2.3. Інституціональні теорії фірми

Наступним етапом еволюції теорії фірми стали інституціональні теорії, зокрема, такі як прав власності, агентська і трансакційна.

Основоположником інституціональних теорій став американець Р. Коуз, ос­новні ідеї якого викладені в праці «Природа фірми». Так, теорія прав власності, розробниками якої крім Р. Коуза є А. Алгіан, Г. Демсец, С. Пейович та інші, ґрун-

туєтьея на основних припущеннях неокласичної теорії фірми, проте, крім того містить і припущення щодо обмеженості людської спроможності збирати,обробляти і систематизувати інформацію, обмеженість якої посилюється неповнотою контрактів.

Тому теорія прав власності стверджує, що суб'єкти господарювання не ма- ють можливості одержати достатньо повну інформацію щодо майбутнього і усіма наслідками, що звідси випливають. Тобто йдеться про нереальність аби/ лютної раціональності, інформованої та оптимальної поведінки людини > умовах конкуренції та економічного вибору, що призводить до прийняття не суго оптимальних рішень, а найбільш прийнятних з огляду на доступну інфор­мацію, що є загалом обмеженою.

Отже, має місце обмежена раціональність індивіду, коли його діяльність орі­єнтована не на максимізацію результатів, а насамперед на збереження і по мож­ливості зміцнення свого становища як економічного суб'єкта порівняно з інши­ми агентами економічної діяльності.

Теорія власності водночас розглядає власність як право використовувати і контролювати об'єкт права власності. При цьому також уважаєгься, що права власності містяться у контрактах, отже, захищені умовами контракту і що саме власність є інструментом подолання ризиків, які виникають у результаті недос­коналості контрактів.

Дана теорія наголошує, що інтереси власників і менеджерів є конфліктними. Причина конфлікту була обґрунтована американськими вченими А. Берлс і Г. Мінзон і полягає у відокремленні власності від поточного контролю. Дня уз- годження їхніх інтересів має бути здійснений трансфер прав власності, за якого менеджери наділяються акціями підприємства, а отже, матимуть таку саму еко­номічну вигоду, але водночас і піддаватимуться ризику як і інші акціонери.

Агентська теорія також базується на припущенні щодо наявності конфлікт) інтересів між власниками і менеджерами: інтерес власників насамперед полягає у максимізації прибутку, тоді як мета менеджерів — задоволення особистих і професійних інтересів, прагнення до розкоші, мінімізація робочих зусиль.

Цей конфлікт посилюється асиметричністю інформації: менеджери фірми володіють значно більшим масивом інформації, ніж власник щодо фінансово- економічного стану фірми, а також щодо факторів (обставин), які справляють істотний вплив на масу прибутку і ступінь окугаюсті витрат. Керівники підпри­ємства більше поінформовані про здійснювані ними і персоналом трудові зу­силля.

Згідно з припущеннями цієї теорії власник для одержання необхідної йому інформації про діяльність менеджерів повинен здійснити істотні додаткові ви­трати, і водночас агент (керівник) може свідомо надавати власникові (принци­палу) неправдиву і неповну інформацію та завдяки цьому безперешкодно здійс­нювати опортуністичні дії, спрямовані на задоволення лише власних інтересів, тобто пов'язані з використанням обману, хитрості, підступності.

Теорія припускає, що для зменшення опортунізму агента принципал, зважа­ючи на різне ставлення їх до ризику, а звідси — і різну їхню поведінку, може йому запропонувати компенсацію (винагороду), залежну від результатів діяль-

ності, і тим самим заінтересувати у максимізації прибутку фірми. Але оскільки прибуток фірми залежить не тільки від внутрішніх, а й від зовнішніх факіорів, то це породжує несхильність агента до ризику, і тому він віддає перевагу фіксо­ваній винагороді (компенсації) на противагу змінній.

Утім фінансова винагорода знижує мотивацію агента в результатах діяльно­сті фірми, тому завдання полягає в розв'язанні цієї агентської проблеми. Агент­ська теорія пропонує здійснювати таке розв'язання через застосовування меха­нізмів вхідного і вихідного контролю. Мета вхідного контролю — забезпечити через безпосередній контроль поведінки агента його діяльність в інтересах принципала, бо в іншому разі до нього будуть вжиті санкції. Цей вид контролю може здійснюватися у вигляді інформаційних систем, наглядової ради; і чим вища його вартість, тим більшу вагомість набувають механізми вихідного контролю. Механізм вихідного контролю передбачає мотивацію агента через моне­тарні стимули, розмір яких залежить від одержаного фірмою прибутку.

