Конституційна юстиція

З органів судової влади зупинимося на характеристиці спеціальних, тих, котрі здійс­нюють нагляд за дотриманням у країні конституції та інших нормативно-правових актів і відносяться до конституційної юстиції (правосуддя).

Часом народження конституційної юстиції вважається початок ХІХ ст. Це пов' язано з розглядом у Верховному суді США «справи Мербері» (1803 р.), коли вища судова ін­станція США пішла на нетрадиційний крок; визнавши неконституційним закон, на ос­нові якого призначався і мав здійснити свою діяльність суддя Мербері. Корегуванням цього закону було створено прецедент, відповідно до якого суд, по-перше, може тлума­чити конституцію, по-друге, може визнавати закон або інший акт таким, що не відпові­дає конституції. У подальшому повноваженнями контролю за конституційністю законів були наділені практично всі суди загальної юрисдикції, хоча провідна роль у рішенні конституційних питань зберігалася за Верховним судом. Подібна модель була сприйня­та також в Аргентині, Норвегії, Японії. У деяких інших країнах (наприклад, Австралії, Ірландії, Індії, Швейцарії) виник дещо змінений різновид американської моделі консти­туційної юстиції, за яким функції конституційного контролю належать не всім судам, а лише вищому судові в системі судів загальної юрисдикції. Таким чином, володіючи правом тлумачити конституцію, своїми рішеннями суди вищезазначених країн створю­вали т. зв. «живу» конституцію.

Наступний етап еволюції системи конституційної юстиції почався після закінчення Першої світової війни. У 1920 р. в Австрії вперше у світі був створений спеціалізова­ний орган конституційного контролю — конституційний суд. Велику роль у його ство­ренні відіграв відомий австрійський юрист Г. Кельзен. Однак Конституційний суд Авс­трії був, швидше, винятком із правил, і між двома світовими війнами конституційні суди не набули значного поширення.

Третій етап бере свій початок з часу закінчення Другої світової війни. Основний закон ФРН 1949 р. передбачив наявність особливого органу — конституційного суду. Тим самим конституційна юстиція була «піднята» на велику висоту, а конституційний суд став одним з найважливіших державних органів. Після цього почалося повсюдне поширення конституційної юстиції в Європі та світі.

У процесі історичного розвитку сформувалися три основні системи конституцій­ної юстиції:

• «американська», в котрій немає спеціалізованих Конституційних Судів, а тлума­чити конституцію й вирішувати інші конституційно-правові питання мають право всі суди на чолі з Верховним судом;

• «австро-німецька», в якій питання конституційної юстиції входять до компетенції спеціалізованого органу — конституційного суду. Ця система є найбільш поширеною (у тому числі сприйнята багатьма країнами СНД) і видається найбільш оптимальною для континентальної правової системи, оскільки для розв' язання питань конституційної юстиції необхідні особлива кваліфікація та широкі пізнання в галузі права і насамперед конституційного;

• «французька», в котрій справи конституційно-юридичного характеру вирішують­ся не судами загальної юрисдикції, не конституційним судом, а квазісудовими (судово-подібними) державними органами (Конституційна і Державна ради у Франції, подібні органи в інших країнах). Суттєва відмінність цієї системи полягає в тому, що питання конституційної юстиції вирішують не обов' язково судді і без суворої юридичної про­цедури.

У цілому слід зазначити, що конституційний контроль у зарубіжних країнах визна­ний як одна з реалій їх державно-політичного життя. Він покликаний забезпечити ви­конання приписів основного закону. При цьому найсуттєвішого значення набувають якості самої конституції, зокрема чіткість і визначеність її положень.