4.2. Революція 1848р. В Німеччині

Посиленню революційних настроїв у Німеччині сприяла французька революція 1848 року. У березні 1848 р. у столиці Пруссії (Берліні) почалася збройна боротьба. Скориставшись цими обставинами, ліберальна частина прусської буржуазії змусила ко­роля та його уряд піти на деякі поступки: знищення поміщицьких судів над селянами і поліцейської влади поміщиків над залежним від нього селянством, поширення суду присяжних на політичні злочини, вибори до Установчого ландтагу (національні збори) тощо.

Крім Пруссії, буржуазно-демократичний рух охопив також інші німецькі держави. Щоб виграти час, необхідний для придушення опору, королі й князі дали свою згоду на скликання у Франкфурті-на-Майні загальнонімецьких Установчих зборів. Сформовані з депутатів від усіх німецьких держав, вони покликані були дати єдиній Німеччині нову, щонайменше федеральну конституцію. Однак збори не виправдали надій німецької де­мократії. Після тривалих суперечок франкфуртський парламент підготував проект де­мократичної для свого часу конституції, але він так і залишився проектом, оскільки значна частина членів національних (установчих) зборів роз' їхалися, а ті, що ще зали­шалися, були розігнані (у червні 1849 р.) урядом Вюртемберга.

Те ж трапилося і з прусськими національними зборами, незважаючи на вироблену ними конституцію країни, складену у стриманих, але ліберальних за змістом статтях: двопалатний парламент, відповідальний уряд, конституційний король (це мало означа­ти встановлення обмеженої монархії замість абсолютної. — Л. Б., С. Б.). Після деяких корінних поправок, унесених до конституції королем і його радниками, були скликані Збори, котрі, на їх думку, мали бути згідливими і зручними. Для цього була створена нова система виборів, яка отримала назву куріальної. Суть її полягала в тому, що ви­борці — чоловіки, які досягли визначеного віку, — поділялися на три курії. Перші дві курії склали крупні платники податків, до третьої входили всі інші виборці. Незважаю­чи на свій зовнішній демократизм, виборча система, винайдена у Пруссії, давала безсум­нівну перевагу багатим, тому що кількість виборщиків була однаковою у всіх трьох ку­ріях: дві перших курії — незначна купка людей — обирали дві третини виборщиків. Цим і визначався соціальний склад депутатів.

Вибори дали прусському урядові очікуваний результат: з 350 депутатів 250 були чинов­никами, і розроблена ними у 1850 р. нова конституція була прийнята. Вона, по суті, офор­мила дуалістичну монархію у Пруссії: главою виконавчої влади визнавався король, він фо­рмував уряд, відповідальний перед ним, мав право законодавчої ініціативи і право абсолютного вета, а також право нічим не обмеженого розпуску парламенту (ландтагу).

Законодавча влада складалася з двох палат. Нижня палата була виборною (за описа­ною вище схемою), верхня складалася — за королівським указом — із принців крові, князів та інших призначених короною перів. Спочатку верхня палата, названа палатою панів, була наполовину виборною, наполовину призначеною. У 1852 р. король задумав перетворити її в цілком призначувану. На вимогу короля, міністр Отто фон Бісмарк «переконав» законодавців з цим погодитися. Однак пізніше у мемуарах Бісмарк визнав це помилкою, оскільки цілком призначувана палата втратила свій престиж в очах наро­ду, а її роль «дублера урядової влади» виявилася очевидною.

Прусська конституція містила також відомі XIX ст. загальнодемократичні положен­ня: свобода зборів і союзів, свобода слова й недоторканність особи, які здебільшого ма­ли декларативний характер.

Усе вищесказане свідчить про поверховий характер німецької революції, котра при­вела лише до косметичних змін державних форм Німеччини: дуалістичної монархії — симбіозу абсолютної та конституційної монархій, поліцейського політичного режиму завуальованого й закріпленого в конституції «демократичною фразеологією». Великою проблемою залишалася форма державно-територіального устрою Німеччини, що навіть під конфедерацію не підходила. Це був швидше міждержавний союз, у якому з середи­ни ХІХ ст. почалася боротьба за гегемонію між Пруссією й Австрією. Які результати цієї боротьби, як вона вплинула на становлення та розвиток у Німеччині держави ново­го типу, ми довідаємося з подальшого викладу матеріалу.