Зобов'язальне право

В англо-американському праві відсутнє загальне поняття зобов' язання. Окремими підгалузями цивільного права є договірне право й зобов' язання, які виникають з право­порушень. Норми англійського права, що відносяться до договорів і правопорушень, складалися в казуїстичній манері на базі традиційних позовів та понять, характерних для дореволюційної епохи. Зокрема, сама сучасна концепція договору сформувалася шляхом судової адаптації ряду середньовічних позовів, у тому числі позову про неви­конання чи неналежне виконання боржником прийнятого на себе обов' язку.

У США найбільший розвиток отримало договірне право. Зростаюча роль договору стала особливо очевидною після громадянської війни в період стрімкого промислового розвитку США й формування динамічної ринкової системи. Удосконаленню договірно­го права сприяла політика економічного лібералізму, за якої склалася майже необмеже­на свобода укладання всіляких угод, котрі мають юридичну чинність. У свою чергу свобода договору була у принципі не зв' язана власницькими інтересами й відкривала шлях для індивідуальної та корпоративної підприємницької діяльності. До кінця XIX ст. тут повністю сформувалася характерна для договірного права конструкція зу­стрічного задоволення, заснована на обіцянці зробити очікувані дії. При такому широ­кому розумінні договору ринкові відносини отримали своє юридичне вираження саме в договірному праві та праві, заснованому на договорі правопорядку.

З аграрною і промисловою революціями договір став основною правовою формою, в якій виражалися відносини щодо наймання робочої сили, обміну товарами, надання послуг. У зв' язку з цим у традиційні доктрини англійського права судовою практикою були впроваджені загальновизнані принципи договору (рівність сторін, визнання в них «свободи волі і вибору», непорушність виконання зобов'язання тощо). У XIX ст. була скасована особиста відповідальність боржника за невиконання зобов' язання, що могла спричинити його поміщення до боргової в' язниці. Одержують розвиток і врегульову­ються в законодавстві нові види договірних зв' язків: договір публічного перевезення вантажів і пасажирів, договір страхування.

З' являються нові види договорів, поява яких обумовлена зростанням ліцензійних угод (власник винаходу технологічних знань дає своєму контрагентові ліцензію на ви­користання у визначених межах: своїх прав на патенти («ноу-хау»), лізингу (особливої форми продажу — довгострокової оренди машин, устаткування, підприємств), дифере­нціацією банківських операцій тощо. Отримують розвиток бартерні угоди (безвалют-ний, але оцінений і збалансований обмін товарами, оформлений єдиним договором).

Намітився відхід від класичних принципів договору: свободи договору, рівності сторін у договорі, його юридичної непорушності.

Відхід від принципу свободи договору відзначався ще в XIX ст., але повсюдним це явище стало у XX ст., коли великі компанії одержали від держави ліцензії на право од­нобічного складання договору-приєднання, що не може бути змінений контрагентом. Поява таких договорів була обумовлена вимогами господарського життя, зокрема, не­обхідністю удосконалення, інтенсифікації значної частини ринку товарів та послуг. По­дібні договори значною мірою зводили нанівець юридичну рівність сторін у договорі.

Прагнення запобігти надмірному зловживанню цим правом викликало до життя нор­мативні акти, що забороняють включення у договори-приєднання умов, які не можуть бути прийнятими (наприклад, виключення відповідальності продавця або постачальни­ка за неналежне виконання договору). У цьому плані характерним є британський закон 1977 р. про «несправедливі умови договору». Під тиском рядових громадян-виборців були прийняті закони, покликані захистити інтереси осіб, котрі здобувають товари й послуги для особистого, сімейного використання. Тут варто також згадати законодав­ство США — як загальнофедеральне, так і окремих штатів (тільки у штаті Нью-Йорк зараз діє близько ста законів такого роду). Загальнофедеральний закон Магнуссона-Мосса 1975 р. передбачає заходи, що ускладнюють можливість економічно сильній стороні включати в договір односторонньо вигідні їй умови. Покупець одержує додат­кові гарантії проти можливих зловживань, у тому числі й право на повну інформацію про зроблений товар. Підсилюється відповідальність за несумлінне виконання договору.

Суттєвих змін зазнають договірні відносини при уведенні державного регулювання, надто ж масштабного в часи світових воєн та економічних криз. Лімітування й розподіл багатьох видів сировини, напівфабрикатів особливо вплинуло на порядок укладення та зміст договорів, і насамперед договорів постачання. Вони могли відбуватися лише від­повідно до спеціальних дозволів уповноважених на те державних органів. Аналогічним чином змінилися зовнішньо-торговельні договори, банківські операції тощо.

