/Козуль 1

ДЕРЖАВА І ПРАВО КРАЇН ЕПОХИ КАСТОВО-СТАНОВОГО СУСПІЛЬСТВА

ПІДМОДУАЬ 1.1. ДЕРЖАВА І ПРАВО КРАЇН СТАРОДАВНІХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ

Тема 1. Виникнення держави у країнах давньосхідної цивілізації. Основи їх суспільного ладу

Держава і право як феномен людського суспільства завжди приваблювали допитли­вих, тих, хто прагнув зрозуміти, що вони собою уявляють, для чого створювалися, у чому їх сенс і призначення. Величезна кількість спроб дати пояснення щодо причин і умов виникнення держави і права породила множину теорій їх походження: патріарха­льну, теологічну, договірну, органічну, психологічну, матеріалістичну, теорію насильс­тва тощо¹². Кожна з цих теорій, як напевно Вам відомо з навчального курсу «Теорія держави і права», має під собою насамперед певне логічне підґрунтя, в той час як сту­пінь історичної обґрунтованості більшості з них не є досить високою.

Відносно теорій походження держави такою, котру можна вважати більш історично обґрунтованою, є матеріалістична, спираючись на котру вітчизняне державознавство (при усій тій критичній оцінці, що сьогодні зазнає марксизм) продовжує пояснювати причини виникнення держави як владної інституції в людському суспільстві.

§1. Загальні закономірності виникнення держави

Історія людства складається з двох великих історичних періодів: первісного суспіль­ства і державно-організованого (цивілізованого) суспільства. Держава — атрибут останнього, але ж вона зародилися в надрах первісного суспільства, тому не випадково увага теоретиків, істориків держави і права тощо прикута в тому числі і до процесів, що відбувалися в суспільстві додержавного періоду.

¹² Докладніше див.: Кашанина Т. В. Происхождение государства и права. Современньїе трактовки и но-вьіе подходьі: Учебное пособие. — М., 1999; Тимошенко В. І. Розвиток теорії держави в політико-правовій думці України і Росії (кінець ХІХ — початок ХХ ст.). Монографія. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004. — С. 9—42.

Процес формування державної організації відбувався протягом тривалого часу. Для нього характерно виникнення та зникнення певних утворень, діяльність визначних осіб, інших подій, пов' язаних із конкретними історичними явищами. Про ці сторони життя народів того часу збереглося дуже мало історичних відомостей, тому усе, що відомо сьогодні про виникнення держави, не більш ніж історична реконструкція цього проце­су. Ступінь її точності не піддається перевірці, тому точніше було б говорити про най­більш загальні закономірності її формування.

1.1. Соціальна влада у первісному суспільстві

Особливістю соціальної влади і соціальних норм цього періоду було те, що вони по суті входили в саму життєдіяльність людей, виражаючи і забезпечуючи соціально-економічну єдність роду. Це було пов'язано з недосконалістю знарядь праці, низькою їх продуктивністю. Звідси — необхідність у спільному проживанні, у колективній вла­сності на засоби виробництва і розподілі продуктів на основі рівності. Подібні обстави­ни впливали на природу влади і соціальні норми первісного суспільства.

Соціальна влада, що існувала в додержавний період, характеризувалася такими ознаками:

1. поширювалася тільки в межах роду, виражала його волю і базувалася на кревних зв'язках;

2. була безпосередньо суспільною, будувалася на засадах первісної демократії, са­моврядування (тобто суб' єкт і об' єкт влади тут збігалися);

3. органами влади виступали родові збори, старійшини, воєначальники тощо, котрі вирішували всі найважливіші питання життєдіяльності первісного суспільства.

Процес переходу від такої, додержавної за змістом, соціальної влади до державної організації відбувався упродовж тривалого часу (за сучасними даними він становить понад 2 млн років)¹³, але найбільш інтенсивним був тоді, коли первісні люди вступили в епоху неолітичної революції.

