Поліцейські органи у державному механізмі розвинутих країн

Важливе місце у системі виконавчих органів влади посідають правоохоронні орга­ни, насамперед поліцейські. Поліція, як про це було зазначено у попередніх розділах посібника, існувала на усіх етапах розвитку держави, де її організація та діяльність зу­мовлювалися насамперед сутністю держави, яка повинна була захищати інтереси па­нуючої частини суспільства. В епоху громадянського суспільства поліцейські органи структурно-організаційно та функціонально зазнали суттєвих змін, про що свідчить до­свід таких розвинутих країн, як Великобританія, США, Франція та Німеччина.

Поліцейські органи в державному механізмі Великобританії. Консерватив­ність англійської буржуазної революції, яка знайшла свій прояв у збереженні бага­тьох інститутів феодальної держави, певним чином позначилася також на організа­ції та діяльності поліцейського апарату, де, наприклад, зберігалися старі феодальні інститути констебля і шерифа. У той же час створювалися установи, характерні для буржуазної держави: військова поліція, котра з' явилася в роки революції, а після неї, наприкінці XVIII ст. — патрульна варта, яка і виконувала охоронні, а також де­які розшукні функції.

У XVIII — на поч. XIX ст. були прийняті перші нормативні акти, спрямовані на пев­ну централізацію поліцейського апарату, розширення його прав. Важливе значення ма­ло утворення в 1782 р. міністерства внутрішніх справ Англії. З ініціативи цього мініс­терства англійський парламент у 1817 р. прийняв закон, котрий юридично закріпив структурну організацію й повноваження поліції графств. Відповідно до цього закону, у графствах створювалися поліцейські відділи, що формально перебували в підпорядку­ванні місцевої влади. Водночас у всіх графствах була збережена посада шерифа, який очолював поліцейські відділи.

Наприкінці 20-х рр. ХІХ ст. (1829 р.) англійський парламент прийняв розроблений міністром внутрішніх справ закон про утворення поліції міста Лондона — Скотланд-Ярду. У структурному відношенні поліція Лондона розділялася на підрозділи, серед яких важливу роль відігравали відділення карних розслідувань та охоронне. На Скот-ланд-Ярд покладалося проведення розшукових слідчих заходів щодо всіх категорій кримінальних справ, надання допомоги місцевим поліцейським органам, здійснення на­гляду за іноземцями тощо. Згодом поліція Лондона поширила свій вплив на всю полі­цейську систему країни.

Починаючи з 1835 р. і до кінця XIX ст. англійський парламент прийняв серію нор­мативних актів, відповідно до яких була організаційно оформлена поліція графств і міст. Наказом міністра внутрішніх справ Англії, виданим у 1887 р., відділення карних розслідувань Скотланд-Ярд було перетворено у відділ, штатний склад якого було знач­но розширено. Завданнями відділу карних розслідувань, крім розшукових та слідчих заходів, стали організація обліку й узагальнення досвіду боротьби зі злочинністю, ана­ліз і розробка пропозицій у цій галузі.

Після Першої, і особливо Другої, світових війн відбувалася подальша його центра­лізація та організаційне зміцнення. Весь поліцейський апарат Англії централізований і перебуває в підпорядкуванні міністерства внутрішніх справ та департаменту внутріш­ніх справ Шотландії, котрий очолюється державним секретарем у справах Шотландії. З 1953 р. при МВС діє консультативна поліцейська рада Великобританії. Головну роль у цій раді відіграють королівські інспектори, в коло завдань яких входить щорічне ін­спектування всіх поліцейських органів країни. На посаду цих інспекторів призначають­ся особи, що тривалий час очолювали поліції великих міст. Міністр внутрішніх справ

Англії визначає штатну чисельність поліції міст і графств. З його відома відбувається призначення та звільнення начальників будь-якого поліцейського органу країни.

Особливе місце, як і колись, посідає поліція Великого Лондона — Скотланд-Ярд. Крім виконання завдань, його чиновники представляють поліцію Великобританії в міжнародній організації кримінальної поліції («Інтерпол»), здійснюють підготовку по­ліцейських кадрів, допомагають місцевим поліцейським органам у проведенні особливо складних розшукових заходів, призначаючи туди своїх чиновників, наділених велики­ми повноваженнями.

Скотланд-Ярд очолюється комісаром, який призначається головою держави за зго­дою міністра внутрішніх справ. Столична поліція підпорядковується безпосередньо мі­ністрові внутрішніх справ. Вона складається з управлінь: організаційного, адміністра­тивного, по боротьбі зі злочинністю, господарського. У свою чергу управління поділяються на відділи, а відділи — на відділення. Важливе значення має особливий відділ, завданням котрого є здійснення політичного і кримінального розшуку.