У розробку трансакційної теорії значний внесок крім Р. Коуза зробили Дж. Коммонс, О. Вільямсон, Д. Норт. Ця теорія вивчає організацію контракт­них взаємовідносин з приводу обміну товарами, послугами чи правами. У ході такого обміну (трансакцій) виникають трансакційні витрати (витрати на пошук інформації про потенційних постачальників, витрати, пов'язані з укладанням контрактів і проведенням контролю за їх виконанням та ін. (Детальніше про це йтиметься у темі 5.)

Погляди Р. Коуза щодо сутності трансакційної теорії в економічній літерату­рі представлені такими узагальненнями:

• зберігається фундаментальний принцип обмеженості ресурсів, який перед­бачає можливість вибору;

• існує обмежена раціональність поведінки економічних суб'єктів, що допу­скає появу опортунізму;

• ринкові трансакції (угоди) не безплатні, бо виникають трансакційні витра­ти, які дають підприємцеві можливість вибору між ринковою трансакцією, трансакцією, захищеною контрактною угодою, і трансакцією, яка стає части­ною внутрішньофірмової ієрархії. Ключовим у теорії Р. Коуза є положення про небезплатність ринкових трансакцій.

Оскільки зазначені положення є притаманними для функціонуючих фірм, отже, трансакційна теорія припускає поділ праці і спеціалізацію через делегу­вання управлінських завдань спеціалізованому менеджменту. Але при цьому виникає потреба в координації дій.

Водночас виникають проблеми інформаційної асиметричності та визначе­ності індивідуальної поведінки і як наслідок — стає неможливим передбачити розвиток трансакцій через зовнішні ефекти та можливу опортуністичну пове­дінку.

Категорія опортунізму у відносинах між економічними суб'єктами тлумачиться як нераціональна поведінка (девіантна або опортуністична) цих суб'єктів, їх усвідомлене намагання діяти не за правилами укладених угод, а всупереч їм. Тобто йдеться про ухилення суб'єктів від виконання взятих на себе зобов'язань, що значно збільшує витрати на обслуговування укладених угод.

Розрізняють опортунізм ex ante та опортунізм ex post. Перший з них виникає в процесі переговорів щодо укладання угоди, коли партнери (партнер) на цьому етапі можуть приховувати негативну інформацію стосовно умов і можливостей виконання.

Нехтування, неналежне виконання домовленостей після прийняття угоди породжує другий різновид опортунізму. Тому в теорії трансакційних витрат ви­користовується поняття «підозра», яка зумовлює обережну поведінку партнерів, навіть їх недовіру один до одного, що врешті-решт породжує такий елемент трансакційних витрат, як контроль за виконанням домовленостей на усіх етапах виконання угоди.

Ступінь довіри до партнера залежить від частоти укладання з ним угод та тривалості терміну їх виконання. Довіра буде тим вищою, чим частіше уклада­ються трансакції і не порушується термін їх виконання. В іншому разі, коли недовіра не розвіюється, підприємство змушене йти на додаткові трансакційні витрати з метою пошуку більш надійних партнерів, вивчення їх вимог як спо­живачів пропонованого підприємством товару. За умови, що підприємство змо­гло побудувати мережу фірм-партнерів, відносини між якими будуються на до­вірі, в нього є можливість істотно скоротити трансакційні витрати, зменшити ризик комерційної діяльності.

Таким чином, можна стверджувати, що схильність окремих суб'єктів госпо­дарювання до опортунізму в економічних відносинах породжує відцентрові си­ли в бізнесі, але в той же час існують і центробіжні сили в цих відносинах, коли партнери розуміють взаємну залежність і намагаються дотримуватися інститу- ціональних правил поведінки — офіційних і неофіційних правил та процедур їх виконання й обмежень, які в сукупності і представляють інституціональну сис­тему. Це сприяє створенню сприятливого бізнесового середовища і встановлен­ню між партнерами відносин взаємовигідного співробітництва.

