§3. Революції останньої чверті хуш століття та їх вплив на становлення держави нового типу

3.1. Американська революція та її вплив на становлення держави нового типу Соціально-економічні, політичні та ідеологічні передумови американської революції

Американське колоніальне суспільство характеризувалося неоднорідністю, що про­явилася в неоднаковості правового статусу окремих колоній. У своїх основних рисах система британського колоніального управління склалася на кінець XVII ст. До цього часу існувало 13 колоній, котрі з урахуванням особливостей їх правового становища можна поділити на три групи. Род-Айленд і Коннектикут мали хартії самоврядних ко­лоній і фактично були своєрідними республіками, оскільки всі органи управління на їх території обиралися. Пенсільванія, Делавер і Мерценд належали приватним власникам. Інші вісім — Массачусетс, Нью-Гемпшир, Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Вірджинія, Каро-ліна, Північна Кароліна, Південна Кароліна і Джорджія — були володіннями Британ­ської корони. У цих колоніях управління здійснювалося губернаторами або двопалат­ними законодавчими зборами, що перебували під безпосереднім контролем пред­ставників корони (губернаторів чи Таємної ради).

Колонії Півдня й Півночі розрізнялися за соціальною структурою. У перших пере­важало напівфеодальне землеволодіння магнатів (ленд-лордів), широко застосовувала­ся праця рабів-негрів і підневільних робітників. Для інших був характерним більш зна­чний прошарок фермерського й торгово-ремісничого населення.

На соціальні протиріччя накладалися протиріччя релігійні, що існували між різними напрямками протестантизму (кальвіністи і лютерани), католиками, а також іншими ві­руваннями й сектами. Але і для одних, і для інших однаковим тягарем була соціальна й економічна політика Англії. У першій половині XVIII ст. населення колоній, перебо­рюючи внутрішні протиріччя, сформувалося фактично в самостійну націю зі своїми по­літичними, релігійними та культурними традиціями і прагненням до самостійності.

До середини XVIII ст. усе очевиднішою ставала тенденція колоній до автономізації. Цьому сприяла політика метрополії, спрямована на штучне стримування розвитку капі­талістичних відносин, обмеження економічної активності буржуазії колоній, зовнішня торгівля яких цілком контролювалася Англією. На початок 70-х рр. протиріччя між ко­лоніями і метрополією досягли апогею. У 1770 р. відбулися перші сутички з англійсь­кими солдатами, потім — суд над офіцерами, котрі перевищили свої права. Остаточний розрив колоній з Англією був спровокований прийнятим у травні 1773 р. «чайним за­коном», що надав Ост-Індійській компанії привілей на безмитну торгівлю чаєм в Аме­риці. Боротьба проти ввозу чаю (він порушував права колоніальних торговців і числен­них контрабандистів) вилилася у відоме Бостонське чаювання (грудень 1773 р.), коли під керівництвом створеного в Бостоні комітету колоністів вантаж чаю був викинутий в океан. У відповідь англійський парламент видав низку «репресивних актів» (березень

1774 р.), за якими порт було закрито, Массачусетс позбавлявся колоніальної хартії. Об- винувачені в антианглійській діяльності особи мали бути направлені для суду в Англію, губернаторові надавалися виняткові повноваження.

У відповідь на це законодавчі збори Вірджинії звернулися до всіх колоній із закли­ком щорічно скликати конгрес для обговорення «загальних інтересів Америки». 5 вере­сня 1774 р. У Філадельфії відбувся т.зв. Перший Континентальний конгрес, у роботі котрого, за винятком Джорджії, брали участь представники всіх колоній. Серед делега­тів були Дж. Вашингтон, Б. Франклін, Дж. Адамс та інші видатні діячі американської революції. Конгрес прийняв рішення, що неминуче вели до розриву з британською ме­трополією: бойкотувався ввіз англійських товарів та експорт із колоній.

У квітні 1775 р. відбувся бій при Лексингтоні, який, по суті, поклав початок націо­нально-визвольній війні. Другий Континентальний конгрес, що зібрався 10 травня

1775 р. У Філадельфії, констатував стан війни з Англією і прийняв рішення про ство- рення американської армії, яку очолив Дж. Вашингтон. Почалася війна за незалеж- ність — американська революція.

Значний вплив на хід революційних подій і на політико-правову свідомість колоніс­тів мала Декларація прав Вірджинії (12.06.1776 р.), на основі якої була розроблена й 4 липня 1776 р. затверджена Третім Континентальним конгресом загальновідома Декларація незалежності. Цей документ, написаний Т. Джефферсоном, хоч і ніколи не був власне юридичним документом, відіграв визначну роль у становленні небаченої доти державної форми. Декларація, проголосивши колишні англійські колонії «вільни­ми і незалежними штатами», закріпила факт появи на Атлантичному узбережжі Північ­ної Америки тринадцяти незалежних суверенних держав — штатів.

Прийняті раніше конституції штатів досить чітко визначили свої форми правління та політичного режиму. Усі конституції закріплювали республіканську форму правління, засновану на принципі поділу влади локківської моделі з верховенством законодавчої влади. У системі елементів форми правління всіх штатів, за винятком Нью-Йорка, Мас-сачусетса і Нью-Гемпшира, законодавча влада домінувала над виконавчою, що говори­ло про встановлення в них парламентської моделі республіки.

Що стосується політичного режиму, то з урахуванням того часу його можна визна­чити як досить демократичний. Усі конституції штатів починалися з Декларації прав чи з Білля про права, в яких перелічувалися традиційні для англійських підданих права та свободи — звільнення з-під варти під «необтяжливу» заставу, заборона жорстоких по­карань, «швидкий і справедливий» суд. У конституціях закріплювалися й такі права та свободи, якими не наділялися тодішні англійці: свобода друку і вибору, право більшос­ті на зміну уряду. Деякі штати додавали до цього переліку права, запозичені з англійсь­ких конституційних документів чи власного політичного досвіду: свободу слова, збо­рів, петицій, носіння зброї, недоторканність житла, заборону законів, що мають зворотну силу. У ряді штатів заборонялися вилучення власності без належної компен­сації, застосування законів воєнного часу в мирний час, примус давати свідчення проти самого себе тощо.

У той же час проголошення всіма конституціями принципу народного суверенітету не перешкодило засновникам наділити політичними правами, і насамперед виборчими, тільки власників. Для обіймання виборних посад більшістю штатів не тільки вводився високий майновий ценз (для того, щоб обіймати сенаторську посаду в Нью-Джерсі і Меріленді, було потрібно мати 1 тис. фунтів стерлінгів, а в Південній Кароліні — 2 тис. фунтів стерлінгів. — Л. Б, С. Б.), але й обмеження за релігійною ознакою.

Проте, якщо стосовно форм правління і політичного режиму були досить чіткі уяв­лення, засновані на певних теоретичних досягненнях і державно-правовому досвіді ранніх революцій (Голландія й Англія) і самих колоній, то щодо форми державно-територіального устрою треба було йти незвіданим шляхом. У декларації містилася тільки назва «Сполучені Штати Америки», яку необхідно було наповнити відповідним змістом.