У системі поліцейського апарату Англії велика увага приділяється місцевій поліції: графств, міст і сільських поселень.

Відповідно до закону про поліцейську службу графств і великих міст, прийнятого в 1964 р., поліцейські сили графств підпорядковані поліцейському комітетові муніципаль­ної ради, а у великих містах — поліцейському комітетові з контролю. Безпосередніми керівниками поліцейських сил у графствах і містах є головні констеблі, що признача­ються міністром внутрішніх справ Англії. На території графств і великих міст існують поліцейські підрозділи й субпідрозділи. У невеликих містах Англії діють поліцейські підрозділи, очолювані наглядачами (суперінтендантами). У сільській місцевості вико­нання поліцейських функцій покладено на констеблів.

Положення військово-поліцейського апарату в системі державних органів характе­ризується низкою принципових рис. Насамперед керує ним вузьке коло осіб, котрі зна­ходяться на самій вершині державного апарату: передусім це прем' єр-міністр, міністр внутрішніх справ, міністр оборони й ті вищі офіцери і чиновники, що близько до них належать.

Особливо велика роль прем' єр-міністра, який очолює комітет оборони й заморської політики, що відає усіма військовими питаннями та координує діяльність всіх мініс­терств із проблем будівництва збройних сил. Членами комітету є міністри — оборони, внутрішніх справ, іноземних справ, фінансів.

Міністерству внутрішніх справ належить одне з ключових місць в ієрархії мініс­терств, глава МВС незмінно входить до складу кабінету. Особливе становище МВС зу­мовлене характером його функцій. По-перше, воно здійснює керівництво діяльністю з підтримки внутрішнього порядку, керує поліцейською службою. По-друге, виконує ряд функцій у сфері управління юстиції, а також з питань позбавлення волі. Міністр внут­рішніх справ призначає директора публічних переслідувань, в обов' язок котрого вхо­дить виконання функцій кримінального переслідування; він займається питаннями ор­ганізації судів нижчих інстанцій.

Основним принципом організації управління військово-поліцейським апаратом є початки централізації. Міністр визначає умови та порядок призначення мирових суддів у поліцейський комітет, дає схвалення на призначення головного рішення про кількіс­ний склад формування, про надання йому будинків і приміщень, задовольняє прохання поліцейського комітету до головного констебля про подання у відставку тощо. Міністр виділяє субсидії на поліцію й може їх скоротити, якщо визнає це за необхідне.

Міністр має право видавати постанови про керівництво формуваннями і про умови служби в них. Постанови можуть видаватися з таких основних питань: підтримка дис­ципліни, встановлення обов' язків, що мають виконуватися членами формувань, перелік рангів, умови зарахування на службу і просування по службі тощо.

Міністр внутрішніх справ відповідає за командні кадри формувань. З його схвален­ня призначаються головний констебль, його заступники та помічники. Головні констеб­лі зобов' язані щорічно представляти міністру доповіді. При МВС створена поліцейська інспекція, котра щорічно подає міністрові доповідь про стан поліції й виконання окре­мих його доручень. Власне кажучи, міністр внутрішніх справ керує всією діяльністю поліції, включаючи оперативну роботу.

Поліцейські органи в державному механізмі США. До утворення США як неза­лежної держави поліція в колоніальний період була побудована на англійський зразок. Серед поліцейських чинів головну роль відігравав констебль, який призначався пред­ставниками колоніальної адміністрації. Його становище визначалося нормами англій­ського неписаного права ще феодального періоду. Головні функції констебля полягали в охороні порядку, боротьбі з дрібними злочинами, наданні допомоги колоніальній ад­міністрації під час збору податків тощо. Поліція графства очолювалася шерифом.

У зв' язку з посиленим зростанням кримінальної і політичної злочинності в Америці були створені централізовані органи боротьби зі злочинністю — відділи детективної служби при губернаторах, власниках колоній і в так званих самоврядних колоніях. Американські детективні відділи, використовуючи досвід англійської поліції, широко застосовували у своїй діяльності головні й негласні засоби. Проведення негласних за­ходів щодо боротьби зі злочинністю послужило причиною створення спеціального штату людей — таємних детективів.

