Система покарань

Спільним у кримінальному законодавстві Франції та Німеччини є те, що в ньому так і не склалося загального визначення поняття покарання, його сутності та цілей. Загалом воно розглядається як захід державного примусу, що призначається спеціальними впов­новаженими органами (судами, трибуналами) і полягає в певних несприятливих нас­лідках для особи, засудженої за скоєння злочинного діяння.

Сутність та цілі покарання відрізняються. Так, якщо у КК Франції 1810 р. — це від­плата й залякування, то в сучасному — ресоціалізація злочинця й відплата за нанесене зло. В одному з коментарів до КК ФРН зазначено, що метою покарання залишається відплата й попередження.

Система покарань у Франції складалася відповідно до класифікації злочинних ді­янь. За КК 1791 р. передбачалося 8 видів покарань, у тому числі: страта, утримання в кайданах, обмеження волі, просте ув'язнення, депортація з країни, зменшення прав, на­кладення нашийника; останні два вважалися такими, що безчестять, і накладалися у процесі виставляння біля ганебного стовпа. У перші роки революції зберігалося тавру­вання злочинця як додаткове покарання, але декретами 27 вересня — 30 грудня 1791 р. воно було скасовано. Санкції були дуже значними. За більшість видів навмисних убивств призначалася страта, за ненавмисні — до 20 років кайданів.

При розробці КК 1810 р. одним із найгостріших питань було збереження страти. Біль­шість законодавців, посилаючись на проголошені Декларацією і природним правом права людини, виступали проти страти. Тим більше, що вже в конституціях містилися прямі заборони на її застосування. Однак Тарже вдалося надати вражаюче обґрунту­вання доцільності збереження такого взагалі негуманного інституту, мотивуючи це розходженнями в моральному вигляді людей звичайних і потенційних злочинців. Тіль­ки загроза найочевиднішому з примітивних почуттів — любові до життя, на його дум­ку, могла відвести людину від кримінального діяння.

В основу доктрини кодексу було покладено уявлення про злочин як про вияв шкід­ливої спрямованості людської волі — шкідливої для громадськості. Тому співучасть у злочині (якого б роду вона не була й у чому б не полягала: у сприянні, співучасті, при­ховуванні тощо) каралася однаково з самим злочином. Однак до співучасників не за­стосовувалася страта (у такий спосіб їх діяння визнавалися вторинними), і взагалі пом' якшення покарань допускалося лише тільки в тих випадках, коли це було прямо передбачено законом.

Суб'єктом злочину (провини, порушення) визнавалася практично будь-яка особа, оскільки в кодексі не було ніяких соціальних, вікових та інших обмежень. У цьому плані КК, проголошуючи умовну рівність громадян, значно поступався принципам кримінального законодавства «просвітницького абсолютизму» тогочасної Європи. Для злочинців молодше 16 років допускалося (якщо було встановлено, що вони діяли без чіткого уявлення про те, що здійснювалося) застосовувати більш м'які види пока­рань — у вигляді видачі батькам для виправлення або поміщення до виправного будин­ку до досягнення 20 років. В усіх випадках, коли вони все-таки підлягали покаранню, розмір його встановлювався наполовину проти запропонованого законом для повноліт­нього (з 16 років) злочинця. Для осіб похилого віку (старше 70 років) також узаконюва­лися обмеження за видами застосовуваних до них покарань.

Кодекс передбачав можливість повного звільнення від відповідальності під приво­дом необхідної оборони. Однак зміст цього й аналогічного інститутів було не розкрито, що стало кроком назад у законодавстві. Від відповідальності звільняли стан неосуднос­ті на момент скоєння злочину, а також дія нездоланної сили. У разі скоєння злочинів проти особистості (убивство, каліцтво тощо) звільнення від покарання могло також на­стати, якщо злочин був скоєний у відповідь на неправові дії жертви.

За сучасним кримінальним законодавством Франції, злочини карають кримінальни­ми покараннями, провини — виправними, порушення — поліцейськими.

Найбільшою суворістю відзначаються кримінальні покарання: кримінальне ув'яз­нення (за здійснення загальнокримінального злочину) і кримінальне заточення (за здійс­нення політичного злочину). Кримінальні покарання залежно від їх тривалості, поділя­ються на два види: ув' язнення на певний термін й безстрокові. До ув' язнень на певний термін відносяться кримінальне ув' язнення і кримінальне ув' язнення на термін, до безстрокових — довічне кримінальне ув' язнення і довічне кримінальне заточення.

Максимальний розмір кримінальних покарань на термін (ув'язнення і заточення) КК 1810 року встановлював у двадцять років. Чинний КК Франції передбачає позбавлення волі на термін до тридцяти років. Необхідність встановлення «проміжного ступеня» між двадцятьма роками й довічним позбавленням волі була пов' язана з бажанням зако­нодавця диференціювати відповідальність за зазіхання на різні за своєю цінністю сус­пільні блага. Після скасування страти в 1981 р. всі діяння, за котрі було передбачено цей вид покарання, стали карати довічним позбавленням волі. Число складів, санкції яких передбачали довічне позбавлення волі, відразу зросло з 64 до 119. Було вирішено встановити для діянь меншої ваги тридцятирічний термін позбавлення волі. Мінімум для кримінальних покарань на певний термін КК встановив у десять років.

