе і реалізацію необоро­тних активів. Це виходить за межі усталеного розуміння даного поняття. Відпо­відно до такого трактування інвестиційної діяльності до її напрямів, згідно з вказаним стандартом, крім придбання основних засобів, нематеріальних акти­вів, акцій, облігацій, цілісних майнових комплексів тощо, відносять надхо­дження грошових коштів у вигляді відсотків за аванси грошовими коштами та позики, надані іншим суб’єктом господарювання, а також грошові надходження у формі дивідендів, від повернення позик, ф’ючерсних і форвардних контрактів, опціонів, а також виплати коштів за такими контрактами (за винятком тих, які укладаються для основної діяльності підприємства).

Такі грошові надходження не стосуються прямо інвестиційної діяльності як такої, а лише мають певне опосередковане відношення. Тому в подальшому викла­ді матеріалу по даній темі інвестиційна діяльність розглядатиметься в усталеному розумінні цього поняття, тобто з орієнтацією на економічну ефективність цієї діяльності.

У ході інвестиційної діяльності підприємства можуть здійснювати реінвес- тиції, під якими розуміють повторне вкладання коштів, одержаних у формі прибутку від функціонування початкового інвестиційного проекту, а в більш широкому розумінні — від здійснення інвестиційних операцій. Реінвестиції можуть направлятися на заміну фізично і морально зношених основних засобів, нематеріальних активів, на модернізацію технологічного устаткування, на інве­стування нових програм, що забезпечують вищу конкурентоспроможність про­дукції та її дохідність, на здійснення фінансових інвестицій.

Держава може регулююче впливати на інвестиційну діяльність підприємств проведенням кредитної та амортизаційної політики, наданням фінансової допо­моги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик, а також подат­ковою політикою шляхом диференціації суб’єктів і об’єктів оподаткування, по­даткових ставок і пільг тощо.

Підприємства можуть здійснювати інвестиції і за межами України за різни­ми напрямами. Головними з них є створення спільних підприємств з іноземни­ми юридичними і фізичними особами на їх території, придбання частки у дію­чих іноземних підприємств або придбання за кордоном підприємств, що повністю належать українським інвесторам.

Важливим напрямом інвестиційної діяльності підприємств за межами Украї­ни є придбання за кордоном нерухомого і рухомого майна, акцій, облігацій та інших цінних паперів іноземних держав, фірм, придбання в них будь-яких прав інтелектуальної власності.

1. Джерела фінансування інвестицій

Розрізняють такі джерела фінансування інвестицій: власні, позичкові, залучені і бюджетні.

До власних джерел фінансування інвестицій підприємств-інвесторів від­носять прибуток, амортизацію, грошові надходження від реалізації вибракува- ної худоби з основного стада (для аграрних підприємств)¹, виручку від ліквіда­ції основних засобів, страхові відшкодування за основні засоби, вибулі внаслідок стихійного лиха.

Позичкові джерела фінансування інвестицій фінансування представлені облігаційними позиками, банківськими кредитами і кредитами інших фінансо­вих установ, наприклад, інвестиційних фондів, а залучені — коштами, одержа­ними від продажу акцій і часток (паїв) у статутному капіталі підприємства. Роз­мір позичкових джерел значною мірою визначається ринковою вартістю позич­кового капіталу, наявністю майна для застави, а залучених джерел — від рівня розвитку фінансового ринку, зокрема ринку цінних паперів.

Бюджетні інвестиції здійснюються державою частково або повністю для реалізації важливих капіталомістких проектів у розвиток агропромислового комплексу, наприклад, у меліорацію. Крім названих джерел фінансування інве­стицій підприємства можуть використовувати благодійні внески, пожертву­вання з боку інших юридичних і фізичних осіб.

Більшість зазначених джерел фінансування інвестицій формуються у ході фінансової діяльності підприємства, яка приводить до змін розміру і складу власного та позичкового капіталу. До такої діяльності, зокрема, відносять оде­ржання грошових коштів від розміщення акцій та від інших операцій, що зу­мовлює збільшення власного капіталу, одержання грошових коштів у резуль­таті утворення боргових зобов’язань, що збільшують позичковий капітал (взяття кредиту, випуск облігацій, видачу векселів). Водночас складовою цієї діяльності є виплата грошових коштів для погашення раніше отриманих по­зик, виплата дивідендів грошима, викуп раніше випущених підприємством ак­цій та ін.

Безумовно, головну роль у джерелах фінансування інвестицій повинні віді­гравати власні кошти. Проте, враховуючи сучасний стан розвитку агропромис­лового комплексу, насамперед його аграрної сфери, коли власних коштів часто

не вистачає або вони відсутні для здійснення серйозних інвестицій, важлива роль відводиться позичковим джерелам. У зв’язку з цим варто акцентува/и ува­гу на такому.