Створення США привело до значних змін у структурі й організації поліції. В основу її побудови було покладено конституційний принцип державного устрою — федера­лізм. Початком процесу утворення поліції штатів вважається перша половина ХІХ ст., коли в 1835 р. в Техасі була створена перша поліцейська система. Спочатку техаські рейнджери були організовані як служба прикордонного патруля, а пізніше вони стали виконавцями усієї поліцейської роботи. У 1865 і 1903 рр. схожі системи створено у штатах Масачусетс і Коннектикут.

До системи поліцейських формувань входила поліція трьох видів, кожне з яких від­носиться до визначеного рівня влади — федеральної, штатів і місцевої. Однак як такої федеральної поліції в США не існує: на федеральному рівні діють лише федеральні ор­гани розслідування.

Вищою для федерального рівня поліцейською інстанцією стало Федеральне Бюро розслідування (ФБР). Воно виникло в 1908 р. як Бюро розслідування, що було створене на базі заснованої роком раніше постійно діючої слідчої організації (створив її внуча-тий племінник Наполеона Бонапарта — Ч. Бонапарт, будучи міністром юстиції США в уряді Т. Рузвельта. — Л. Б., С. Б.). Як ФБР ця федеральна поліцейська служба існує з 1935 року. Його штаб-квартира знаходиться у Вашингтоні, а 59 відділень та «агенти-резиденти» розміщені таким чином, щоб охопити своїм впливом території всіх штатів і великих міст. Очолюється ФБР директором, котрий має двох заступників і 8 помічни­ків. ФБР виконує функції контррозвідки й слідчі заходи щодо політичних та особливо важливих кримінальних справ, здійснює розшук рецидивістів і міжнародних злочинців, а також дезертирів. На бюро покладені функції інструкторського й інспекторського ха­рактеру стосовно всіх поліцейських органів країни, тут зосереджений оперативний об­лік. Як постійний член секретаріату Міжнародної організації кримінальної поліції — «Інтерполу», ФБР здійснює міжнародні поліцейські зв'язки.

ФБР спеціально видає інформаційний бюлетень, у якому висвітлюються найважли­віші проблеми розшукової та слідчої практики поліції США й публікуються матеріали про розшук і видачу злочинців. Воно є центром кримінальної статистики США. З 1930 року на бюро покладена задача обліку й обробки статистичних даних і складан­ня єдиних звітів про стан злочинності у всій країні. На нього покладено також керівниц­тво підготовкою та перепідготовкою поліцейських кадрів.

Поліцейський апарат ФБР поділяється на гласних і негласних співробітників. Серед негласного складу головну роль відіграють спеціальні штатні агенти ФБР — джимени (чиновники уряду). Джимени, як правило, мають вищу юридичну, економічну або тех­нічну освіту. Перед прийомом на роботу вони проходять підготовку у спеціальній шко­лі ФБР, що дислокується у Вашингтоні. У США існує спеціалізація джименів за різни­ми галузями господарства.

Поліція на рівні штатів конституційно обмежена у своїй діяльності територією шта­ту й відтак не вповноважена здійснювати правозастосовчу діяльність на території іншо­го штату, за винятком випадків, спеціально обумовлених федеральними правовими нор­мами.

Організація поліцейських органів, їх компетенція й бюджет визначаються законо­давством штату. Начальник управління поліції штату призначається губернатором і йому підпорядковується. В обов' язки поліції входить підтримка порядку на шосейних дорогах, а також боротьба зі злочинами, передбаченими законами штату. Крім того, во­на здійснює допомогу місцевій поліції: веде в межах штату кримінальну реєстрацію, забезпечує поліцейський зв'язок, здійснює навчання співробітників поліції тощо.

Місцева поліція створюється органами місцевого самоврядування округів, міст і са­мостійних в адміністративному плані населених пунктів. Кожне поліцейське форму­вання такого роду має право діяти лише на своїй території й формально, незалежно від управління поліції штатів. У систему місцевої поліції входять такі підрозділи.

Поліція округу (графства) підкоряється раді округу. Очолює її, як правило, шериф, що обирається населенням округу. Підтримка порядку та боротьба зі злочинністю — лише частина численних обов' язків шерифа. Він також допомагає у відправленні пра­восуддя, виконує функції судового пристава, здійснює адміністративне управління в' язницею округу тощо. Термін повноважень шерифа від 2 до 4 років. Дострокове звіль­нення з посади може відбутися тільки в результаті здійснення їм аморального вчинку чи посадового злочину.

Чисельність співробітників у підпорядкуванні шерифів залежить від величини тери­торіального округу, стану правопорядку та суми бюджетних асигнувань. Іноді управ­ління складається з шерифа й одного-двох його заступників.