Чинний КК Франції відмовився від розподілу кримінальних покарань на дві катего­рії: «болісні й ганебні», залишивши «тільки ганебні». Таке визначення кримінальних покарань було визнано архаїчним. Поряд з відмовою від страти, кодекс відмовився й від деяких політичних кримінальних покарань — висилання та громадянської смерті.

Серед виправних покарань чільне місце посідають тюремне ув 'язнення і штраф. Максимальний розмір виправного тюремного ув' язнення встановлений кодексом у де­сять років, мінімальний — не встановлений.

Штраф є найпоширенішим з майнових видів покарання. При цьому існує два різно­види штрафу: звичайний грошовий штраф і штрафодні.

Фізичній особі може бути призначений штраф, максимальний розмір якого складає за скоєння злочину — 50 млн франків, за провину — 1 млн франків.

Покарання у вигляді штрафоднів полягає в обов' язку засудженого регулярно вноси­ти до державного бюджету визначені грошові суми. Розмір щоденного внеску встанов­люється судом з урахуванням прибутків та майнових обов' язків підсудного й не може перевищувати двох тисяч франків. Кількість штрафоднів визначається з урахуванням обставин злочинного діяння, але не може перевищувати 360 днів.

Юридичній особі може бути призначений штраф, максимальний розмір якого ста­новить: за злочин — 250 млн франків, за провину — 5 млн франків. У разі повторного притягнення до кримінальної відповідальності зазначений максимум штрафу подвою­ється.

У разі ухилення від сплати штрафу він може бути замінений примусовим ув' язненням під варту. Примусове ув' язнення не застосовується до неповнолітніх та осіб старше 65 років. Ця міра не застосовується до тих, хто доведе свою неплатоспро­можність, надавши довідку від податкового інспектора, мера або комісара поліції. Не можна призначити таку міру одночасно у відношенні чоловіка і дружини.

Серед поліцейських покарань провідне місце посідають штраф і покарання, що по­збавляють певних прав або їх обмежують. Мінімальний розмір штрафу кодексом не встановлений, максимальний — за порушення 5 класу — до двадцяти тисяч франків у випадку повторного скоєння злочинного діяння.

Поряд із системою покарань для фізичних осіб у Франції існує система покарань для юридичних осіб. Ця система розроблена законодавцем з урахуванням специфіки нового для Франції суб'єкта кримінальної відповідальності. Основне місце в ній посі­дає штраф. Можуть бути також призначені інші покарання, які суттєво торкаються майнових інтересів юридичної особи: різні види конфіскації (в тому числі й загальна), заборона залучати внески населення, видавати чеки, закриття однієї або декількох установ юридичної особи, заборона здійснювати будь-який вид діяльності, позбавлення ліцензії тощо. Отже, система покарань, передбачених для юридичних осіб, — це здебіль­шого система майнових санкцій. Однак передбачено й покарання, що стосується репу­тації: афішування або інші форми поширення винесеного судом вироку (таке покарання передбачено для юридичних осіб і в США).

Припинення діяльності юридичної особи (ліквідація) призначається судом у випад­ку, коли ця особа була створена для скоєння злочину чи провини або відійшла від за­конної мети свого створення для скоєння злочину чи провини, за що для фізичних осіб передбачено виправне тюремне ув' язнення на термін понад 5 років. Вирок про припи­нення діяльності юридичної особи передається до державного органу, вповноваженого приступити до ліквідації цієї особи. Разом із тим слід відзначити, що таке покарання не може бути призначене юридичним особам публічного права, політичним партіям та профспілкам.

Поряд з повним припиненням діяльності юридичної особи передбачені покарання, які частково обмежують таку діяльність, зокрема, заборона здійснювати певний вид ді­яльності, у зв' язку з виконанням якої було скоєне злочинне діяння.

Афішування або поширення обвинувального вироку у пресі або іншим засобом аудіо-відео сповіщення може бути призначено юридичній особі за зловживання довірою, за­зіхання на права особи, які виникають з ведення різного роду картотек або обробки ін­формації на ЕОМ, шахрайство, приховування викраденого, помилкове банкрутство, знищення або розкрадання предметів, на які накладено арешт, тощо. Афішування й оприлюднення вироку провадиться за рахунок юридичної особи.

Система покарань у КК ФРН формувалася протягом усього періоду становлення й розвитку сучасного буржуазного кримінального права. Так, у Кримінальному уложенні Північно-германського Союзу 1870 р., дія котрого була поширена на території всієї країни після утворенням єдиної Німеччини, передбачалися досить суворі покарання: смертна кара, ув' язнення в робітному домі, тюремне ув' язнення, обмеження у правах, штраф. Найбільш суворо карались особи, котрі скоїли державний злочин, злочин проти релігії, проти власності. Разом із тим в Уложенні можна побачити вплив ідей соціологі­чної школи кримінального права — саме, прагнення побудувати каральну систему з урахуванням особистості злочинця та злочину, який він скоїв.

