§2. Спільні риси та особливості права давньосхідних країн

З часу свого виникнення право тісно пов'язано з історією суспільства, відображає спі­льні риси й особливості його соціального, економічного, політичного і духовного розвитку.

2.1. Спільне у праві давньосхідних країн

¹⁷ Див: Проблеми теории государства и права.— М., 1999. — С. 296—309; Графский В. Г. Всеобщая ис- тория права и государства: Учебник для вузов. — М.: Изд-во НОРМА, 2000. — С. 36—52.

¹⁸ Див.: Аннерс Е. История европейского права. — М., 1996. — С. 10—20.

Структура станово-кастових суспільств, яким було і давньосхідне суспільство, пря­мо і відкрито закріплювалася правом, а держава, що впливала на формування змісту права, виражала і захищала інтереси привілейованих станів або каст. Тому серед най­важливіших загальних рис права давньосхідних країн слід назвати:

По-перше, те що воно було багатоступеневим внаслідок особливої ієрархічної структури, де розрізнювалися вищі, менш високі за соціально-правовим становищем, нижчі, непривілейовані, нарешті, безправні стани, кожен з яких мав особливий право­вий статус. Право того часу відкрито закріплювало соціальну нерівність, що виявляло­ся передусім у приниженому становищі рабів. Незалежно від того, чи міг раб мати сім' ю або володіти в інтересах господаря тим або іншим майном, на Сході він виступав як річ і у такому статусі розглядався чинним правом.

По-друге, основним принципом реалізації давньосхідного права була законопослуш-ність (законопокірність), тобто відповідність поведінки кожного члена суспільства статусу свого стану, дотримання заборон, беззастережне виконання наказів влади. Опо­рою законопокірності часто були традиції, релігійно-етичні норми, але право станового суспільства завжди було зобов' язуючим наказом, даним зверху: правителем, його чи­новниками, церквою, господарем — тими, хто був наділений владою.

По-третє, право Стародавнього Сходу нерозривно пов 'язано з релігією і релігійною мораллю. Правова норма тут, за рідкісним винятком, мала релігійне обґрунтування. Правопорушення — це одночасне порушення норми релігії і моралі.

По-четверте, основним джерелом права давньосхідних держав протягом віків зали­шалися звичаї, які, будучи продуктом громадської творчості, протягом тривалого часу не записувалися, а зберігалися в усній традиції і пам' яті одноплемінників. Це знайшло відо­браження у тому, що майже у всіх пам' ятках давньосхідного права можна знайти поси­лання на древніх мудреців — священних авторитетів, які охороняли звичаї. Норми права спиралися на сталі зразки поведінки, що склалися в минулому, орієнтувалися на них. Звичай, що наповнюється новим соціальним змістом, санкціонований державою, залиша­вся основним джерелом права і тоді, коли з' явилися письмові документи.

По-п'яте, писане право країн Стародавнього Сходу було ще незавершеним. Перші пам' ятки права в основному закріплювали найбільш поширені звичаї, сталу судову практику. З цим пов' язані їх неповнота, нерозробленість ряду інститутів і норм, їх ка­зуїстичний характер, бо правова норма фіксувалася не в абстрактній формі, а у вигляді конкретного випадку. У правових системах, що формувалися в давньосхідних суспільс­твах, які повільно еволюціонували, знайшли відображення норми старого родового ла­ду, наприклад, передбачення колективної відповідальності членів сім' ї або навіть усіх членів сусідської общини за вчинки, скоєні одним з них, кровної помсти, самосуду, та-ліону. Поява майнових, станових, професійних і інших відмінностей призвели до пря­мого перекручення в нормах давньосхідного права ідеї первіснообщинного ладу про рі­вність (еквівалентність). Ці норми виходили з того, що ціна крові знатного, багатого вища за ціну крові бідного, незнатного.

По-шосте, спільні традиційні риси давньосхідного права значною мірою визначали­ся тривалим існуванням у країнах Стародавнього Сходу таких соціальних форм, як об­щина, велика патріархальна сім' я. У всіх нормах давньосхідного шлюбно-сімейного і спадкового права простежуються, наприклад, такі традиційні риси, як кокірливе, при­нижене становище жінок, дітей в патріархальній сім' ї, нерівність спадкових прав жінок і чоловіків тощо.

По-сьоме, в давньосхідному праві відсутнє ще уявлення про галузі права, про чіткі відмінності злочинів від приватних правопорушень. На перший погляд, правові доку­менти Стародавнього Сходу викладені не тільки безсистемно, але і без будь-якої внут­рішньої логіки. Але внутрішня логіка викладу норм у цих правових пам' ятках присут­ня. Вона визначається або релігійними концепціями про тяжкість, гріховність тієї або іншої поведінки людини в Вавилоні і в Китаї або релігійною концепцією світобудови, станово-варнового розподілу в Індії.

Говорячи про загальні елементи правових систем країн Стародавнього Сходу, не можна не побачити і специфічних рис їх правових принципів, інститутів і норм, пов' язаних з особливостями духовної культури, релігії, тієї або іншої системи цінностей.