У деяких округах поліцію очолює призначуваний губернатором штату начальник (шеф) поліції, котрий виконує свої функції або замість шерифа, або одночасно з ним.

Поліція міста діє в містах з населенням понад 25 тис. чоловік. Організаційна струк­тура поліції у великих містах однотипна. У кожному поліцейському управлінні серед різних підрозділів є служба безпеки й порядку, кримінальний розшук. Розслідування нечисленних справ веде відповідна поліцейська служба, а складних кримінальних справ — співробітники спеціальних відділів — поліцейські детективи.

На чолі поліції міста стоїть начальник (шеф) поліції, а в деяких найбільш великих містах — комісар, який, будучи цивільною особою, є вповноваженим міського само­врядування та мера міста. У таких управліннях, крім комісара, є також начальник по­ліцейського управління, котрий безпосередньо здійснює оперативне керівництво по­ліцією.

Поліція населенного пункту — це невелике формування, що складається з 3—5 по­ліцейських, одного констебля, що звичайно обирається місцевим населенням на термін від 2 до 4 років. У деяких штатах констебль призначається органом місцевого самовря­дування. Крім основного обов' язку — охорони громадського порядку — констебль бе­ре участь в організації і проведенні місцевих виборів і здійснює виконання судових рі­шень. Передбачається, що в обов' язок констебля входить також затримка злочинців і навіть розслідування дрібних правопорушень.

З посадою констебля пов' язують появу ще під час утворення США нової назви по­лісмена — коп (від скорочення С.О.Р. (сопкіаЬіе оп раггоі) або ж СОРРЕК (мідь), тобто мідний значок полісмена. — Л. Б., С. Б.).

Серед поліції, що служить, потрібно розрізняти дві основні групи. Найбільшу чис­ленну групу складають службовці, які склали присягу. Вони дотримуються спеціальних правил, носять відповідну форму; їм нерідко привласнюються персональні поліцейські звання. Другу групу складають цивільні поліції, котрі служать, виконуючи в основному допоміжну роботу.

Виникнення такої системи поліції зумовлене принципом федералізму, згідно з яким відповідні поліцейські формування підпорядковуються виконавчій владі федерального, штатного і місцевого рівнів. Децентралізація поліції знаходить пояснення і в класично­му принципі «поділу влади»: поліція організаційно не зв' язана ні з законодавчою, ні з судовою владою. Однак у політичному і правовому відношенні поліція не є ізольова­ним і автономним органом влади: на рівні штату її бюджет залежить від законодавчого органу штату, а кадровий склад і напрямок діяльності — від уряду штату; на місцевому рівні вона залежить від органів самоврядування.

Як частина системи кримінальної юстиції поліція перебуває в постійних ділових кон­тактах із суддями, органами обвинувачення, адміністраціями місць позбавлення волі тощо.

Поліцейські органи у державному механізмі Франції. Французька поліцейська система є однією з найстаріших у Європі. Як і в Англії, вона склалася ще за часів фео­далізму. Ще до початку французької буржуазної революції XVШ ст. поліція являла со­бою централізований апарат, і буржуазія, що прийшла до влади, не прагнула до повно­го його знищення. На першому етапі революції була проведена децентралізація в управлінні поліцією: воно було передане до створених на місцях органів самовряду­вання — зборів департаментів, округів і кантонів. У Парижі поліцейську владу здійс­нювала обрана від 60 округів «постійна комісія» з числа найбільш великих і впливових буржуа. Важливою поліцейською силою стала Національна Гвардія, створена буржуа­зією для охорони своєї безпеки. Здійснення поліцейських та інших функцій на місцях контролювалося комісарами (у департаментах) і національними агентами Конвенту (в округах і кантонах).

У період Першої імперії, коли до влади прийшов Наполеон Бонапарт, поліція зміц­ніла і значно посилила своє становище, її апарат удосконалювався. Наполеон створив велику й широко розгалужену поліцейську систему, в основу якої було покладено принцип централізму. Керівництво поліцією розподілялося між міністром поліції і мі­ністром внутрішніх справ, компетенція яких не була чітко розмежована.

Французька поліція поділялася на державну (генеральну) та муніципальну (общин­ну). Державній поліції були передані функції забезпечення політичної безпеки, нагляду за іноземцями. До функцій муніципальної поліції було віднесено захист безпеки насе­лення, охорона його майна, видача паспортів, боротьба зі злочинністю, здійснення на­гляду за моральністю.

