§3. Інститути кримінального права

3.1. Основні інститути кримінального права країн англо-американської правової сім'ї Злочини у Великобританії та Сполучених штатах Америки

Законодавчого визначення злочинного діяння в англійському та американському праві немає. Поняття злочину подається в судових рішеннях і застосовується до конк­ретних його видів (Англія), або в окремих літературних джерелах з кримінального пра­ва. У США нормативне визначення існує в окремих північноамериканських штатах, однак і вони по суті мають формальний характер, тобто є такими, в яких не розкрива­ється соціальна сутність злочину, котрий визначається як діяння, заборонене нормами права під загрозою покарань.

Тривалий час в Англії зберігалася сформована ще в епоху середньовіччя три­членна структура злочинів: тризн (зрада), фелонія (тяжкий кримінальний злочин), місдімінор (здебільшого дрібні злочини). У XVIII ст., ця традиційна схема лише по­повнилася новими видами злочинів. З 60-х рр. XVII ст. до початку XIX ст. число ді­янь, що кваліфікувались як фелонія й каралися за традицією стратою, зросло від 50

до 200.

Лібералізація каральної політики в Англії в цей час здійснювалася лише тією мірою, якою це було необхідно для самих правлячих кіл, котрі прагнули захистити себе від пе­реслідувань з боку короля й урядової влади. Це стосувалося в основному кримінально­го процесу.

Важливі перетворення в англійському кримінальному праві відбулися у ХХ ст.: у 1945 р., були скасовані розходження між фелонією і тризн, у 1967, згідно зі ст. 1 Закону про кримінальне право, було закріплено розподіл злочинних діянь на фелонії та місді-мінор.

У другій половині ХХ ст. склалося кілька класифікацій злочинів. Найбільш поши­реними класифікаціями є ті, що здійснені за такими критеріями:

I. залежно від значимості об 'єкта зазіхання;

II. за ступенем небезпеки діянь;

III. за їх ставленням до норм моралі.

І. За об'єктом, на який вони спрямовані:

а) злочини проти уряду й суспільства;

б) злочини проти особистості;

в) злочини проти власності.

Перша група поділяється на 18 категорій злочинів: проти королівської влади; проти громадського спокою; незаконне володіння вогнепальною зброєю; розголошення дер­жавної таємниці; проти посадових осіб; проти правосуддя; проти власності й повнова­жень королівської влади; проти іноземних держав; проти релігії; проти шлюбу та сім' ї; проти честі й моралі; проти публічного здоров' я й безпеки; проти профспілок та під­приємців; бродяжництво тощо.

Друга група містить у собі 3 категорії злочинів: діяння, які «заподіюють шкоду тілу» (убивство, самогубство, тілесні ушкодження, небезпечне управління транспортними за­собами тощо); статеві злочини; жорстоке ставлення до дітей, підмайстрів та слуг.

До третьої групи входять 4 категорії злочинів: заволодіння майном, одержання майна шляхом обману, підробка, злочинне пошкодження майна.

II. За ступенем небезпеки злочинів в англо-американському кримінальному праві існують два види класифікації: матеріально-правова і процесуально-правова.

Після того, як в Англії скасували розподіл злочинних діянь на фелонії і місдімінор (1967 р.), за матеріальною ознакою всі злочини стали поділятися на дві групи: 1) зрада; 2) інші злочини.

З процесуальної точки зору злочини поділяються на дві групи:

1) злочини, справи про які розглядаються з дотриманням процедури, що вимагає об­винувального акту; 2) злочини, справи про які розглядаються у спрощеному порядку, або сумарні. У першому випадку справи можуть бути розглянуті за участю присяжних і з дотриманням цілої низки процедурних правил, що не поширюються на розгляд справ у спрощеному порядку. В англійському праві ці групи злочинів доповнюються тре­тьою — «змішані» («гібридні») злочини. Для них вибір процедури судового розгляду залежить від сторони обвинувачення або самих обвинувачуваних.

В основі цього поділу так само лежить ступінь громадської небезпеки діяння, а та­кож інші фактори.

Згаданим Законом 1967 р., в Англії уведено ще один вид процесуальної класифікації злочинів, що була частково змінена Законом про поліцію й докази: 1) злочини, після скоєння яких підозрювані можуть бути піддані арешту до суду (арештні справи); 2) злочини, після скоєння яких такий арешт не може відбутися. До першого належать злочини, за які особі віком не молодше 21 року, раніше засудженій, може бути призна­чене покарання на термін 5 і більше років позбавлення волі, або визначене законом ін­ше покарання.

Загалом (але з деякими особливостями) стара англійська класифікація злочинів за ступенем небезпеки прийнята в США. За американською матеріально-правовою кла­сифікацією, злочини поділяються на дві групи: 1) небезпечні злочини — фелонії; 2) менш небезпечні — місдімінори. До другої групи відносяться, як правило, ті злочи­ни, за які може бути призначено покарання до одного року позбавлення волі і штраф, а до першої — всі інші. З другої групи виділяється, як правило, підгрупа — незначні міс-дімінори, або порушення.

У свою чергу, законодавство більшості штатів поділяє і фелонії, і місдімінори на кіль­ка категорій, залежно від чого встановлюються межі покарань. Так, відповідні злочинні діяння називаються фелоніями класів А, В, С тощо (зазвичай у межах 3—5 класів) і мі-сдімінорами класів А і В або А, В і С. Сутність і практичне значення класифікацій зло­чинних діянь полягає в тому, що вони визначають межі покарань, призначуваних за злочинні діяння відповідної категорії.

Традиційні розходження між фелоніями та місдімінорами відіграють суттєву роль при кваліфікації злочинів, у сфері кримінального процесу, в умовах відбування пока­рання й у правових наслідках осуду. Здійснення фелонії або одна тільки мета її здійс­нення нерідко служать обтяжувальною обставиною, прямо передбаченою законом (при вбивстві, підбурюванні й ін.). Закони майже всіх штатів передбачають, що засуджені за фелонію відбувають покарання в каральній установі більш суворого режиму. Засуд­ження за фелонію, на відміну від місдімінора, пов' язане з втратою багатьох прав та привілеїв: участь у виборах, обіймання публічних посад тощо.

З процесуальної точки зору всі злочини у США поділяються на такі групи: 1) злочини, справи про які розглядаються з обвинувальним актом; 2) злочини, справи про які розглядаються у спрощеному порядку. До перших відносять фелонії, а до дру­гих — незначні, менш небезпечні, злочини (незначні місдімінори).

III. У кримінальному праві Англії і США поширеною є й класифікація злочинів від- повідно до морально-етичної оцінки конкретних діянь. З цього погляду злочинні діян- ня поділяються на дві групи: 1) злочини, що «самі по собі є злом», тобто суперечать уявленням людей про добро і зло, про моральне й аморальне (убивство, тілесні ушкод­ження, розкрадання, шахрайство тощо); 2) діяння, що стають злочинними тільки в силу заборон, уведених державою, незалежно від того, засуджуються вони мораллю чи ні.

Така класифікація має для Англії певне практичне значення, оскільки закон і судова практика в багатьох випадках не вимагають, щоб кримінальна відповідальність за зло­чин, що не є «аморальним», покладалася судом за наявності провини підсудного.

Деякі англійські юристи вважають за необхідне встановити різні процесуальні пра­вила судового розгляду для кожної з цих груп злочинів. «Аморальні» злочини, на їх думку, повинні розглядатися за участю присяжних, а інші — тільки суддями-профе-сіоналами без участі присяжних.