Починаючи з 2005 р. у зв’язку з інтенсивним розвитком великих агропроми­слових формувань, зокрема, агропромислових холдингів як вертикально інтег­рованих структур, одним із важливих джерел постачання капіталу в агропроми­слове виробництво стало залучення цими структурами інвестиційних ресурсів на світових фінансових ринках. Таке залучення здійснюється за двома напря­мами: розміщення акцій на світових фондових біржах і випуском єврооблігацій (євробондів). Враховуючи масштаби і темпи залучення інвестиційних ресурсів за цими напрямами є підстави вважати, що в 2005 — 2012 pp. сформувався но­вий етап капіталізації підприємств агропромислового комплексу.

Розміщення акцій на світових фондових біржах агропромислові холдинги можуть здійснювати такими способами:

• публічне первинне розміщення акцій (ІРО — Initial Public Offering) — від­критий продаж акцій на біржовому майданчику (доступ до купівлі мають усі учасники торгів). Результатом такого розміщення акцій є залучення інвестицій­них ресурсів і зростання акціонерного капіталу емітента (агропромислового хо­лдингу);

• додаткове публічне розміщення акцій (РРО — Primary Public Offering, Follow on). Розміщується додатковий пакет акцій до акцій, які уже були роз­міщені раніше. Як і в попередньому випадку в емітента зростає акціонерний капітал;

• приватне розміщення депозитарних розписок на акції серед обмеженого кола заздалегідь визначених інвесторів (РР — Private Plasement, або Private Offering). При цьому компанія одержує лістинг на біржі, зростає її акціонерний капітал;

• пряме публічне розміщення акцій {DPO — Direct Public Offering). Це дода­ткове розміщення акцій серед поточних акціонерів. В емітента збільшується ак­ціонерний капітал без зміни складу акціонерів.

Вітчизняні публічні акціонери товариства (ПАТ) стали залучати інвестиції на зовнішніх ринках з 2005 р. За цей час, включаючи 2010 p., було укладено 59 угод і залучено більше 4 млрд дол. США.

Станом на 2010 р. 17 агропромислових холдингів розмістили свої акції на міжнародних фондових біржах, з них ІРО — 9 компаній і РР — 8 компаній (ос­новними майданчиками для проведення ІРО вітчизняними ПАТ є Варшавська фондова біржа (WSE), Лондонська фондова біржа (LSE) та її альтернативний майданчик AIM і Франкфуртська фондова біржа (FWE). Важливим є той факт, що в роки світової економічної кризи 2008 — 2010 pp. з вітчизняних ПАТ роз­міщення акцій на світових фондових біржах переважно здійснювалось агро­промисловими холдингами: із 14 укладених за ці роки угод 10 укладено саме цими компаніями. На 2011 — 2012 -pp. свої наміри щодо розміщення акцій за ІРО оприлюднили ще 6 агропромислових холдингів.

Лідерами на даному етапі в розміщенні акцій і залученні коштів по ІРО є та­кі агропромислові холдинги: «Миронівський хлібопродукт», «Кернер груп» та

«Авангард». Ними залучено коштів відповідно 322,5, 221 і 208 млн дол. США відповідно.

Агропромислові компанії займають лідируючі позиції за ринковою капіталі' зацією бізнесу. Лише за 2010 р. капіталізація дев’яти найбільших публічних аг­ропромислових компаній України, акції яких котируються на світових фондо­вих біржах, збільшилася втричі і досягла 3,7 млрд дол. США. Про успішність компаній на світовому фінансовому ринку можна судити і за коефіцієнтом спів­відношення добавленої ринкової вартості (MVA — Market Value Added), різниця між ринковою вартістю компанії та інвестованим капіталом) з інвестованим ка­піталом. Наприклад, для «Миронівського хлібопродукту» цей показник у 2010 р. становив 1,9. Це означає, що ринок оцінює кожну вкладену гривню в цю компанію в розмірі 1,9 грн.

Другий напрям залучення інвестицій на світовому фінансовому ринку — ви­пуск єврооблігацій (євробондів), станом на 2012 р. лише започатковується, про­те перші кроки, що здійснені агропромисловими холдингами в цій сфері, засві­дчують про його перспективність. Скажімо, «Миронівський хлібопродукт» перший випуск єврооблігацій здійснив у 2006 р. на суму 250 млн дол. США, а в 2011р. — на суму 330 млн дол. США зі строком погашення до 2015 р.

Важливо, що випуск єврооблігацій на даному етапі — це залучення більш дешевих інвестицій порівняно з кредитами банків, бо випускаються вони під 10 —12 % річних.

За таких умов стає економічно вигідним рефінансування одних боргових зо­бов’язань іншими, більш дешевими, в даному випадку — одержаними за євроо- блігації. Тому логічно, що МХП планував спрямувати 100 млн дол. США від випуску в 2011 р. єврооблігацій на рефінансування короткострокового кредиту. Здійснив випуск єврооблігацій й агропромисловий холдинг «Авангард» на 200 млн дол. США, розпочали підготовку до такого випуску й інші компанії, «Кер­нер груп», наприклад.