Державна поліція безпосередньо підпорядковувалася міністерству внутрішніх справ. Вона поділялася на поліцію адміністративну і поліцію судову. Кодексом «Про злочинні діяння і покарання» 1795 р. призначення тієї й іншої поліції визначалося в такий спосіб: «Адміністративна поліція має своєю метою повсякденне забезпечення громадського порядку; її зусилля спрямовані головним чином на попередження зло­чинів. Судова поліція розслідує злочини, скоєнню яких адміністративна поліція не могла перешкодити, і передає винуватців злочинів судам, на яких лежить обов' язок їх карати».

Адміністративна поліція була суворо централізована. Відповідно до встановленої Наполеоном системи провінційного й общинного управління Франції органами адмініс­тративної поліції були: префекти в департаментах (було створено 88), супрефекти в округах, мери в комунах та містах. Усі вони призначалися імператором за поданням мі­ністра поліції та міністра внутрішніх справ і розглядалися як агенти центральної влади.

Особливе місце в поліцейській системі Франції посідала поліція Парижа та депар­таменту Сени. На чолі поліції Парижа був поставлений префект, призначений імпера­тором за поданням міністра внутрішніх справ.

Найважливішу роль у державній поліції відігравали поліцейські комісари. Посада поліцейського комісара виникла ще в епоху середньовіччя. Але особливо його роль зросла в період Першої імперії: в кожному місті (на кожні 10 тис. жителів), а також у народній громаді імператором за поданням міністра внутрішніх справ призначалися комісари поліції. Вони були, з одного боку, агентами адміністративної поліції і спосте­рігали за громадською безпекою, а з іншого — здійснювали функції судової поліції. На комісара поліції як чиновника судового відомства покладалися: розшук злочинців, їх затримка й арешт, здійснення дізнання тощо.

Таким чином, уся державна поліція за часів Наполеона була суворо централізована, підпорядковувалася через міністерство внутрішніх справ і міністра поліції імператор­ському урядові.

Муніципальна поліція (міська і сільська) у період Першої імперії, відповідно до Кон­ституції 1799 р., перебувала у веденні мерів й підпорядковувалася міністрові поліції.

Ще в роки революції (1791 р.) був створений особливий вид поліції — організова­ний на військових засадах корпус, який дістав назву жандармів (франц. депйаттегіе < дет й'агтех — «люди зброї»). Основною його функцією було спостереження за збере­женням порядку в армії й усередині держави. Жандармерія, котра являла собою по суті державну поліцію, що мала військову організацію, перебувала у веденні військового міністерства, але при здійсненні поліцейських функцій підпорядковувалася міністрові внутрішніх справ. Усередині держави вона повинна була сприяти поліції у виявленні й затриманні злочинців, а в армії виконувати функції військової поліції.

Крім зазначених основних видів поліції, Наполеон створив і розгалужену систему спеціальних поліцейських служб. За часів Наполеона завершився процес створення по­ліцейської системи Франції, яка в подальшому пережила всі політичні режими й зали­шилася майже незмінною.

Бурбони цілком зберегли її. Легітимна і липнева монархії не додали нічого суттєво нового, і лише Наполеон III, котрому були безпосередньо підпорядковані армія, поліція та жандармерія, здійснив ряд заходів для подальшого посилення поліції.

У 1852 р. у складі міністерства внутрішніх справ була створена Генеральна дирекція національної безпеки для управління державною поліцією. Вона складалася з низки управлінь: адміністративної й загальної поліції, кримінальної поліції, територіальної поліції та поліції з іноземних справ. Генеральна дирекція національної безпеки з цього часу стала відігравати роль головного поліцейського центру Франції — найбільш чітко організованої та всесильної установи французької реакції. Потім була ліквідована поса­да міністра поліції, а все управління поліцією передано міністрові внутрішніх справ.

Жандармерія, котра в період липневої монархії (1830 р.) замінена муніципальною гвардією, в 1854 році була знову відновлена. Вона здійснювала й функції судової полі­ції. Поліція та жандармерія діяли в тісному контакті.

Третя республіка зберегла старий адміністративний розподіл Франції і стару систе­му поліцейського управління на місцях. Як і раніше, агенти урядової влади на міс­цях — префекти і супрефекти — зосереджували в своїх руках всю владу: вони призна­чали і зміщували всіх посадових осіб на місцях, втручалися у сферу юстиції й мали широкі права відповідно до ст. 10 Кримінально-процесуального кодексу (1808), у здій­сненні дізнання, арештів, відданні до суду. Подальшій централізації поліцейської сис­теми Франції сприяла постанова уряду від 16 лютого 1914 року, згідно з якою заснова­но загальну інспекцію над поліцейськими службами метрополії, підпорядковану міністрові внутрішніх справ.

