2.5 Військо

Постійна армія в Єгипті в період Давнього і Середнього царств обмежувалася осо­бистою охороною фараона і загонами, призначеними для внутрішньодержавних цілей. На місцях у храмів і в розпорядженні державних складальників податей була своя по-

¹⁵ Див.: Історія органів внутрішніх справ: Науково-бібліографічний довідник / За ред. Л. О. Зайцева, та і

О. А. Гавриленко та ін. — Харьків.: Ун-т внутр. справ, 2000.

¹⁶ Див.: ДегтеревЛ. М. Полиция буржуазних государств. — М., 1966. — С. 8.

стійно озброєна сила. У разі війни набиралося ополчення. Кожний ном виставляв вста­новлену кількість рекрутів; такий же обов' язок лежав на храмах і на великих землевла­сниках, на користь яких були встановлені повинності селян. Пізніше з' являлися загони «колісничних»; тобто воїнів, що билися на запряжених кіньми колісницях. Армія відо­бражала таким чином майнову диференціацію, що існувала в суспільстві. Широкий розвиток у період Нового царства отримала в Єгипті система найманих військ.

Відмінною рисою Єгипетської держави був різко виражений військовий характер. Загарбницька політика, яку вели єгипетські фараони протягом декількох століть, на­клала особливий відбиток на всю систему державного управління. Державний апарат пристосовувався до потреб військової політики. Військові командири наділялися функ­ціями громадських чиновників.

У Вавилоні за часів Хаммурапі військо формувалося в основному з ополченців. Бу­ло і постійне військо з найманців і рабів. Воно складало особисту гвардію царя і несло поліцейську службу. При ньому було створено постійну армію з вільних воїнів («ре-дум» і «баірум»), яким надавалися ділянки землі за військову службу. Для обробки зем­лі на час відсутності воїна, який знаходився у поході, йому давалася робоча сила. Зако­ни Хаммурапі, прагнучи захистити воїнів від насильства начальників, останнім загро­жували стратою у випадку, якщо вони зроблять спробу привласнити собі працю або майно воїна. Всі ці нововведення зміцнили армію, підвищили її боєздатність.

Армія в Індії, особливо в період існування імперії Маур' єв, була грізною силою для сусідніх країн. Керівництво армії покладалось на військову раду, що складалася з 30 чоловік, які об'єднувалися в шість колегій, на чолі кожної стояв старший офіцер — адхиакша. Крім колегій, що відали чотирма родами військ індійської армії — піхотою, кавалерією, слонами і колісницями, існували колегія по управлінню військовим флотом і колегія, що відала транспортними коштами армії. В Індії існувала розвинута система військового навчання.

Армія відіграла величезну роль і в Китаї, історія якого відома досить частими вій­нами і селянськими повстаннями. Війни вплинули безпосередньо на становлення ки­тайської держави. Основу військової сили ранньокитайських держав складали воїни-напівпрофесіонали, що входили до армійських груп і розміщалися у військових посе­леннях і таборах. Джерела повідомляють про 14 армій, що знаходилися в розпоряджен­ні вана. Посади командуючих групою армій передавалися у спадщину. Воїнські повин­ності в імперії Цинь існували поряд з будівельними і гужовими. В армію брали чолові­ків від 23 до 56 років, які повинні були пройти річну підготовку, нести гарнізонну слу­жбу протягом року і один місяць на рік служити в ополченні за місцем проживання. На охорону державних кордонів без вказівки термінів служби направлялися передусім чи­новники, що провинилися, ті хто втратив свободу за борги, заручники, бродячі торговці і, тільки в останню чергу, вільні землеробці.

Поступово формувалася і постійна армія, що знаходилася на місці скарбниці. Вона складалася з охоронців імператора, частин, що охороняли столицю. Так, ловити банди­тів і розбійників було обов'язком військового відомства. Начальник імператорської гвардії, охоронець вана, займав важливе місце при дворі.

Найвищого рівня розвитку армія досягла в Єгипті, Індії і Китаї, оскільки ці держави вели загарбницьку, завойовницьку політику. Але і в Вавилоні, за часів Хаммурапі, ар­мія також досить зміцніла завдяки його спробам правового закріплення положення вої­нів, їх майна, їх недоторканості. В Індії була досить розвиненою система військового навчання.

Армія і правоохоронні органи (суди, поліція), які виконували функції придушення опору рабів і охорони рабовласницької власності, займали провідне місце в механізмі давньосхідних держав. Але ці впливові органи не являли собою самостійної сили. Вони були складовою частиною ще простої, але вже досить стрункої системи державних ор­ганів. Основними принципами організації і діяльності механізму держави давньосхід-них країн були: класовий принцип представництва інтересів різних верств населення у всіх ланках державної влади; зосередження всієї влади в руках однієї людини — прави­теля, якому підкорявся централізований, бюрократично-чиновницький апарат, що за­безпечував закріплення класової нерівності, експлуатацію рабів і незаможної частини вільного населення; антидемократизм у формуванні і діяльності державних органів; свавілля і деспотизм у діяльності складових частин механізму держави в їх взаємовід­носинах з населенням країни.