Злочини і покарання в Китаї

У середньовічному праві Китаю, як і в стародавні часи, можна спостерігати доміну­вання кримінально-правових інститутів над іншими. Про переважаючий характер кри­мінально-правових норм свідчить той факт, що в масовій свідомості з правом асоцію­валося лише карне право, норми якого застосовувалися не тільки у випадку вчинення злочину, але і при простому порушенні моралі.

Це було характерно і для Японії, що успадкувала й у цій сфері правовий досвід Ки­таю. Для даних країн інститути злочину і покарання мали першорядне значення і ви­клад нами цього матеріалу після цивільно-правових інститутів обумовлений не його значущістю, а вже сформованою визначеною дидактичною схемою.

Жорстка правова градація людей, що безпосередньо впливала на оцінку тяжкості будь-якої аморальної поведінки в залежності від статі, віку, місця в ієрархії родинних відносин і в соціальній ієрархії, певною мірою затушовувала соціально-класові відмін­ності в традиційному праві, формувала стійкі уявлення про карне право як захисника загальнонаціональних інтересів.

Злочинець, як суб' єкт злочину, міг бути і вільним, і рабом. У тих випадках, коли в кодексах не було спеціальних вказівок, особисто невільний — буцуй залучався до суду як вільний. Але ця обставина не виключала суто станового принципу застосування по­карання за велику кількість злочинів, а до речей, як об'єктів злочину, могли бути відне­сені й особисто невільні люди.

На рівні загальних принципів китайський законодавець враховував у певних випад­ках форми провини: намір і необережність, але не завжди послідовно. Формальна не­визначеність, розмитість меж моральної норми лі перешкоджали чіткому розмежуван­ню в праві форм провини і призводили до частого використання при винесені покарань таких категорій, як незнання, недбалість, безпам'ятність, помилка — понять, які за­стосовувалися широко ще в стародавні часи як основа для помилування.

У III—IV ст. головним показником навмисності злочину вважалося складання плану його вчинення. Навмисний злочин за танським кодексом відрізнявся не тільки складан­ням плану, але й попередньою змовою двох або більше осіб.

Законодавство, у тому числі і танське, не знало і розробленого інституту необхідної оборони, але звільняло від відповідальності найближчих родичів — сина, онука й ін., які захищали від нападу батька, мати, діда, бабку. За танським кодексом зм'якшу­валися, як правило, покарання за злочини для трьох категорій осіб «старих і малих», а також інвалідів. Але часто дітям злочинця погрожував продаж у рабство. Жінки могли бути страчені, але не могли бути заслані, а страта вагітної жінки відстрочувалася на 100 днів після народження дитини.

Класифікація злочинів залежно від їх суспільної небезпеки у світлі конфуціанської моралі спиралась у традиційному праві на концепцію «10 зол», що склалася в глибокій давнині і пережила століття.

До першого з «10 зол» відносилась «змова про заколот проти государя», під якою розумілася змова про будь-яке заподіяння шкоди імператору. Головне в цій категорії злочинів — спрямованість злочинного зазіхання на імператора. У тому ж плані тракту­валися наступні дві форми зла:

• друге — «велика непокора», бунт проти існуючих порядків і моралі, намір, спроба зруйнувати або руйнація храму і могил предків імператора або імператорської резиденції;

• третє — «змова, зрада», що означали зраду імператору, державі, перехід на бік його ворогів, заколот, втечу з країни або спробу втекти з міста, що знаходиться під об­логою.

Всі особи, що вчиняли ці злочини, а також члени їх сімей вважалися «підданими, які не виконали свій обов' язок». Злочинці, їхні батьки і сини старше 16 років підлягали страти і через обезглавлення, жінки сім' ї (матері, незаміжня дочка, дружини, наложни­ця — разом із слугами) конфісковувались як раби.

У логічному зв' язку з першими трьома формами зла знаходилися і наступні злочини:

• четверте зло — «непокора, непокірність» — охоплювало злочини проти близь­ких родичів, убивство або побиття діда, бабки, батьків, намір убити їх, убивство стар­ших братів, сестер, близьких кровних родичів чоловіка (але не дружини): його батьків, бабки або діда;

• п'яте зло — «кривда, порочність» — означала поведінку, що суперечила приро­дному порядку, злочини, зроблені з особливою жорстокістю, злобливістю. Конкретно сюди були віднесені убивства в одній сім' ї трьох чоловіків (якщо вони не чинили зло­чинів, за які передбачалася страта) або вчинення злочину з особливою жорстокістю, наприклад, із розчленовуванням трупа, а також усі види чаклунських магічних дій, приготування, збереження і передача іншій особі отрути тощо;

• шосте зло — «вираження великої неповаги». У його основі була група злочинів, пов' язаних із порушенням особливо значущих заборон лі, до числа яких були віднесені, наприклад, крадіжка предметів культу, а також речей, використовуваних імператором (імператорської печатки, печатки його дружини, матері, бабки), а також помилки, до­пущені при готуванні йому їжі, ліків, лихослів' я в його адресу. Всі особи, що вчинили дії, які загрожували здоров' ю імператора, або заподіяли йому моральної чи фізичної шкоди (наприклад, не виконали або підробили його указ), підлягали удавленню. При цьому мова йшла про таку форму провини, як недбалість, помилка, що виключали на­мір. В іншому випадку злочини відносились до першого зла, із усіма наслідками, що звідси випливали.