За традицією, яка склалася у Франції, Четверта і П'ята республіки суттєвих змін у колишню структуру поліції і систему управління її апаратом, не внесли. її статус про­довжував регламентуватися колишнім законодавством та новими декретами президента та уряду П' ятої республіки, які є правовим фундаментом сучасної системи поліції у Франції. її очолює міністр внутрішніх справ, котрий має величезний адміністративний апарат, до якого входять: особистий кабінет міністра та його технічне бюро, корпус за­гальної адміністративної інспекції, служба генеральних інспекторів особливих дору­чень, бюро організації й методів роботи, шифрувальна служба та чотири спеціалізова­них управління — управління кадрів і політичних справ, управління департаментської й комунальної адміністрації (керує роботою префектів, супрефектів і мерів), управління бюджету й фінансів, управління матеріально-технічних служб (включаючи криміналіс­тичні лабораторії, служби зв' язку, транспорту тощо).

Окремо у складі центрального апарату МВС Франції стоїть Генеральна дирекція на­ціональної безпеки, що очолюється особливим генеральним директором і керує всіма поліцейськими силами країни, за винятком Парижа й департаменту Сени-Уазі. Маючи велику кількість власних управлінь і служб, ця Генеральна дирекція є своєрідним мініс­терством у міністерстві.

Генеральний директор має окремий від міністерського штату персонал, свій адмініс­тративний кабінет, самостійну політичну інспекцію, відділ кадрів, бюро з вивчення практики та методів роботи, управління правової регламентації діяльності поліцейсь­ких служб і чотири оперативних управління територіального нагляду, громадського порядку, загального освідомлення й управління кримінальної поліції. Крім того, йому підпорядкована служба охорони безпеки високопоставлених офіційних осіб під час їх поїздок по країні, служба з керівництва органами муніципальної (міської) поліції й ре­гіональних мотоциклетних бригад, центральна картотека та інші служби ідентифікації.

Другим відокремленим поліцейським відомством, підпоряд-кованим міністерству внутрішніх справ Франції, є префектура поліції Парижа й департаменту Сени-Уазі. її очолює префект поліції, котрий також має особистий адміністративний кабінет, особ­ливий адміністративний секретаріат, власну поліцейську інспекцію і три оперативних управління — головне управління муніципальної поліції (чи поліції порядку), управ­ління загального освідомлення та управління кримінальної поліції. Крім цього, йому підпорядкована служба охорони безпеки президента й інших вищих посадових осіб рес­публіки, служба економічної поліції та поліцейські технічні служби.

Другою особою після префекта є генеральний секретар префектури. Він заміщає префекта за його відсутності, головує в дисциплінарній раді, в раді громадської саніта­рії і гігієни, у журі конкурсів на заміщення поліцейських посад і керує роботою управ­лінь та служб, що входять в адміністративний секретаріат префектури. Серед управлінь секретаріату на особливу увагу заслуговує управління загальної поліції, що займається питаннями натуралізації та репатріації (зокрема, розглядає клопотання про надання права французького громадянства), видає паспорти громадянам, веде картотеку, здійс­нює нагляд за в' язницями. Під контролем генерального секретаря префектури перебува­ють також дві криміналістичні лабораторії, історичний архів та адміністративний музей.

Управління кримінальної поліції Парижа й департаменту Сени-Уазі активно спів­працює зі службами кримінальної поліції Генеральної дирекції національної безпеки й національним бюро Міжнародної комісії з боротьби з кримінальною злочинністю («Ін-терполом»).

Значною силою державної влади Франції залишається національна жандармерія. Відповідно до декрету про жандармерію від 20 травня 1903 року, вона покликана за­безпечувати громадську безпеку, підтримувати порядок і турбуватися про виконання законів. На відміну від цивільних поліцейських установ, жандармерія має ту ж органі­зацію, форму, звання й дисципліну, що і французька армія. Вона офіційно підпорядко­вана міністерству збройних сил, однак різноманіття завдань, покладених на неї, став­лять її також у залежність від МВС і міністерства юстиції.

Жандармерія V республіки поділяється на рівні департаменту: на судову поліцію, взвод посилення, водну поліцію, моторизовані підрозділи, що здійснюють контроль за дорожнім рухом, підземні евакуаційні підрозділи.

Таким чином, основними відмінностями поліцейської системи Франції є децентра­лізація в її побудові, поєднання формувань цивільно орієнтованих і військових.