У розвиток сказаного звернемо увагу на такий прикладний аспект опортунізму в економіці. Нині всі учасники агропродовольчого ланцюга повинні усвідомити, що опортуністична поведінка будь-кого з них негативно позначиться на резуль­татах діяльності всього ланцюга. Це неодноразово спостерігалося в Україні в мо- локопродуктовому, м'ясопродуктовому та в інших підкомплексах АПК.

Опортуністична поведінка переробних підприємств щодо встановлення за­нижених закупівельних цін-на сільськогосподарську сировину надає їм корот­кострокові економічні переваги, але вони потім повертаються більш значними довгостроковими втратами через підрив сировинної бази і втрату довіри з боку сільськогосподарських товаровиробників до своїх партнерів з агробізнесу.

Усвідомлення всіма учасниками агропродовольчого ланцюга того факту, що вони мають спільний інтерес у забезпеченні ритмічності й економічної вигідності сільськогосподарського і переробного виробництва, в продукуванні якісних і безпечних продуктів харчування повинне привести до зниження у них мотивації поводитись опортуністично і водночас спонукати переробників до надання агра­ріям підтримки у ресурсному забезпеченні, інвестуванні, кредитуванні тощо.

Трансакційна теорія також стверджує, що головна трансакція відбувається між акціонерами і менеджерами, за якої останні пропонують акціонерам свій

людський капітал для надання управлінських послуг в обмін на відповідну компенсацію. Основним інструментом управління цією трансакцією є конт­ракт, який, за припущеннями цієї теорії, є неповним. Оскільки це так, то акці­онери мають здійснити

додаткові витрати у вигляді інформаційних витрат і витрат на контроль (створення моніторингової інституції, наприклад, наглядо­вої ради).

Інформаційні ж витрати пов'язані з регулярною звітністю акціонерам, завдя­ки чому інформація стає відкритою, а це знижує інформаційну асиметрію між менеджерами і власниками та тим самим зменшує трансакційні витрати, а та­кож знижує ризик опортунізму з боку менеджменту.

Крім розглянутих, існують й інші теорії фірм, проте поки не існує якоїсь єди­ної їх класифікації. Тому зустрічаються деякі теорії фірм, які не відрізняються чимось принциповим. З огляду на сказане, варто ще ознайомитися з основними аспектами таких теорій, як еволюційна¹, підприємницька й інтеграційна.

Еволюційна теорія базується на активному використанні невизначеності та обмеженої раціональності, а також на поєднанні концепції неочевидного знання й організаційних рутин з динамічною концепцією конкуренції Й. Шумпетера.

Як зазначається в окремих літературних джерелах, центральна ідея цієї тео­рії полягає в тому, що організаційні здібності, засновані на рутинах, які експлі- цитно непізнані, але створюються і поліпшуються шляхом повторення та прак­тики, є дуже складними для копіювання іншими фірмами.

Звідси випливає, що під дією внутрішніх і зовнішніх факторів модель під­приємства постійно еволюціонує в бік досягнення ліпших результатів діяльнос­ті в конкурентному середовищі. При цьому вважається, що підприємство не ви­користовує якийсь єдиний критерій ефективності своєї діяльності; він може змінюватися залежно від поставлених підприємством цілей і відображати набу­тий ним досвід функціонування, традиції, забезпеченість і пропорції економіч­них ресурсів, що є в його розпорядженні.

Підприємницька теорія передбачає, що двигуном розвитку підприємства є підприємець, а головним у забезпеченні успішної діяльності підприємства є взаємовідносини підприємця та його бізнесу, а також досконалість внутріш- ньофірмових важелів і механізмів використання підприємницького хисту мене­джерів і всього персоналу організації.

Інтеграційна теорія підприємства передбачає, що основною метою підпри­ємства є інтеграція процесу виробництва продукції і відшкодування витрат на виробництво виробничо спожитих ресурсів, що є обмеженими. Причому така інтеграція має відбуватися в часовому і просторовому вимірах.

Звертає на себе увагу і та обставина, що згідно з цією теорією інтегральна функція підприємства полягає насамперед у вибудовуванні раціональної внут­рішньої логіки функціонування організації, а не в забезпеченні економічних ін­тересів учасників бізнесу. Тому підприємство розглядається в багатьох аспек­тах, основними з яких є «підприємство — середовище господарювання», «під­приємство — партнерські зв'язки».