3.4. Еволюція підприємств агропромислового комплексу і створення аграрних підприємств ринкового типу

Еволюція аграрних підприємств і підприємств переробної промисло­вості відбувалася в ході здійснення аграрної реформи, яка розпочалася в нашій країні 1991 року. її головна мета полягала у створенні необхідних економічних та політичних умов для формування в аграрному секторі ринкового середовища і появи на землі реального власника — господаря, спроможного по-новому, ра­ціонально організувати ведення сільськогосподарського виробництва, забезпе­чити його високу ефективність та нести повну відповідальність за результатами господарювання.

Переробні підприємства України до початку 1990-х років мали державну форму власності. її приватизація розпочалася в 1990 - 1993 рр. шляхом оренди майна з наступним його викупом трудовими колективами. Ллє цей спосіб при­ватизації переробних підприємств повністю ігнорував інтереси сільських това­ровиробників. Виправити до певної міри цю ситуацію мав Декрет Кабінету Мі­ністрів України «Про особливості приватизації майна в ЛИК» (1992 р.), яким рекомендувалося переробним підприємствам залучати до приватизації сільсь­ких товаровиробників — фізичних осіб, передаючи в їх розпорядження н обмін на приватизаційні сертифікати 51 % акцій.

Проте рекомендації цього Декрету було фактично проігноровано. Як прави­ло, частка акцій, що направлялася в розпорядження селян, була невеликою і становила менше 10 — 15 % їх загальної кількості. Тому в 1996 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон «Про особливості приватизації майна в аг­ропромисловому комплексі», яким передбачене обов'язкове переданий 51 % ак­цій переробних підприємств сільським трудівникам фізичним особам за майнові сертифікати, а також юридичним особам недержавним аграрним підприємствам, Підприємства, в яких було викуплене майно трудовими колек­тивами, перетворювались на відкриті акціонерні товариства шляхом додатково-

го випуску акцій з наступним переданням їх сільськогосподарським товарови­робниками в кількості 51% статутного фонду.

Таким чином, за результатами приватизації ці переробні підприємства були перетворені на відкриті (публічні) акціонерні товариства, власниками акцій яких стали члени трудового колективу цих підприємств, сільські трудівники і недержавні аграрні підприємства.

З розвитком вторинного ринку цінних паперів акції фізичних осіб — і пра­цівників села, і працівників підприємств — в абсолютній більшості були прода­ні (як правило, за безцінь) і консолідовані окремими платоспроможними особа­ми, які, по суті, стали власниками контрольних пакетів акцій різного рівня. Водночас багато переробних підприємств, насамперед малопотужних, переста­ли бути самостійними гравцями на ринку, набувши статусу дочірніх підпри­ємств великих агропромислових структур. Частина підприємств, також малопо­тужних, поглинута великими переробними підприємствами і перетворена на відокремлені підрозділи, а окремі підприємства, не витримавши конкуренції, вийшли з ринку (збанкрутували).

Отже, у 2012 р. переробні підприємства були представлені публічними акці­онерними товариствами, приватними акціонерними товариствами та дочірніми підприємствами різного типу холдингових структур.

У сільському господарстві з початку аграрної реформи і далі протягом най­більш складного і довготривалого періоду вирішувалося завдання створення аг- роформувань нового типу, заснованих на приватній власності на землю і майно. Є підстави вважати, що розпочався цей етап з перетворення колишніх колгос­пів¹ на колективні сільськогосподарські підприємства (КСП) шляхом паювання їх майна, а згодом — і землі.

При трансформації колгоспів у КСП ставилося завдання відродити почуття господаря у сільськогосподарських працівників шляхом реформування відно­син власності. В результаті такого реформування працівники ставали власника­ми певної частки майна підприємства, розмір якої залежав від величини трудо­вого внеску кожного з них — працюючого і непрацюючого (пенсіонера).

Власник майнового паю при виході зі складу КСП мав право отримати свій майновий пай натурою чи грошима, передати його у спадок або ж продати. Са­ме за цією фундаментальною ознакою — персоніфікацією (хоча і формальною) власності — і відрізнялися КСП від колишніх колгоспів. Із прийняттям Указу Президента України від 8 серпня 1995 р. «Про порядок паювання земель, пере­даних у колективну власність сільськогосподарських підприємств і організа­цій», кожний член КСП був наділений і земельною часткою (паєм). Таким чи­ном, і в земельних відносинах було зроблено важливий крок до відродження справжнього господаря на землі.

