1.2. Правові інститути Стародавніх Афін і Спарти Цивільно-правові інститути

Регулювання майнових відносин. Афінське право не знало чіткої відмінності між речами. Але майно розподілялося на рухоме (гроші, коштовності, раби, худоба) і нерухоме (земля). Серед речових прав були відомі володіння й власність, причому приватна влас­ність вважалася похідною від державної. Це стосувалось передусім земельної власності. Між державною й приватною земельною власністю існував органічний зв'язок — приват­на власність на землю вважалася провідною й своє походження вела від державної, а дер­жавна існувала в формі приватної. Тому, незважаючи на остаточне затвердження з часів Солона приватної власності, вона носила ще відбитки колишніх колективістських уявлень про спільність майна й вважалася такою, що надана державою. Архонти, вступаючи в по­саду, щорічно оголошували про збереження за громадянами майна, що належало їм.

У Спарті тривалий час зберігалася громадська власність на землю, яка була розподі­лена на невідчужувані ділянки — клери. Крім них існували й інші землі (придбані в окру­гах, заселені періеками), відчуження яких вважалося можливим, але визнавалося ганеб­ним. Тільки в IV ст. д. е. було ухвалено закон, який дозволяв дарування земельних діля­нок, що відкривало таким чином можливість для переходу земельної власності з рук в руки.

Регулювання зобов'язальних відносин. Афінське право розрізняло зобов'язання з дого­ворів і зобов'язання з делікту — спричинення шкоди. Були відомі такі види договорів: купі-влі-продажу, найму, позики, підряду, займу, зберігання речей, товариства, доручення, комі­сійний договір. Основою виникнення договорів вважалася угода сторін, що не вимагала особливої формальності. Але найбільш важливі договори укладалися, як правило, в письмовій формі. В залежності від характеру договору відповідний документ підписувався або обома сторонами (договір купівлі-продажу), або однією із зобов'язаних сторін (договір позики).

До реформи Солона невиконання договірних зобов' язань тягло за собою особисту відповідальність боржника. Після реформи засобами забезпечення договірних зо­бов'язань було визнано завдаток, поручительство третіх осіб і застава. Якщо від ви­конання договору відмовлявся покупець, він втрачав свій завдаток, продавець же був зобов' язаний повернути подвійну суму задатку. При поручительстві матеріальні гаран­тії виконання договору брали на себе треті особи.

Особливе значення в історії Афін мала застава землі — іпотека, за якою закладена земля залишалася у володінні й користуванні боржника, позбавленого, однак, права розпоряджатися нею. При невиконанні зобов' язання боржником закладена земля пере­ходила до кредитора. Закладені рухомі речі знаходилися у володінні кредитора, який міг їх продати, якщо боржник не виконав зобов' язання.

Зобов' язання з деліктів виникали при нанесенні збитків майну (пошкодження або знищення майна, спричинення збитків тощо). Вони спричиняли компенсування збитків, а шкода, заподіяна свідомо, відшкодовувалася в подвійному розмірі. Відповідальність виникала й тоді, коли шкода була результатом дій підвладних осіб — дітей, рабів. Раб міг бути переданий потерпілому в вигляді компенсації за заподіяний збиток. При нане­сенні шкоди особі (а в деяких випадках і майну) виникала відповідальність за злочин.

Регулювання сімейно-шлюбних відносин. Вступ до шлюбу в Афінах вважався обов' язковим, однак безшлюбність не спричиняла покарань. Він укладався за допомо­гою договору між нареченим і главою сім' ї нареченої. Наречений був зобов' язаний сплатити за наречену. Розрізнювалися дві форми укладання шлюбу: а) енґіесіс (епдіезіз) — звичайний договір нареченого з батьком або покровителем нареченої; б) епідікасія (ерійікахіа) — укладання шлюбу перед посадовою особою або судом. Остання форма застосовувалася лише в деяких виняткових випадках:

• при видачі заміж дівчини-спадкоємиці (ерікіегоя — єдина дочка-спадкоємиця);

• при видачі заміж дівчини, дочки особи, яка стала їй батьком,

• при одруженні усиновленого.

В «демократичних» Афінах жінка знаходилася під владою батька або чоловіка. По­ложення її в сім' ї було приниженим. Розлучення для чоловіка було вільним, для жінки досить ускладненим. Влада батька над дітьми до Солона практично нічим не обмежу­валася (він міг навіть продати сина в рабство). Згодом вона слабшала, але залишалася значною. Діти зобов' язані були коритися батькові, він міг позбавити сина спадщини за непокору, а дочку видати заміж на свій розсуд.

Регулювання спадкових відносин. Успадкування здійснювалося за законом і за за­повітом. Згідно із законом, спадкоємцями першої черги були сини. Дочки могли отрима­ти спадщину лише при відсутності сина вмерлого батька. Позашлюбні діти були позбав­лені спадковних прав. При відсутності прямих спадкоємців успадковували бокові родичі. Успадкування за заповітом з' явилося за часів реформ Солона. Заповіт вважався дійсним, якщо при його складанні заповідач знаходився в здоровому глузді й не зазнавав фізично­го або психічного насильства. Заповідати мав право лише той, у кого не було законних дітей чоловічої статі. Не могли заповідати неповнолітні, жінки, прийомні сини.