«Младотурецька» революція

До початку XX ст. зюлюм привів країну до соціально-політичної кризи. Поліцей­ська сваволя постійно викликала порушення навіть тих громадянських прав, що були проголошені в період «танзимату». Прагнення влади дотримати існуючий порядок за рахунок протиставлення корінного, турецького населення немусульманським народам на практиці оберталося масовими погромами (як, наприклад, у Вірменії (1894 р.). Ідей­но-політична доктрина зюлюму — панісламізм — суперечила розвиткові начал світ­ської держави, що були закладені перетвореннями танзимату. Архаїчність султанського режиму стала викликати побоювання навіть у західноєвропейських держав (Англії, Франції, Німеччини), які внаслідок величезної фінансової заборгованості імперії вста­новили над нею напівколоніальний контроль.

Цілком закономірно, що така політика обумовила появу опозиційних владі сил. З них найбільш дієвою силою заявило про себе таємне товариство младотурків, перші організації якого оформилися в 1889 році. Воно склалося з освічених офіцерів, котрі прагнули реформувати державу вбік світської й конституційної монархії, що могла б урятувати країну від остаточного поневолення, розпаду і взагалі від краху нації. Через кілька років товариство перетворилося практично у військово-політичну партію, що поставила на меті здійснення державного перевороту в імперії. На початку липня 1908 р. її загони підняли заколот проти уряду. Армія загалом підтримала рух і 24 липня 1908 р. султан Абдул-Хамід був змушений проголосити відновлення конституції.

Відроджена конституційна монархія відзначалася своєрідністю: главою держави за­лишався султан, зберігався також старий уряд, але поруч з ними створювалися адмініс­тративні комітети партії младотурків, які контролювали рішення влади. їх позиції зміц­нилися і в органах законодавчої влади: у скликаному наприкінці 1908 р. парламенті во­ни зайняли близько 60 % місць. Офіційна програма нової влади передбачала: надання виборчих прав тільки тим, хто володіє турецькою мовою; проведення аграрно-податкової реформи; зміцнення державності на основі ідей османізму.

Після невдалої спроби контрреволюційного перевороту, у квітні 1909 року, Абдул-Xамід був скинутий з престолу й новим султаном став Мехмед V. Оскільки його влада стала номінальною, революція 1908—1909 рр. завершилася повним переходом влади до партії младотурків. Реформи їх уряду були спрямовані на збереження національної ту­рецької держави. Однак зовнішньополітичне становище імперії все більш ускладнюва­лося: у 1913 р. вона позбавилася всіх європейських володінь. Участь країни в Першій світовій війні на боці Німеччини закінчилася поразкою. Вона викликала, з одного боку, протиріччя в партії младотурків, котрі в жовтні 1918 р., по суті, відмовилася від влади, а з іншого боку — окупацію в 1919 р. країни військами Антанти й США. Основні дер­жавно-політичні інститути припинили своє існування. Султанський двір та уряд тільки номінально зберегли владу й управління. За умовами капітуляції, турецька армія вва­жалася демобілізованою, що полегшувало західним державам подальше розчленову­вання країни.