Англосаксонські держави

Виникнення англосаксонських держав. Корінне населення Британії — брити (ке­льти) — до поч. I тис. знаходилося під пануванням Римської імперії. З її розпадом по­чався процес їх самостійного розвитку, який характеризувався посиленням влади війсь­кових ватажків і створенням основ військово-демократичного ладу. Проте, з сер. VI ст. почалося масове вторгнення германських племен англів і саксів, які знищували і пере­творювали на залежних кельтські племена, що там мешкали. До моменту свого пересе­лення в Британію англосаксонські племена перебували в стадії розкладу первіснооб­щинного ладу, і завоювання прискорило цей процес.

Королівська влада підтримувала захоплення селянської землі у вільних общинників і їхнє обернення в залежних. Водночас з цим держава передала великим землевласни­кам судову, а потім і всіляку іншу владу над селянами. Королівські пожалування зем­лею й селянами набули широкого розмаху. У той же час регулярним ставало виконання державних повинностей вільними селянами.

В VII ст. англосакси прийняли християнство й утворили сім королівств (Уессекс, Сакссекс, Кент, Мерсію та ін.), які в ІХ ст., об'єднавшись під верховенством Уессекса, увійшли до складу англосаксонської держави — Англії, де протягом IX—XI ст. оста­точно перемогли феодальні відносини. Все селянство піддавалося різним формам фео­дальної експлуатації:

особисто вільне населення виконувало різноманітні державні повинності;

залежні і фортечні працювали на користь земельних власників, що розповсюджува­ли на них судову й особисту владу.

З перемогою феодалізму зникали пережитки первіснообщинної організації. Вся вла­да в державі зосереджувалася в руках короля й знаті, організованої в королівську ра­ду — уітенагемот («збори мудрих»), що була вищим органом державної влади. Без її згоди король не мав права видавати закони, проводити будь-які важливі державні заходи.

Обласна й місцева судово-адміністративна організація тривалий час залишалася за своїм характером народною, общинною, хоча усе більш підпорядковувалася верховній державній владі. Основою цієї організації виступали графські й сотенні округи. Ше­риф, що стояв на чолі графства, збирав податки, штрафи, завідував королівським май­ном у графстві, здійснював судову й адміністративно-поліцейську владу. Двічі на рік у графствах проводилися збори знатних осіб, що розглядали судові справи, організацію оборони в графствах тощо.

З кінця VIII ст. англосаксонська держава почала зазнавати спустошливих набігів нормано-датчан, під владою яких вони і опинилися. Розквіт нової держави припав на правління короля Кнута (1016—1035 рр.). Деякі елементи його державної й соціально-правової організації знайшли відбиток у Законах Кнута, які дійшли до наших часів. Але незабаром, після його смерті, Датська держава розпалася. Англійський престол знову зайняв король англосаксонської династії, хоча й ненадовго. Нове завоювання, здійснене в 1066 р. під керівництвом нормандського герцога Вильгельма, виявилося тривким і поклало початок новій державі.

Таким чином, незважаючи на певні зовнішні відмінності, варварські королівства, що склалися в Європі у другій половині I тис., головним чином, завдяки політичному ста­новленню германських народів, були ранньофеодальними монархіями, схожими за державною організацією, системою владних відносин у суспільстві й принципами здій­снення державної влади. Суттєво вони не відрізнялись і за змістом права.