Республіка Ірак

Історія Іраку, який нині розташовується на території колишньої давньої Вавилон­ської держави, в середні віки має багато спільного з історією Ірану: з VII ст. обоє вони входять до складу Арабського халіфату, в ХІ ст. їх території захоплені турками-сельджуками, а в ХІІІ ст. — монголами. З 30-х рр. ХVI ст. їх шляхи розходяться: ірак­ські землі до початку Першої світової війни перебувають під владою Османської імпе­рії. Під час війни вони захоплені Великобританією, котра встановила свій протекторат над Іраком.

З початку 30 р. ХХ ст., по суті, починається сучасна історія Іраку. Згідно з англо-іракською угодою 1930 р., Ірак з 1932 р. формально проголошено незалежною державою з конституційно-монархічною формою правління. У середині липня 1958 р. в результаті антифеодальної революції у країні повалено монархію й проголошено республіку. її пра­вові засади були визначені тимчасовою конституцією Іраку, яка набула чинності 16.07.1970 р. (з подальшими змінами вона діяла до квітня 2003 р., тобто до повалення ре­жиму Саддама Хусейна військами «союзників» — американців, англійців та ін.).

За змістом Конституції, форма правління Іракської держави за часів Саддама Ху-сейна нагадувала президентську республіку. Виконавчу владу здійснювали такі вищі органи: Президент, Рада революційного командування (РРК) та уряд.

Глава держави — Президент — до вересня 1995 р. обирався РРК зі своїх членів. Відповідно до внесених у подальшому поправок до Конституції, Президент Іраку став обиратися на всенародному референдумі терміном на 7 років. Він мав надзвичайно ши­рокі конституційні повноваження, одночасно був головою держави, головою РРК і го­ловнокомандувачем збройних сил. Кабінет міністрів очолював Прем' єр-міністр.

Рада революційного командування видавала закони та інші акти, що мають силу за­кону, вирішувала питання діяльності Міністерства оборони, громадської безпеки, ого­лошувала часткову або повну мобілізацію у країні, оголошувала війну й укладала мир, ухвалювала проекти державного бюджету та інші фінансові документи, ратифікувала міжнародні договори й угоди.

Законодавчий орган — однопалатний парламент (Національна рада) у складі 250 депутатів (220 депутатів обиралися загальними прямими виборами при таємному голо­суванні, а 30 депутатів призначав Президент з числа жителів трьох північних провін­цій. — Л. Б., С. Б.) наділявся обмеженими повноваженнями. Він ухвалював законопро­екти, прийняті РРК, самостійно від імені % складу парламент міг ініціювати розгляд законопроектів, які, однак, не могли стосуватися військових та фінансових питань, а також питань державної безпеки. Прийнятий у такий спосіб законопроект набував чин­ності, якщо протягом 15 днів він був ухвалений РРК. За згодою Президента, парламент міг викликати міністрів для отримання необхідних роз' яснень.

На практиці ж уся державна влада була зосереджена в руках Саддама Xусейна, який тривалий час очолював всі органи виконавчої влади (Посаду Президента, голови РРК і головнокомандувача — з 1979 р., посаду Прем'єр-міністра — з 1994 р.). Відповідно, політичний режим Іракської республіки, яка з 1992 р. рішенням Президента переймено­вана на Республіку Ірак, можна визначити як недемократичний у формі військової дик­татури. Це нерідко приводило до конфліктних відносин Іраку зі своїми сусідами. Зок­рема, загострення ірако-іранських відносин у вересні 1980 р. переросло у виснажливий воєнний конфлікт, який закінчився в 1988 році.

Мілітаристська політика Саддама Xусейна яскраво проявилася в ніч з першого на друге серпня 1990 р., коли іракські війська вторглися на територію сусіднього Кувейту і протягом тижня окупували його. Багдад оголосив про «довічне об'єднання» Іраку та Кувейту і в односторонньому порядку проголосив Кувейт своєю 19-ю провінцією. Як уже зазначалося, за допомогою коаліційних сил агресія була припинена, державна не­залежність і територіальна цілісність Кувейту відновлена.

Після цього Ірак, опинившись в міжнародній ізоляції, активізував свою діяльність з виготовлення зброї масового знищення. ООН спробувала поставити цей процес під свій контроль, але у другій половині 1990-х років міжнародні експерти були вислані з краї­ни. Саддам Xусейн погодився знову прийняти їх тільки у 2002 р. під загрозою військо­вого вторгнення з боку США. Xоча інспектори почали працювати в Іраку досить плід­но, в березні 2003 р. керівництво США та її союзники (насамперед Великобританія) під приводом боротьби зі зброєю масового знищення, без санкції ООН (в РБ ООН проти військових дій виступили Китай, Росія та Франція. — Л. Б., С. Б.), почали військову операцію, яка в наступному місяці (08.04.2003 р.) закінчилася перемогою над Саддамом Xусейном. У результаті в окупованій союзними військами (США, Великобританія, Іта­лія, Польща та ін.) країні, де, до речі, зброї масового знищення так і не було знайдено, почалися процеси впровадження стандартів «західної демократії», які на «східному» ґрунті поки ще не приживаються.

Одним з найактивніших союзників США в іракській кампанії був сусід Іраку, умов­но й України — Туреччина.