9.6. Аналіз продуктивності праці та фактори її підвищення

Для пошуку на кожному підприємстві резервів зростання продуктив­ності праці потрібно проаналізувати її досягнутий рівень, визначивши найваж­ливіші фактори, які впливають на зміну останнього.

Скажімо, із формули визначення річної продуктивності праці випливає, шо нона може збільшуватись (зменшуватись) за рахунок зменшення (збільшення) кількості працівників, або за рахунок зміни обсягу виробництва продукції, або під одночасним впливом обох цих факторів.

Для обчислення на аграрному і переробному підприємстві пр продуктивності праці завдяки вивільненню працівників можна формулою

де ДР_лр — приріст річної продуктивності праці завдяки вивільненню працівників; КП, і КП₀ — кількість працівників відповідно в звітному і базовому періодах.

Вплив збільшення обсягу виробництва продукції на приріст продуктивності праці визначається за формулою

де ∆П_пп — приріст річної продуктивності праці завдяки збільшенню обсягу ви­робництва; ВП, і ВП₀ — обсяг виробництва валової (товарної") продукції від­повідно в звітному і базовому періодах.

При аналізі трудомісткості 1 ц продукції потрібно пам'ятати, що рівень цьо­го показника за окремими видами сільськогосподарської продукції залежить від двох величин: урожайності культур (продуктивності тварин) і затрат живої пра­ці на 1 га посіву (одну голову тварин).

Залежність продуктивності праці від зміни врожайності культур (продуктивності тварин» і затрат живої праці на 1 га посіву (на голову тварин)

Варіант	Урожайність, ц/га (продуктивність тварин)	Затрати живої праці на 1 га посіву (на 1 голову тварин)	Продуктивність праці (обернений показник трудомісткості)
1.	+	-	+
2.	+	Const	+
3.	+	+	+
4.	Const	-	+
5.	Const	Const	Const
6.	+	+	-
7.	-	-	-
8.	-	-	+
9.	Const	+	-
10.	-	Const	-

Зміна співвідношення цих величин веде до зміни рівня трудомісткості про­дукції. Варіанти такого співвідношення наведені в табл. 9.4. Тут зображено зна­ком «+», коли зростає врожайність (продуктивність тварин) і продуктивність праці, і знаком «-», коли ці показники знижуються.

У табл. 9.4 наведені теоретично можливі варіанти співвідношення між до­сліджуваними величинами, що впливають на рівень продуктивності праці. Для підприємства найбільш ефективним є перший варіант: зростає врожайність (продуктивність) і знижуються затрати живої праці на 1 га посіву (одну голову тварин), оскільки при цьому досягаються високі темпи підвищення продуктив­ності праці. Ефективними для товаровиробників є також варіанти 2 — 4, оскільки в них теж скорочуються затрати живої праці на 1 ц продукції.

Проте не кожне підвищення продуктивності праці є ефективним для підпри­ємства. В цьому перекопує восьмий варіант, коли за зниження врожайності (продуктивності) зростає продуктивність праці. У даному випадку темпи зни­ження врожайності (продуктивності) були нижчими за темпи зниження затрат живої праці на 1 га посіву або голову тварин.

З огляду на показник продуктивності праці для підприємства не цілком при­йнятним є і шостий варіант, коли темпи зростання врожайності (продуктивнос­ті) нижчі за темпи зростання затрат живої праці. Решта варіантів (крім п'ятого) пов'язані зі зниженням ефективності ведення виробництва і, зрозуміло, для під­приємств є недоцільними.

Для кількісного визначення впливу розглянутих факторів на трудомісткість продукції можна скористатися індексним способом дослідження. Загальний ін­декс трудомісткості розчленовується на два часткові індекси:

де Тм₀ і Тм₁ — трудомісткість продукції відповідно в базовому і звітному роках; ЖП₀ і ЖП, — затрати живої праці на 1 га посіву культури (одну голову тварин); У, і У₀ — урожайність культури (продуктивність тварин) у цих періодах.

За допомогою першого часткового індексу визначається кількісний вплив на продуктивність праці затрат живої праці на 1 га (голову тварини), а за допомо­гою другого — врожайності культур (продуктивності тварин).

Усі фактори, що впливають на рівень продуктивності праці, за характером дії на цей показник можна об'єднати в три групи. До першої групи належать фактори, що сприяють збільшенню виробництва продукції, до другої — скоро­ченню затрат живої праці, до третьої — соціально-економічні фактори, що спо­нукають працівників до кращої праці.

Збільшення виробництва продукції досягається завдяки підвищенню культу­ри землеробства, запровадженню нових сортів і гібридів сільськогосподарських культур, ліпших порід і ліній тварин, раціональної хімізації виробництва і мелі­орації землі, зміцненню кормової бази тощо.

Серед другої групи факторів важливе значення мають такі, як запровадження нових технологій і способів обробітку ґрунту, раціональної організації прані і виробничих процесів, досягнення обґрунтованої спеціалізації виробництва й ефективного співвідношення між основними та допоміжними галузями.

Але найбільш радикальним фактором, що впливає на скорочення затрат жи­вої праці, є заміна її капіталом. Результатом такої заміни є механізація й авто-

матизація виробництва, завдяки чому не лише підвищується продуктивність праці, а й зростає прибутковість підприємств. Складність і важливість цього пи­тання вимагають детальнішого його розгляду (див. параграф 9.7).

Серед третьої групи факторів підвищення продуктивності праці особливу роль відіграють такі, як підвищення кваліфікації працівників і рівня їх матеріа­льної заінтересованості, моральне стимулювання кращої праці.

Працівники з вищою кваліфікацією швидше й якісніше виконують свої функції. Тому раціональна організація навчання кадрів є важливою умовою зміцнення еко­номіки підприємств. Це тим більш важливо, що заміна живої праці капіталом, пере­хід до використання більш продуктивних машин і знарядь вимагає для їх експлуа­тації кваліфікованіших працівників з іншим рівнем матеріального стимулювання: успіх досягається лише тоді, коли кожний працівник буде чітко розуміти, що, коли, чому і як йому потрібно роботи, а також яка матеріальна винагорода його очікує.

Значна частина наведених факторів підвищення продуктивності праці в сіль­ському господарстві стосується і переробних підприємств, наприклад, впрова­дження нових технологій, заміна живої праці капіталом, підвищення кваліфіка­ції працівників, їх матеріальне і моральне стимулювання.

До притаманних переробному виробництву факторів підвищення продукти­вності праці належить зміна номенклатури й асортименту продукції, викорис­тання економічних видів сировини і матеріалів, збільшення реального фонду робочого часу та поліпшення ергономічних характеристик праці, подовження робочого періоду на підприємствах із сезонним виробництвом, диверсифікація виробництва, запобігання внутрішньозмінним простоям і деякі інші.

Важливим соціальним фактором підвищення продуктивності праці в аграр­них і переробних підприємствах є взаємовідносини між управлінським апара­том (менеджерами) і виконавцями, роботодавцями і виконавцями. Менеджери повинні турбуватися про працівників, прислуховуватися до їх порад щодо по­ліпшення організації виробництва, вдосконалення його технічної бази, об’єк­тивно оцінювати роботу кожного члена трудового колективу. Етика взаємовід­носин між керівниками і підлеглими вимагає взаємоповаги. Менеджери повинні спокійно реагувати на помилки виконавців, виправляти їх, не роблячи заува­жень винним у присутності інших працівників.

Значного підвищення продуктивності праці можна досягти завдяки запрова­дженню наукової організації праці, коли досягається найбільш раціональне ви­конання трудового процесу.