Тема 19. Держава у країнах далекого і близького сходу

§1. Становлення й розвиток держави нового типу в далекосхідних країнах

1.1. Японська держава

Японія, як уже зазначалося (див.: Тема 10, п. 2.2 «Японська феодальна держава»), до середини XIX ст. була феодальною державою, котра за своєю формою характеризува­лася відносним централізованим державно-територіальним устроєм, своєрідною монар­хією у вигляді сьогунату, а також самурайським політичним режимом.

Економічною основою японського феодалізму, як і в будь-якій іншій країні, була феодальна власність на землю. Основні землі разом із селянами належали крупним фе-одалам-князям (даймьо), котрі за допомогою васалів управляли своїми володіннями. Усе населення Японії було чітко розподілене на стани, які займали своє місце в суспіль­стві. їх становище суворо регламентувалося законом і традиціями. Станів нараховува­лося чотири: самураї, або воїни (сі); селяни (но), ремісники (ко) і торговці (сьо). Звідси і назва цієї системи: сі-но-ко-сьо.

У XIX ст. з розвитком ремісницького виробництва, домашньої мануфактурної промис­ловості все більш важливу роль починає відігравати стан торговців. Наслідком розвитку товарно-грошових відносин стає занепад самурайського стану, який протягом тривалого часу посідав провідне місце в суспільній ієрархії, складаючи всього 6—7 % населення країни та його залежність від торгівельно-лихварського капіталу, що дедалі посилювала­ся. Це не могло не викликати незадоволення самураїв правлячим режимом. Водночас не­задоволення сьогуном визрівало і серед значної частини даймьо. Поглибився процес розшарування японського селянства, найбідніша частина якого, знесилена найбільш тяж­кими податками, орендними платежами, голодом, зловживаннями адміністрації, грабіж­ництвом лихварів, стає головною силою народних, так званих «рисових бунтів».

Реставрація Мейдзі і становлення, буржуазної держави в Японії

Після тривалої ізоляції від зовнішнього світу Японія відкрила свої порти для суден інших країн. Цим скористалися передусім колоніальні держави (Англія, Франція, Росія, США), котрі нав'язували країні нерівноправні угоди. Відтак головними винуватцями злигоднів керівники народних повстанців та опозиція вважали сьогуна та іноземців.

1868 р. ознаменував початок важливого етапу в історії Японії: влада сьогуна була повалена, влада імператора — відроджена. Активну роль у цьому відіграли рядові са­мураї, підтримані впливовою опозицією. До них приєдналась і японська буржуазія. Проти гноблення виступила також основна маса селян. Невдоволення народу намагала­ся використати частина феодальної знаті і дворянства, сподіваючись відтіснити сьогуна й захопити владу.

У березні 1868 р. проголошена знаменита промова 18-річного імператора Муцухіто, яка була написана за допомогою канцлера Окубу, аристократа і самурая, прихильника реформ та зближення з Європою. Вона містила програму перетворень з п'яти основних пунктів: 1) встановити на території всієї країни «право та справедливість»; 2) відкрити шлях здібним, а не тим, хто володіє привілеями; 3) скликати радні збори з двох па­лат — представників знаті та представників самурайських і буржуазних елементів; 4) скасувати «погані» звичаї; 5) сприяти залученню країни до знань інших народів. По­дії цього року отримали назву «реставрація Мейдзі», а роки правління юного імперато­ра Муцухіто (1868—1912 рр.) — «еру Мейдзі-ісін», тобто відновленого «освіченого правління». Резиденцію імператора було перенесено з Кіото до Едо, що згодом був пе­рейменований на Токіо.

У 1869—1871 рр. проходили засідання зборів, які складалися з представників обра­них переважно князями та самураями. Але значних змін вони не принесли. Більш ре­зультативними виявилися дії уряду, котрий складався переважно з родичів імператора. Водночас не втратили свого шансу й самураї — здебільшого ті, хто був пов' язаний з буржуазією. Ця обставина позначилася на змісті здійснюваних згодом реформ.

У 1871 р., у країні було встановлено новий адміністративний поділ: замість скасова­них феодальних князівств було створено префектури, багато хто з князів залишився на посаді губернатора. Був уведений новий становий поділ: вище дворянство (кадзоку), дворянство із самураїв, прості піддані. Однак станові привілеї скасовувалися, натомість проголошувалася рівність громадян перед законом.

Уряд турбувався про створення сучасних збройних сил: було уведено загальну вій­ськову повинність, самурайські загони розпускалися, навчання військовій справі буду­вали з урахуванням досвіду європейських країн (Англії, Франції). У той же час зберіга­лося багато звичаїв самураїв: безумовне поклоніння імператорові, патерналізм (коман­дир — батько солдата) тощо. Була створена імператорська гвардія. Тим, хто не перебу­вав на військовій службі, заборонялося носити меча.

Судова влада відокремлювалася від управління, стала діяти в масштабах усієї країни. У 1875 р. було створено Верховний суд як вищу апеляційну інстанцію у справах судів префектур. Він розглядав також справи про державні злочини. Було створено загальнодержавну поліцію. Контроль за її діяльністю здійснювала проку­ратура. Статут про прокурорську посаду (1874 р.) зобов'язав її стежити за роботою судових чиновників.

Реформи підірвали більшість з феодальних порядків: скасовано внутрішні митниці, уведено єдиний тиловий зв' язок, натуральні податки і збори перетворено на грошову плату. Важливе значення для розвитку ринкових відносин мали перетворення в сіль­ському господарстві. Аграрна реформа 1872—1873 рр. скасувала феодальні закони та звичаї стосовно розпорядження землею. Офіційно визнавалася приватна власність на землю, її купівля-продаж, дарування, застава, що давало простір розвиткові капіталізму в сільському господарстві Японії.

На початку 80-х років XIX ст., в Японії виникли перші буржуазно-поміщицькі пар­тії, опозиційні до уряду. Поштовхом до їх утворення став рух за прийняття конституції, створення парламенту, котрий дістав назву «Рух за свободу і народні права».

Пануючі кола виявили при цьому неспокій, оскільки в цьому русі, крім радикально налаштованої частини дворянства, стали брати участь дрібна буржуазія та інші демок­ратичні сили. У 1881 р. виникла ліберальна партія (дзіюто), до якої увійшли шовініст­сько налаштовані заможні землевласники. Партія дістала нову назву — сейюхай. її пат­роном була монополія «Міцці». Роком пізніше виникла партія кайсінто (партія реформ). До неї увійшли деякі представники з фінансових і торгових кіл, діячі лібера­льної інтелігенції. її підтримував концерн «Міцубісі».

У 1885 р. сформовано перший в історії Японії кабінет міністрів європейського типу. Створений за прусським зразком, кабінет міністрів був поставлений у залежність від сильного глави уряду (за аналогією до становища міністра-президента Бісмарка. — Л. Б., С. Б.). Водночас, на противагу кабінету, було засновано Міністерство імператор­ського двору, куди ввійшли міністр двору, охоронець печатки й головний камергер. У 1888 р. створюється Таємна рада для підготовки рекомендацій і затвердження проек­ту конституції.