Динаміка і масштаби залучення вітчизняними агропромисловими холдинга­ми фінансових ресурсів за означений період дали підстави аналітикам відомої в світі компанії «Fitch Rating» зробити прогноз, згідно з яким ці структури в на­ступні п’ять-десять років спроможні залучити до 20 — 30 млрд дол. США. Це достатньо для здійснення істотного нарощування техніко-технологічного поте­нціалу агропромислового комплексу з інноваційною складовою.

У 2009 — 2012 pp. істотно змінилася стратегія залучення інвестицій агро­промисловими холдингами України. Якщо на початковому етапі (2005 — 2007 pp.) головна увага зосереджувалася на нарощуванні площі землекористу­вання (так званого земельного банку) як головної риси потужності і привабли­вості свого бізнесу, що призвело до виникнення так званих земельних бульба­шок (значна площа орендованих земель не оброблялася), то в 2012 р. пріоритети були змінені: основна увага потенційними інвесторами агропромислових хол­дингів зосереджується на площі сільськогосподарських угідь, що ними оброб­ляється, а також на величині грошового потоку, що генерується від агропроми­слового виробництва. Зокрема, використовувався показник EBITDA (Earning

Before Interest Taxes Depreciation Amortization) — прибуток до виплати відсоткіь і податків + амортизація.

Крім того, для виходу на ІРО вимагається, щоб оборот компанії становив не менше 500 млн дол. США, ROIC (рентабельність інвестованого капіталу) була в межах 17 — 25 %, співвідношення рентабельності інвестованого капіталу із се­редньозваженою вартістю капіталу WACC становило більше одиниці.

Компанія має перебувати у фазі стабільного зростання, мати відповідну кор­поративну культуру, відкриту інформаційну політику (прозорість бізнесу), ефе­ктивну організаційну структуру. Для потенційного інвестора важливо також знати, яка частка пакета акцій розміщується (як правило, не менше 20 % статут­ного капіталу) і на яку суму та куди будуть спрямовані від ІРО кошти¹.

Фактична величина інвестицій підприємства залежить від його інвестицій­ного потенціалу. Він визначається підсумовуванням чистого прибутку, амор­тизаційних відрахувань, позичкових і залучених коштів. Чистий прибуток, взя­тий разом з амортизаційними відрахуваннями, називають, як нам відомо, чистим грошовим потоком підприємства. І має він відігравати провідну роль у формуванні інвестиційного потенціалу суб’єктів господарювання, забезпечу­ючи поступальний розвиток їх економіки.

З метою залучення додаткових джерел інвестування для здійснення про­гресивних структурних перетворень в економіці України, підвищення техніч­ного та якісного рівня виробництва, зменшення потреб підприємств в енерго­носіях і сировині, ліквідації існуючих диспропорцій і дефіцитів на ринку України, розвитку її потужного експортного потенціалу України важливо здійснювати стимулювання вкладень іноземного капіталу в пріоритетні галузі економіки держави.

При цьому слід пам’ятати, що існує дві принципові умови привабливості ін­вестицій: прибутковість інвестицій і забезпечення сприятливого інвестиційного клімату (стабільне правове, економічне, політичне і соціальне середовище). Іно­земний інвестор вимагає дотримання чітких правил гри щодо захисту власності, одержаних доходів, можливостей використання ринкових важелів.

Серед таких пріоритетних сфер для іноземного інвестування провідне міс­це посідає агропромисловий комплекс. Основними напрямами такого інвесту­вання в цю сферу є впровадження високопродуктивних технологій вирощу­вання сільськогосподарських культур та утримання худоби, налагодження випуску ефективних хімічних засобів захисту тварин і рослин, оновлення та модернізація на базі новітніх технологій підприємств переробної і харчової промисловості, випуск обладнання для масложирової, м’ясо-молочної, борош­номельно-круп’яної та хлібопекарської промисловості, розвиток сільськогос­подарського машинобудування, сировинної бази для виробництва тари і паку­вальних матеріалів.

Основними формами здійснення прямих іноземних інвестицій в АПК Украї­ни є створення спільних підприємств; створення іноземним інвестором власних

дочірніх підприємств (філій); укладання ліцензійних угод з вітчизняними під­приємствами, згідно з якими вони набувають право на використання нової тех­нології виробництва товару; придбання неконтрольних пакетів акцій вітчизня­них підприємств — емітентів (портфельні іноземні інвестиції); придбання контрольних пакетів акцій у вітчизняних підприємств (пряма купівля, під час приватизації, обміну боргів на акції тощо).

Іноземні інвестиції повинні забезпечити впровадження сучасних або перспе­ктивних ресурсозберігаючих і екологічно безпечних технологій, сприяти зни­женню енергоспоживання на одиницю продукції і раціональному використанню сировинної бази України.

Важливою вимогою для іноземних інвестицій є також і те, що продукція підприємств, створена за їх участю, має бути конкурентоспроможною на між­народному ринку.