Веймарська республіка зберегла чинність КК 1871 р., продекларувала свою прихиль-ість до ліберально-демократичних принципів у кримінальному праві, яких, однак, не завжди дотримувалася, про що свідчать укази президента 1920—1923 рр., котрі уводи­ли страту за «антидержавну діяльність» і посилювали покарання за заклики до страйку. У період 1933—1945 рр. були скасовані ліберально-демократичні принципи законності й фактично встановлювалася чинність надзвичайного законодавства, скасованого тіль­ки після закінчення другої світової війни. З прийняттям Конституції 1949 р. почалася демократизація кримінального законодавства, зокрема, було скасовано смертну кару.

Сучасна система покарань за кримінальним законодавством ФРН репрезентована: основними, додатковими покараннями, наслідками як видом кримінально-правових за­ходів.

Єдине покарання у вигляді позбавлення волі з' явилось у КК ФРН з 1 квітня 1970 р. на підставі ст.4 Першого Закону про реформу кримінального права, замінивши наявні на той час 4 види: каторжні роботи, тюремне ув' язнення, поміщення під варту, арешт.

За чинним КК ФРН, покарання у вигляді позбавлення волі може бути довічним або призначеним на певний термін.

Довічне позбавлення волі може бути призначено за скоєння ряду злочинів, передба­чених Особливою частиною КК ФРН: підготовка агресивної війни, державна зрада Фе­дерації, зрада вітчизні, розбійний напад на водія автомобіля, напад на повітряний або річковий транспорт, геноцид, тяжке вбивство тощо.

Нижча межа покарання ув' язнення на певний термін становить один місяць, а верх­ня — п' ятнадцять років. При цьому загальне покарання у вигляді позбавлення волі, призначуване на певний термін при сукупності діянь, також не може перевищувати п' ятнадцяти років.

Грошовий штраф є іншим видом основного покарання, котрий призначається в денних ставках. Мінімальна кількість денних ставок грошового штрафу становить 5 пов­них денних ставок, а максимальне — 360 повних денних ставок, якщо закон не встано­влює інше. Розмір денної ставки в кожному конкретному випадку також індивідуаль­ний, оскільки суд визначає його з урахуванням особистого й матеріального становища особи.

Новий вид покарання в Німеччині — майновий штраф, призначається за корисливі злочини. Цей вид покарання був уведений Законом про боротьбу з нелегальною торгів­лею наркотиками й іншими формами прояву організованої злочинності (від 15 липня 1992 року). Основною метою законодавця, що уводив норму про майновий штраф у КК

Німеччини, було вилучення прибутку, отриманого в результаті злочинної діяльності організованих груп і запобігання своєрідної реінвестиції коштів у сферу організованої злочинності. Майновий штраф як вид покарання, передбачений КК Німеччини, засто­совується за злочинні діяння, перелік яких суворо обмежений нормами Особливої час­тини КК ФРН: підробка грошових знаків, підробка знаків оплати, підготовка підробки грошових знаків і підробка бланків європейських чеків та європейських чекових карт, тяжкий випадок торгівлі людьми й сутенерство, крадіжка тощо.

Основна відмінність майнового штрафу від грошового полягає в тому, що майновий штраф не обчислюється системою денних ставок, а полягає у виплаті визначеної гро­шової суми, яка призначається судом. При визначенні розміру майнового штрафу суд виходить не з оцінки провини особи, котра скоїла злочинне діяння, а насамперед з вар­тості майна винного. Майновий штраф може призначатися тільки поряд з довічним по­збавленням волі або позбавленням волі на термін понад два роки.

До додаткових покарань належить одне — заборона керувати транспортним засо­бом, яке призначається поряд з позбавленням волі на термін від одного до трьох років або грошовим штрафом у разі, якщо злочинне діяння було скоєне при використанні або у зв'язку з управлінням транспортним засобом.

Додатковими наслідками є ті, що настають для засудженого, як правило, без спе­ціального призначення цих заходів у вироку (автоматично). Подібний інститут існував у кримінальному праві Франції до моменту прийняття КК Франції 1992 року. Такі по­карання іменувалися допоміжними й випливали з призначення деяких основних видів покарання. До додаткових наслідків у кримінальному праві Німеччини належать позба­влення права обіймати визначені посади, користуватися правами, отриманими в ре­зультаті публічних виборів, привселюдно обирати або голосувати, бути обраним, голо­сувати. Такий додатковий наслідок, як поразка в цивільних правах, з 1 квітня 1970 року виключене з КК ФРН.

Позбавлення правового становища і прав дійсні з моменту набуття вироком чиннос­ті. Цілям ресоціалізації служить правове розпорядження відновлення у правах, якщо фактично минула половина терміну або «суд очікує, що в майбутньому засуджений не скоюватиме більше навмисних злочинів».