Сьома, восьма, дев 'ята і десята форми зла так чи інакше були пов'язані з захистом морального порядку в сім' ї, який розглядався як основа соціального порядку:

• сьоме зло — «вираз синівської неповаги», непокора батькам. До нього відноси­лись, наприклад, обвинувачення в неблагочинних діях діда, бабки, батьків, їх погане утримання, виділення із сім' ї і розподіл майна без їхньої згоди, вступ до шлюбу під час носіння трауру або носіння в цей час нетраурного одягу тощо;

• восьме зло — «незгода, розбіжність» між кровними родичами. До цієї категорії відносився широкий спектр злочинних дій: від наміру убити або продати в рабство бли­зького родича до побиття дружиною чоловіка і доносу на родичів старшого покоління;

• дев'яте зло — «кривда, неправедність» — містило в собі злочини, здійснені один проти одного особами, пов' язаними не сімейними, а офіційними, соціально-ієрар­хічними відносинами, наприклад, вбивство підлеглим свого начальника, командира, вчителя-наставника в конфуціанскій моралі, тобто члена тієї групи осіб, що, як і сім'я, скріплювала соціальний порядок. Сюди ж були віднесені різноманітні форми вияву дружиною неповаги до чоловіка, наприклад, недотримання трауру тощо.

• десяте зло — «кровозмішувані статеві зв 'язки», що прирівнювалися до поведін­ки «птиць і звірів і містили в собі статеві відносини не тільки з кровними і найближчи­ми боковими родичами, але і з наложницями діда і батька.

«10 зол» не покривали всі злочинні дії. Вони були своєрідним мірилом відносин до інших злочинів, серед яких за всіх часів виділялися злочини проти конкретної людини, зазіхання на його життя, здоров' я тощо. Покарання при цьому визначалися в традицій­ному китайському праві з урахуванням ряду чинників соціального статусу, відносин злочинця і потерпілого в системі кровноспоріднених і службових зв' язків, наявності й інтенсивності злочинної волі тощо.

Навмисне убивство спричиняло за собою найважче покарання — обезглавлення. Від відповідальності вільного за убивство «помилково», наприклад, під час гри, можна бу­ло відкупитися. Тільки змова рабів і буцуїв убити хазяїна спричиняла за собою вищу міру покарання, убивство ж хазяїном свого раба і буцуя каралося за танським кодексом 100 ударами товстими палицями, якщо вони завинили перед ним, якщо ні — то одним роком каторги. Убивство ж «помилково» у цьому випадку взагалі не каралося.

Ті ж умови враховувалися при нанесенні тілесних ушкоджень, але міра покарання була меншою. Чоловік, що заподіяв поранення дружині, карався менш суворо, ніж у випадку поранення сторонньої людини. За поранення наложниці він взагалі не карався.

До злочинів проти особи за танським кодексом відносились різноманітні ситуації про­дажу в рабство вільного, що входили до категорії «незаконного переміщення речі з власти­вого їй хазяйського місця», разом із розкраданням і привласненням різноманітного майна.

Особливу групу злочинів складали різноманітні форми незаконного збагачення, одержання майна обманом, за допомогою залякування, придбання з застосуванням си­ли або надмірного отримання вигоди. Таким чином, стиралася грань між злочином і порушенням легальних обмежень договорів, що було характерною рисою традиційного права, яке не проводить, як правило, чітких відмінностей між сферою публічних і при­ватних інтересів.

При винесенні покарання враховувалася і вартість викраденого. Крадіжка в особли­во великих розмірах каралась за танським кодексом висилкою із додатковими каторж­ними роботами і компенсацією вартості викраденої речі в подвійному розмірі. Крадіж­ка державного майна збільшувала міру покарання. Крадіжка в родичів зменшувала її. До крадіжки дорівнювалося і заподіяння збитку чужому майну. Сурово карався підпал, затоплення чужої ділянки.

Принципи тотальної особистої залежності підпорядкованого від начальника, прос­того смертного до посадової особи були благодатним ґрунтом для різноманітних видів посадових злочинів і насамперед хабарництва, міра покарання за який варіювалася за­лежно від того, чи порушив чиновник закон при одержанні «подарунка», покаявся або ні, а також залежно від вартості, розмірів хабаря. Винними в злочині при цьому вважа­лися обидві сторони.

Про сувору, але безуспішну, через велику кількість правових лазівок боротьбу дер­жави проти посадових злочинів свідчать і інші приклади. Посадовим злочином, напри­клад, вважалося, за танським кодексом, будь-яке отримання подарунку чиновником від своїх підлеглих, навіть якщо він був у відставці. Проте такі знаки подяки підлеглих, як підношення в дні «трауру і горя», дарова праця «із дотриманням міри», не вважалися злочинними.

Китайське право не розподіляло адміністративного і карного покарання. Будь-яке порушення в сфері діяльності адміністрації спричиняло за собою карне покарання, було то запізнення або невихід на роботу чиновника чи розголошення державної таємниці. При цьому чиновник не ніс покарання за протиправну дію, якщо вона була зроблена за наказом начальника.

Особливу групу злочинів складали різноманітні порушення моральних основ у сім 'ї, статеві злочини, найважливішим критерієм негативної оцінки яких виступала стать злочинця і його місце в системі родинних зв' язків із потерпілим. Поряд зі злочинами, що входили у «10 зол», традиційне право сурово карало перелюбство, розбещення чи­новником жінки, якщо вона знаходилася в сфері його адміністративної влади, зґвалту­вання, особливо якщо раб зґвалтував вільну жінку тощо. Закон не вважав при цьому злочином статеві зв' язки хазяїна з рабинею або дочкою буцуїв.