Проте КСП хоч істотно і відрізнялися від колишніх колгоспів за майновими і земельними відносинами, все ж вони, як з'ясувалося, об'єктивно виявились не­спроможними адаптуватися до народжуваного в державі ринкового середови-

____________

¹Колгоспи виникли внаслідок насильницької колективізації як колективні господарства, але в дійсності вони такими ніколи не були. 3 перших днів свого існування колгоспи були «одержавлені», не маючи госпо­дарської самостійності ані в організації виробництва, ані в розподілі продукції та одержаних доходів.

ща. Члени КСП, будучи наділеними майновими і земельними паями, так і ^ відчули себе справжніми власниками.

Колективна формально персоніфікована власність породжувала і колективну безвідповідальність. У КСП не було змінені внутрішня організаційна структура та економічний механізм господарювання. Зміни торкнулися лише перерозпо­ділу кінцевих результатів. Паювання майна і землі стало формою існування ко­лективної власності, яка мало що має спільного із справжньою кооперативною власністю. Тому КСП через колективне управління із запізненням реагували на зміни в зовнішньому середовищі, а відмова держави втручатися в їх господар­ську діяльність породжувала свавілля керівників КСП у прийнятті рішень, які нерідко тому і приймалися, щоб задовольнити їх особистий інтерес.

Усе це призвело до зниження трудової і технологічної дисципліни, крадіжок, а в поєднанні з іншими факторами, що спричинили економічну кризу, зумовило істотний спад виробництва та його збитковість, руйнацію матеріально-технічної бази. Тому об'єктивно назріла необхідність в реорганізації КСП у нові органі­заційні формування ринкового типу.

Все ж слід зазначити, що КСП відіграли свою позитивну роль. Вони стали значним прогресивним кроком в еволюції колективної власності до такої стадії її розвитку, яка дала змогу безболісно перейти від колективної до приватної форм власності і до створення нових організаційних форм господарювання на селі.

Досить сказати, що паювання майна і землі вже від самого початку приско­рило створення і становлення фермерських господарств. Адже член КСП, який забажав створити фермерське господарство, виходив з КСП і забирав свій май­новий і земельний пай, що створювало ліпші стартові умови для ведення влас­ного виробництва.

Слід зазначити, що реорганізація КСП почалася з середині 1990-х років спо­нтанно як реакція селян на низьку ефективність виробництва в рамках цієї ор­ганізаційної форми господарювання. На їх базі стали виникати різні типи гос­подарських товариств і фермерські господарства. Проте масштаби таких перетворень були незначні і не відповідали потребам виробництва. Тому 3 гру­дня 1999 р. був прийнятий Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки», яким передба­чалося реформувати протягом грудня 1999 — квітня 2000 р. колективні сільсь­когосподарські підприємства в нові організаційні форми господарювання рин­кового типу, які функціонують на засадах приватної власності на землю і майно.

Усім членам КСП забезпечувалося право вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних підприємств, фермерських господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів господарювання, заснова­них на приватній власності.

Приватні підприємства, що виникли на базі реформованих КСП, зо­бов'язувалися укладати договори оренди земельної частки (паю) і майнового паю з власниками цих паїв з виплатою орендної плати в натуральній або грошо­-

вій формах. Важливо, що Указом була встановлена мінімальна орендна плата за земельну частку (паю) в розмірі, не менше 1 % від грошової оцінки орендованої землі.

При реорганізації КСП передбачалося збереження по можливості цілісності господарського використання приватними формуваннями землі та майна коли­шніх КСП через механізм оренди. Громадянам, які мають земельний пай, було надано право приєднувати виділену їм в натурі земельну ділянку до власного особистого підсобного господарства без створення юридичної особи.

Не менш важливим є й те, що фермерським господарствам, громадянам дана можливість вільного викупу земельних ділянок, що надані їм у користування (понад норму, яка приватизується безкоштовно) за ціною, не нижче від визна­ченої в установленому порядку грошової оцінки землі.

У результаті практичної реалізації згаданого Указу було реформовано і змі­нили юридичний статус 10 833 КСП. На їх базі створено 14 241 нове приватне агроформування (коефіцієнт поділу становить 14 241 : 10 833 = 1,3), у тому чи­слі фермерських господарств — 1254 (8,8 %), приватних підприємств (приватно- орендних) — 2901 (20,4 %), господарських товариств (переважно товариств з об­меженою відповідальністю) — 6761 (47,5 %), сільськогосподарських виробни­чих кооперативів — 3325 (23,3 %).

Важливо також і те, що 7434 новостворених підприємств зберегли земельні масиви колишніх КСП, а отже, змогли скористатися позитивною дією фактора масштабів виробництва.

