Арістотель про реформи клісфена (витяги)

... Він (Клісфен) почав з того, що розподілив усіх громадян між десятьма філами за­мість чотирьох. Він хотів змішати їх, щоб більша кількість людей одержала можливість брати участь у справах держави. Звідси й пішов вислів: «не рахуватися філами» — від­повідь тим, хто хоче дослідити походження. Потім він створив Раду п' ятисот замість чотирьохсот, по п' ятдесят від кожної філи, а до того було по сто.

Окрім того, Клісфен поділив і країну по демах на тридцять часток: десять узяв із демів приміських, десять — із демів прибережної смуги, десять — із демів внутрішньої смуги. Найменувавши ці частки тритіями, у кожну філу він призначив за жеребом три тритії, так, щоб до складу кожної філи входили частини із всіх цих областей.

Далі, він змусив вважатися демотами жителів кожного із демів, щоб люди не відріз­няли нових громадян, називаючи їх по батькові, а щоб публічно називали за назвою де-мів. Ось чому афіняни і називають себе за назвою демів. Створив він і посаду демархів, які мають ті ж обов' язки, що й колишні навкрари, оскільки деми він створив замість навкрарій. Стосовно назв, то деяким із демів він дав їх за містечками, деяким — за іме­нем засновників, оскільки вже не всі деми були зв' язані з місцевостями.

... У результаті цих змін державний лад став більш демократичним, ніж солонівсь-кий. Це і зрозуміло: Закони Солона знецінила тиранія, залишаючи їх без застосування; між тим, видаючи інші, нові закони, Клісфен мав на увазі інтереси народу. Разом з ни­ми було видано і закон про остракізм.

Вперше на восьмому році після встановлення цього порядку, за архонта Гермокрео-нта, ввели для Ради п' ятисот присягу, яку проводять ще й тепер. Потім стали обирати по філах стратегів, по одному від кожної, керівником же усієї армії був полемарх.

Документ № 4

Тіт лівій про реформи сервія туллія (витяги)

. Перекази серед нащадків називали Сервія засновником станового поділу держави, який визначив різницю у справах і становищі. Він встановив ценз, річ благочинну для держави, якій було суджено досягти такої величі: військові і громадські обов' язки були розподілені не поголовно, як раніше, а за майновим становищем; тоді введені були кла­си і центурії, і на основі цензу було здійснено розподіл, зручний для мирного і військо­вого часу.

Із тих, хто мав 100 000 асів або більший ценз він утворив 80 центурій — по 40 цен-турій старших і молодших; громадяни, що входили до їх складу, були названі першим класом; старші були призначені для охорони міста, молодші — для ведення війни за мі­стом. Зброю для захисту тіла визначено їм: шолом, круглий щит, поножі, панцир — все із бронзи; зброя наступальна — спис і меч. До цього класу було приєднано дві центурії ремісників, які відбували службу без зброї; на них було покладено спорудження війсь­кових машин.

Другий клас створено із тих, хто мав ценз від 100 до 75 тисяч асів, і з них створено 20 центурій старших і молодших. Зброю призначено: замість круглого щита — довгу­ватий, а все решта — те ж саме, окрім панциря.

Ценз третього класу визначено у 50 тисяч асів, з них створено стільки ж центурій і з тим же віковим поділом. У озброєнні також не зроблено ніяких змін, окрім того, що віднято поножі.

Ценз четвертого класу 25 тисяч; з нього створено стільки ж центурій; озброєння змінено: їм призначено тільки довгий спис і дротик.

П' ятий клас чисельніший: із нього створено 30 центурій; вони носили з собою лише пращі і пращні камені; до них були зараховані горнисти і трубачі, поділені на дві цен­турії; ценз цього класу був 11 тисяч.

Із решти населення, що мало менший ценз, створено було одну центурію, вільну від військової служби. Організувавши і розподіливши таким чином піхоту, він набрав 18 центурій вершників із найзаможніших громадян, які... перш за все запрошувались до подачі голосів, потім — 80 центурій першого класу; якщо там виникала різноголосиця, що траплялось нечасто, то треба було запрошувати і другий клас, і майже ніколи не спускалися так низько, щоб дійти до останніх.

. .. Розподіливши усе місто, усі його частини і заселені пагорби на чотири відділи, він назвав їх трибами, як я думаю, від слова ІгіЬишт (податок), рівномірне стягнення якого у відповідності з цензом встановлено ним же; але ці триби не мають ніякого від­ношення до поділу на центурії і до їх кількості».

Примітка:

Документи № 1—4 використані з: Шевченко О. О. Історія держави і права зарубіжних країн: Хрес­томатія для студентів юридичних вузів та факультетів. — К.: Вентурі, 1995. — С. 18—19, 20—21, 22—23, 30—31.

ДОДАТКОВА ЛТЕРАТУРА

1. Андреев Ю. В. Раннегреческий полис. — Л., 1976.

2. Бирюков Ю. М. Государство и право Древнего Рима. — М., 1969.

3. Галанза П. Н. Государство и право Древнего Рима. — М., 1969.

4. Кареев Н. Государство-город античного мира. Изд. 3-е. — СПб., 1913.

5. Кечекьян С. Ф. Государство и права Древней Греции. — М., 1966.

6. КолобоваК. М. Возникновение и развитие Афинского государств. — М., 1958.

7. Кошеленко А. Г. О некоторьіх проблемах становления и развития государственности в Древней Греции // От доклассовьіх обществ к раннеклассовьім. — М., 1987.

8. Ливий Тит. История Рима от основания города: В 3-х т. — Т. I. — М., 1989; Т. 2. — М.,

1992.

9. МаякИ. Рим первьіх царей. Генезис римского полиса. — М., 1963.

10. Немировский А. И. История раннего Рима и Италии. Возникновение классового общества и государства. — Воронеж, 1962.

11. Нечай Ф. М. Образование Римского государства. — Минск, 1972.

12. Перетерский И. О. Всеобщая история государства и права. — Ч. I. — Вьш. 2 — Древний Рим. — М., 1954.

13. Разумовчч Н. Н. Политическая и правовая культура. Идеи и институтьі Древней Греции. —

М.,1989.

14. Соловьев С. Раннегреческая тирания (к проблеме возникновения государства в Греции). —

М., 1964.

15. Страхов М. М. Всесвітня історія держави і права: Вип. 1. Держава і право Стародавнього світу: Учбовий посібник. — Харьків: УВС, 1994.

16. Тищик Б. Й. Історія держави і права країн Стародавнього світу: Навчальний посібник.— Т. 1. Історія держави і права країн Стародавнього Сходу і Стародавньої Греції. — Т. 2. Історія держави і права Стародавнього Риму Львів: «СПОЛОМ», 1999.

17. Тищик Б. Й. Історія держави і права Стародавнього світу: Навч. посібник. — Л.: Світ, 2001.

18. Федоров К. Г. Афиньї — правовое государство античности. — Краснодар, 1991.

19. Фролоов 3. Д. Рождение греческого полиса // Становление и развитие раннеклассовьіх об-ществ. — Л., 1986.

20. Штаерман Е. М. К проблеме возникновения государства в Риме // Вестник древней исто­рии. — 1989. — № 2.