Поліцейські органи в державному механізмі Німеччини. Санкціонувавши полі­тичний лад німецької імперії як єдиної держави, Конституція 1871 р. водночас не пе­редбачала створення федерального уряду (єдиним федеральним міністром було названо імперського канцлера. — Л. Б., С. Б.), і відповідно, єдиних для всієї Німеччини органів поліції. Вони продовжували існувати в межах тих німецьких державах, що увійшли до складу імперії. Найбільш досконалою була поліцейська система Прусії. її структурни­ми підрозділами, залежно від об' єкта діяльності, були: загальна поліція безпеки, судова поліція, адміністративна поліція.

Загальна поліція безпеки несла зовнішню службу, відала паспортним режимом, здійс­нювала дізнання й затримку злочинців. Вона поділялася на кримінальну та політичну поліцію. Судова поліція займалася розшуком злочинців, тюремною справою й була тіс­но зв' язана з загальною поліцією безпеки. Загальна поліція безпеки та судова поліція перебували у веденні МВС.

Адміністративна поліція — санітарно-медична, будівельна, гірська тощо — підпо­рядковувалися відповідним відомствам. Система поліцейського управління в Пруссії була побудована за принципом централізму, відповідно до адміністративно-територіального розподілу Пруссії.

Особливе місце посідала поліція Берліна. Це місто складало окремий округ провін­ції Бранденбург. На чолі поліції Берліна стояв президент поліції, наділений правами начальника окружного управління. Він безпосередньо підпорядковувався міністрові внутрішніх справ. При президенті поліції діяло центральне поліцейське президентство, що складалося з декількох відділів. Найважливішим з них був відділ політичної поліції, що керував діяльністю всієї політичної поліції Пруссії.

Усі вищі поліцейські чиновники призначалися прусським королем за поданням мі­ністра внутрішніх справ. Тільки бургомістри в містах обиралися міським управлін­ням — магістратом, але й вони затверджувалися королем. Виконавчі поліцейські сили в Пруссії складали: жандармерія (була заснована в Пруссії у 1812 р. і складалася з ар­мійських офіцерських чинів, які підпорядковувалася Міністерству внутрішніх справ. — Л. Б., С. Б.), збройна поліцейська варта у великих містах і поліцейська варта у всіх ін­ших громадах. Така ж система поліцейських органів з невеликими змінами існувала в інших німецьких державах.

У своїй діяльності прусська поліція керувалася як загальним, так і спеціальним за­конодавством. Права й повноваження її визначалися Прусським земським уложенням 1794 року. В інших німецьких державах у цей період були прийняті спеціальні поліцей­ські кодекси, але вони у принципі повторювали основні положення Прусського земсь­кого уложення.

Відповідно до Уложення, поліція Пруссії наділялася дуже широкими повноважен­нями. їй ставилося в обов' язок уживати необхідних заходів для збереження громадсь­кого спокою, безпеки й порядку, й запобігання небезпеки, що загрожує як суспільству, так і окремим його членам.

У період Веймарської республіки організація поліції визначалася Конституцією 1919 р., а також Версальським мирним договором, котрий встановлював загальний чи­сельний склад німецьких збройних сил і засади організації поліції німецьких держав. Договір вимагав, щоб поліція була децентралізованою, нечисленною (80 тис.) і не мала характеру збройних сил. Але вже на початку 20-х років реакційна німецька буржуазія приступила до зміцнення поліцейського апарату. Почалася і його централізація. Нарада представників земель, скликана в 1922 р. з ініціативи імперського МВС, прийняла рі­шення про створення єдиного центру загальнокримінальної й політичної поліції.

Після приходу до влади А. Гітлера були проведені заходи щодо створення всеохоп-люючого апарату фашистського терору. До нього увійшли не тільки державні каральні органи (армія, суд, поліція, розвідка), але й недержавні організації Націонал-соціаліст-ської німецької робочої партії (НСДАП): СА (штурмові загони), СС (охоронні загони) й СД (служба безпеки СС).

Загони СА, створені в 1920 році як резерв армії, від початку були антикомуністич­ною терористичною організацією. До 1933 року вони нерідко заборонялися, але за під­тримкою рейхсверу з кожним роком чисельно значно зростали. Після приходу до влади фашистів зі штурмовиків (СА), «сталевого шолома» й інших воєнізованих фашистських організацій спочатку в Пруссії, а потім і в інших землях була створена допоміжна полі­ція. Згідно з наказом Геринга від 22 лютого 1933 р., допоміжна поліція наділялася всіма правами поліцейських, озброювалася кийками та револьверами. Таким чином, СА фак­тично були включені до поліцейської системи. Крім того, вони відігравали важливу роль як військова сила і як частина фашистського терористичного апарату в охороні концтаборів і таборів для військовополонених.