Сьогодні форми державного регулювання зазнають важливих змін: усе більшого значення набувають заходи грошово-кредитного регулювання. Найважливішими засо­бами цього впливу стають бюджет, податкова політика, регулювання рівня банківсько­го позичкового відсотку тощо. Відповідає цьому й нове нормативне закріплення такого курсу.

Помітно змінився погляд на принцип непорушності договору. Вже в ході першої сві­тової війни стала очевидною неможливість дотримання багатьох договорів і насампе­ред договорів про великі поставки. Подорожчання сировини, її транспортування припу­скало різкий стрибок цін і збільшення термінів поставок. У таких умовах неминучою стала відмова від принципу непорушності спочатку закріплених у договорі статей або навіть розірвання договору.

Об' єктивної значимості набули й інші причини відмови, точніше, помітного відсту­пу від принципу обов' язкового виконання договору. Це знайшло свій прояв у теорії ци­вільного права, зокрема у вченні про «непередбачені обставини», яке обґрунтовує пра­вомірність розірвання та зміни договору, якщо обставини вчасного виконання договору змінилися радикально порівняно з тим, якими вони були в момент його укладення. Ви-никнувщи в середні віки, це вчення широко застосовувалось в судовій практиці періоду світових війн й економічних криз.

Рух до визнання «про непередбачені обставини в договорі» в цивільному праві Ве­ликобританії і США почався з майже діаметрально протилежної установки: подальша можливість виконання не звільняє боржника від відповідальності. Чималу роль у цьому відігравало традиційне для «загального права» положення: неможливість виконання договору не звільняє боржника від відповідальності, але при дійсній неможливості реаль­ного виконання договору обов' язкова заміна, найчастіше — грошова компенсація. Ра­зом із тим реалії XX ст. змушували шукати рішення, котрі допускають звільнення бор­жника від виконання договору за умови наявності визначених обставин. Вони втілили­ся в нових судових прецедентах. У праві отримало визнання вчення про «безплідність» договору, що обґрунтовує звільнення від договірних зобов'язань боржника в разі заги­белі об' єкта договору; втрати значимості мети, заради якої договір був укладений, ра­дикальної зміни умов до моменту виконання договору, що об' єктивно не могло бути передбачено сторонами та унеможливлювало його реальне виконання.

Утім, як і раніше, продовжують зберігати законну силу і прецеденти, що зобов' я-зують до виконання договору. Як наслідок судам надано можливість при розв'язанні такого роду справ більшою мірою враховувати конкретну ситуацію й аналогічні справи вирішувати по-різному. На сьогодні Верховний суд США при розгляді аналогічних справ досить виразно випливає з учення про «наявність умов», відповідно до якого пе­редбачається, що сторони, укладаючи договір, нібито домовилися: боржник не буде не­сти відповідальності за невчасне виконання договору за обставин, що виникли, й таких, що зробили його виконання неможливим. Рішення головного питання про те, чи реаль­ною є можливість передбачати виникнення такого роду обставин, а відповідно, і сама проблема виконання договору цілком довіряється суду.

Особливо складними й архаїчними тривалий час залишалися норми англійського права, що стосуються деліктів. У XVIII—XIX ст. широко використовувалися позови, вироблені ще в середньовічну епоху на випадок: вторгнення в чужі земельні володіння; позбавлення земельного володіння, злобливих дій тощо, а також особливі позови з по­рушення «особистої» власності — при незаконному привласненні речі, незаконному її утриманні.

З розвитком капіталістичного суспільства деякі аспекти деліктних відносин були ретельніше розроблені (наприклад, поняття недбалості), але в цілому в деліктному пра­ві багато загальних понять і принципів лишалися несформульованими. Ряд деліктів, як і раніше, будувалися на принципі «суворої відповідальності»: достатним вважався сам факт заподіяння шкоди й не було потреби встановлювати суб'єктивну провину право­порушника.

Варто зазначити, що у сфері деліктного права більшою мірою, ніж в інших інститу­тах цивільного права Англії, зберігало й продовжує зберігати дотепер свою дію преце-дентне право. Але архаїзм деліктного права не заважає йому поповнюватися й новими, сучасними правопорушеннями, наприклад, розголошення або інше несанкціоноване використання бази комп' ютерних даних тощо.

Відзначені зміни в цивільному праві, зрозуміло, не призводять до зникнення норм, заснованих на класичних принципах права XIX століття. Вони, як і раніше, домінують у правовому регулюванні дрібного, середнього підприємництва й особливо побутових майнових відносин.