Вказані підприємства є підприємствами ринкового типу. З їх створенням відбулися кардинальні зміни в земельних, майнових і соціальних відносинах, причому без будь-яких гострих конфліктів на селі. Очевидна соціальна спря­мованість такого реформування. Адже 6,4 млн селян стали власниками земе­льних паїв, середній розмір яких становить по Україні 4,2 га, що навіть пере­вищує середній розмір фермерських господарств у деяких країнах (наприклад, у Греції).

Розроблені також механізми реального закріплення власності на землю за окремими селянами через заміну сертифікатів на земельну частку (пай) на Дер­жавні акти на право приватної власності на землю, а також через створення ме­ханізму орендних земельних відносин, однією із ключових ланок яких є обов'язковість виплати орендарями мінімальної орендної плати власникам зе­мельних паїв. Приблизно 200 тис. земельних паїв були приєднані до підсобного особистого господарства селян.

Все ж слід зазначити, що основним підсумком аграрної реформи на цьому етапі є становлення (хоча і не до кінця завершене) реального власника. Це в свою чергу породжує новий тип відповідальності суб'єктів господарювання за кінцеві результати господарської діяльності — відповідальності власністю, яка спонукає їх до ведення виробництва виключно на прибутковій основі.

Важливо також звернути увагу і на таке. Світовий досвід переконує в доці­льності розвитку різноманітних форм господарювання на селі. Тому створення в Україні різних типів приватних підприємств є стимулюючим фактором для піднесення сільськогосподарського виробництва.

Водночас практика діяльності аграрних формувань країн з розвинутою рин­ковою економікою також засвідчує, що динамічний розвиток сільськогосподар­ського виробництва можливий за умови забезпечення реальної економічної рів­ноправності всіх форм власності і форм господарювання. Це дуже принциповий момент, оскільки така рівноправність передбачає економічне змагання (конку, рентність) між підприємствами, отже, зумовлює прискорений розвиток тих форм господарювання, які виявилися життєздатними.

Аграрна реформа, що здійснюється в Україні, спрямована саме на забезпечення однакових прав і можливостей для усіх сільськогосподарських товаровиробників. Водночас сільським трудівникам держава й надалі гарантує свободу вибору форм господарювання на селі, що стимулюватиме подальший розвиток конкуренції, ши­ршу адаптивність аграрних підприємств до зміни ринкового середовища.

У наступні роки процес реформування аграрних підприємств продовжував­ся насамперед через перетворення одних видів приватних підприємств на ін­ші. Станом на 2010 р. у сільському господарстві, як уже зазначалось у параг­рафі 1.1, функціонувало: господарських товариств — 7769, приватних підприємств — 4243, сільськогосподарських виробничих кооперативів — 952, фермерських господарств — 41,7 тис. Крім приватних підприємств у галузі функціонують і державні аграрні підприємства — 322, в основному науково- дослідного спрямування. У результаті таких перетворень істотно зменшилася кількість і частка сільськогосподарських виробничих кооперативів, зросла ча­стка приватних підприємств і господарських товариств.

Виявила себе ще одна тенденція — скорочення загальної кількості аграрних підприємств через втрату частини з них права юридичної особи та перетворення їх у відокремлені підрозділи, і нерідко — й у структурні підрозділи великих ве­ртикально інтегрованих структур у формі цілісного підприємства. Чимало агра­рних підприємств набули статусу дочірніх у складі великих холдингових струк­тур, які також є вертикально інтегрованими.

Ці два типи агропромислових формувань набувають все більшого поширен­ня. За наближеними оцінками (офіційна статистична звітність відсутня), їх кіль­кість у 2010 р. становила (з площею орендованих земель 30 тис. га і більше на одне формування) понад 60, вони орендували за різними оцінками понад 5,6 млн га сільськогосподарських земель, включаючи і ті АПФ, які орендують ме­нше 30 тис. га.

Ці АПФ розвивають великотоварне спеціалізоване виробництво, переважно застосовують нову техніку і новітні технології, досягають за рахунок ефекту масштабу вищої продуктивності праці та економічної ефективності виробницт­ва, виробляють харчові продукти вищої якості, багато з них виходять на зовні­шні фондові ринки, завдяки чому залучають значний капітал для подальшого розвитку на інноваційній основі.

Разом з тим АПФ несуть і серйозні загрози через надконцентрацію і монопо­лізацію виробництва, посилення безробіття в сільській місцевості, зниження або повну відсутність соціальної відповідальності за розвиток сільських територій. Тому є необхідність вжиття державою відповідних регуляторних заходів, які

посилювали б позитивний вплив АПФ на розвиток агропромислового виробни­цтва і водночас ставили бар'єр для вияву негативних факторів впливу, що пов'язані з їх функціонуванням.

Розділ 2. ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ АПК