Неолітична революція і перехід людства (на рубежі VII—V тис. до н. е.) від привла­снюючого господарства до виробляючої економіки мали найрізноманітніші і глибокі наслідки в соціальній сфері:

а) перехід від прообщини (первісного стада) до родової общини, від родової общини до общини виробників;

б) поява ранніх осілих землеробських общин у регіонах, сприятливих для прожи- вання людей;

в) їх успішна господарська діяльність.

Різке збільшення чисельності і щільності населення призвели до розростання земле­робських общин. Це знаходило своє вираження, насамперед, у відокремленні нових сі­мейно-кланових груп. На території хліборобсько-родової общини могло розміститися декілька поселень, які зі зростанням і пожвавленням господарського життя трансфор­мувалися у поселення міського типу.

Згодом ускладнювалася внутрішня організація сімейно-родових груп, їх члени на­бували нових культурних і виробничих навичок, починався поділ праці (на землеробст­во, скотарство, ремісництво) у різноманітних її видах. Все це сприяло підвищенню ефек­тивності суспільного і колективного виробництва. Виробляюче господарство могло не тільки задовольняти мінімальні життєві потреби членів сімейно-кланового колективу, але і створювало свого роду «надлишки», тобто додатковий продукт. Ці надлишки спо­чатку реалізовувалися за принципом внутрішньородового еквівалентного обміну, але поступово все частіше стали переходити до сфери міжобщинних зв' язків, набуваючи характеру товару.

Становлення товарного виробництва вело у свою чергу до подальшого зростання додаткового продукту, до накопичення багатства, чого не було раніше в родовому су­спільстві. З' явилася об' єктивна основа для виникнення майнової нерівності між окре­мими сімейно-клановими общинами, а також і в самих родових групах.

¹³ Див.: История государства и права зарубежньїх стран. Часть І. Учебник для вузов / Под ред. проф. Крашенинниковой Н. А. и проф. Жидкова О. А. — М.: НОРМА-ИНФРА, 1998. — С. 3.

Поступове зростання суспільного продукту призвело до поглиблення майнової ди­ференціації, а отже, і до закріплення за общинно-родовою верхівкою майнових, і відпо­відно соціальних привілеїв. Однак надання вождю цих привілеїв не означало ще відмо­ви від принципу еквівалентного (рівноцінного) обміну, оскільки вони розглядалися лише як компенсація за здійснення ним достатньо складних функцій і ту серйозну від­повідальність, яку на себе він брав. Зайняття родових посад у сімейно-клановій групі давало вождям у нових умовах не тільки престиж і авторитет, що було характерно для попереднього етапу общинного ладу, але й особливий, більш високий статус. При цьо­му виборні процедури, що відбивали давню демократичну традицію, ще зберігалися.

Обов'язки ватажків сімейно-родових общин ставали усе більш різноманітними. До них відносилися:

• організація суспільних робіт;

• перерозподіл земельних ділянок залежно від зміни чисельного складу групи;

• підтримка відносин із сусідніми сімейно-клановими колективами;

• перерозподіл додаткового продукту, що добувався або провадився не вождем осо­бисто, як це було в стадії еквівалентного обміну, а зусиллями всієї групи (нова і найва­жливіша функція).

У результаті неолітичної революції й ускладнення соціальної і господарської струк­тури відбулися глибокі зміни в здійсненні влади у середині сімейно-кланових груп. Влада вождя, як і раніше, зберігала додержавний характер, але здійснювані ним функ­ції, особливо розподільна, наближали її до політичної, державної, оскільки вона набу­вала великої сили й обов' язковості для членів сімейно-родової общини. Влада ставала більшою мірою владою становища, найвищого управлінського статусу і не пов' язу-валася, як це було колись, з особистими якостями вождя. Саме тому не просто автори­тет, а його владні функції починають набувати найвищої цінності в очах членів групи, які все частіше вступали у гостре суперництво за лідерство. Амбіційні прагнення до влади підкріплювалися бажанням нав' язувати свою волю колективу, одержувати від влади цілком визначені майнові й особисті привілеї.