Від незалежних держав до конфедерації

В умовах війни, коли основною метою всіх штатів було досягнення юридичної не­залежності від Англії, об' єктивним і закономірним був процес міждержавного конфе­деративного союзу. Робота в цьому напрямку почалася ще напередодні прийняття Де­кларації незалежності, коли Перший Континентальний конгрес призначив комітет для підготовки відповідного договору. Підготовлений ним проект, що одержав назву Стат­ті конфедерації, був схвалений конгресом 15 листопада 1777 р., однак процес ратифі­кації всіма 13 штатами затягнувся більш ніж на три роки, і вони набули чинності тільки 1 березня 1781 року.

Статті конфедерації («перша Конституція США», як їх зазвичай називають. — Л. Б., С. Б.) юридично оформили й закріпили, як сказано у преамбулі, створення «вічного Союзу між Штатами». Назвою конфедерації, відзначено у першій статті, буде «Спо­лучені Штати Америки», що мало розумітись як «держави Америки, які об' єдналися». У другій статті особливо підкреслювалося, що «кожен штат зберігає свій суверенітет, свободу й незалежність і будь-яку владу, юрисдикцію і право, за винятком тих, котрі досконало точно делеговані цією конфедерацією тим Сполученим Штатам, що зібрали­ся в Конгресі».

Органом влади конфедерації засновувався Конгрес (фактично зберігався старий Континентальний конгрес. — Л. Б., С. Б.), до складу якого входили делегати (від 2 до 7), щорічно призначувані штатами у встановленому ними порядку. Кожен штат у Кон­гресі мав один голос. Конгрес формально володів усіма зовнішньополітичними повно­важеннями: оголошував війну й укладав мир, посилав і призначав послів, укладав між­народні договори, керував торгівлею з індійськими племенами. У внутрішній сфері йо­го повноваження були обмеженими. Досить сказати, що він не мав права оподаткову­вання і тим самим був позбавлений власної фінансової бази. Усі військові та інші заходи Конгресу фінансувалися штатами. Хоча він формально мав право встановлюва­ти «стандарти грошових одиниць», фактично штати карбували власну монету. Статті конфедерації також не встановили єдиного громадянства.

Отже, на розгляданому етапі США були конфедерацією — союзом держав, які об'єдналися для здійснення певної мети. Коли ця мета була досягнута — 3 вересня 1783 р. Англією був підписаний Версальський трактат про надання США незалежно­сті, — конфедеративний союз втратив свою силу. Майбутні можливі варіанти були та­кі: розпад і окремий розвиток кожного із штатів або створення союзу на новій основі.

Від конфедерації до федерації

Подальші події показали очевидну недостатність існуючого договору для регулю­вання відносин між членами союзу, пов' язаних з фінансуванням армії, митною політи­кою штатів. Важливою політичною проблемою стали розподіл та використання захід­них земель, котрі почали активно освоюватися після 1782 року. Конфедерація, яка довела свою життєздатність та спроможність вирішити конфлікти між штатами, в умо­вах більш гострих протиріч (у 1786 р. через борги та фінансову кризу вибухнуло значне за розмахом фермерське повстання під керівництвом Д. Шейса. — Л. Б., С. Б.), вияви­лася пасивною.

Приводом до перегляду «Статтей... » 1781 р. стали питання про торгівлю й фінансо­ву політику. У серпні 1786 р. до Континентального конгресу були внесені проекти по­правок, на підставі яких передбачалося встановлення права союзної влади щодо регу­лювання торгівлі і, головне, збирання податків. Водночас з ініціативи окремих штатів був скликаний спеціальний Аннаполисський конгрес з питань торгівлі. Конгрес не від­бувся через відсутність представників більшості штатів. У цих умовах Д. Медісон і О. Гамільтон склали звернення, в якому запросили представників усіх штатів зібратися у травні 1787 р. У Філадельфії на спеціальний конвент для підготовки нової конституції Північноамериканських сполучених штатів.

Криза влади об' єктивно підштовхнула до ідеї утворення нового союзу на основі силь­ної урядової (виконавчої) влади. Саме цим передбачалося перебороти «мрії про всебіч­не самоврядування», що панували в період війни за незалежність. 25 травня 1787 р. У Філадельфії зібрався Конституційний конвент для розробки нової конституції. Для участі в ньому були обрані представники від усіх штатів. Дехто не зміг прибути, части­на відмовилася, і відтак у роботі конвенту брали участь 55 делегатів, котрих у майбут­ньому назвали «батьками-засновниками» (Сполучених штатів Америки. — Л. Б., С. Б.).

Центральним питанням було питання про форми організації влади. Незважаючи на усталені погляди і політичну практику стосовно форми правління, О. Гамільтон висту­пив із пропозицією взяти за зразок британську форму правління, що на той час набула основних рис т. зв. конституційної монархії. Однак делегати його не підтримали і вибір було зроблено на користь республіки. Внутрішній її зміст, тобто система установ, що уособлювали цю форму правління, визначався на основі т.зв. «віргинського плану», складеного під керівництвом Д. Медісона і Е. Рендольфа. У ньому особливо підкрес­лювалося значення встановлення сильної центральної влади.

У дискусіях усе більше формувалося узагальнене уявлення про владарювання і пра­вління на основі конституцій штатів, у тому числі шляхом закріплення принципу поді­лу виконавчої й законодавчої влади. Остання, за пропозицією Б. Франкліна, мала бути побудована на основі принципу бікамералізму, тобто в організаційно-структурному відношенні складатися з двох палат, одна з яких представляла б інтереси штатів. Тим самим довелося піти на поступки всім штатам в організації законодавчої влади, а пів­денним — ще в питанні про збереження рабства.

17 вересня 1787 р. депутати схвалили Конституцію США. До серпня 1788 р. вона була ратифікована штатами, а з грудня цього ж року почалося формування органів вла­ди: у грудні обрано главу держави, першим президентом котрої став Дж. Вашингтон, а у квітні 1789 р., замість Другого Континентального конгресу, що саморозпустився, від­крилася перша сесія парламенту — Конгресу.