Особливе місце в апараті фашистського терору посідали загони СС, створені А. Гітлером у 1925 році. Керівний центр СС складався з дванадцяти головних управ­лінь, найважливішим з яких було Головне імперське управління безпеки на чолі з Гей-дрихом (воно виникло на базі СД).

Водночас з СС А. Гітлером була створена служба безпеки фашистської партії (СД), тобто партійна розвідка. Вона здійснювала розвідку, контррозвідку та політичний роз­шук. Згодом СД була наділена державними функціями й очолила об' єднання всієї полі­тичної поліції Німеччини.

Суттєві зміни відбулися й у структурі поліції в Пруссії з організацією 26 квітня 1933 року таємної поліції (гестапо).

У період панування фашизму остаточно завершилася централізація поліції. Важливу роль у цьому зіграв декрет А. Гітлера від 17 червня 1936 р., відповідно до якого в ім­перському міністерстві внутрішніх справ була заснована посада начальника (шефа) ні­мецької поліції. На цю посаду був призначений Гіммлер. 26 червня 1936 р. він видав декрет про об' єднання гестапо, політичної поліції земель і кримінальної поліції в полі­цію безпеки. Таким чином, рейхсфюрерові військ СС Гіммлеру, тобто керівникові го­ловної терористичної організації фашистської партії була підпорядкована вся німецька поліція, котра поділялася на загальну поліцію порядку й поліцію безпеки.

Історичні події Другої світової війни продемонстрували всьому світові «ефектив­ність» цих поліцейських формувань. Поразка у війні Німеччини зумовила те, що після­воєнний устрій її визначали країни переможниці.

Після створена західногерманська держава — ФРН, і, відповідно до ст. 87 Основно­го Закону, у ФРН організовувалися такі федеральні поліцейські установи: Федеральна кримінальна поліція, Федеральна прикордонна поліція, Федеральне відомство з охоро­ни конституції, Федеральна залізнична й водна поліція.

Федеральна кримінальна поліція, як спільна служба федерації та земель створена в 1951 році для боротьби з кримінальною злочинністю на території федерації. Ця установа наділе­на не тільки функціями координації діяльності поліції земель, але й безпосередніми вико­навчими функціями. Вона може самостійно порушувати кримінальне переслідування на прохання земельної влади або за розпорядженням федерального міністра внутрішніх справ.

Поряд з органами загальнофедеральної поліції в кожній землі існує своя поліцейсь­ка система. Структура поліції в землях різна, але в кожній з них обов' язковою є кримі­нальна поліція, політична поліція (відомство з охорони конституції), воднотранспортна поліція і поліція, що регулює вуличний рух. За обсягом повноважень поліція земель, як і раніше, поділяється: на державну (земельну), окружну, повітову й міську (муніципаль­ну). Уся поліція землі підпорядковується міністерству внутрішніх справ, за винятком міської поліції, що формально підпорядковується органам міського самоврядування й фінансується з міського бюджету.

З об' єднанням Німеччини в 1990 р. суттєвих зрушень в організації поліції не відбу­лося; поліцейська система колишньої НДР перестала існувати і на шости східних зем­лях була впроваджена поліцейська система колишньої західної Німеччини.

Таким чином, історичний досвід розвитку держави показує, що в усі часи її існуван­ня опорою державного управління й важливою складовою частиною державного меха­нізму була поліція. Виникнувши у країнах стародавніх цивілізацій й набувши з часом більш витончених організаційних форм і досвіду роботи, вона, виконуючи правоохо­ронну функцію, відтворювала класову сутність держави. У станово-кастових суспільст­вах спрямовувала свою діяльність на захист інтересів правлячої верхівки, охорону при­ватної власності, придушення опору безправної немайнової частини населення.

В умовах перехідного періоду від станово-кастового суспільства до громадянського, початок якому було покладено першими буржуазними революціями, на ранньому його етапі поліція практично мало змінила свою класову сутність, залишаючись знаряддям панування буржуазії, котра прийшла до влади. Саме в цей час остаточно складаються національні поліцейські системи. Посилення соціально-класових конфліктів у другій половині ХІХ-першій чверті ХХ ст. призвело до певних змін у функціях держави, яка свою діяльність спрямувала переважним чином не стільки на захист створеної держав­ності, скільки на її збереження й подальшу модернізацію.