Злочини і покарання в мусульманському праві

Кримінально-правова частина близькосхідного права — шаріату — як би на проти­вагу далекосхідному, була найменш розробленою. Вона відрізнялася архаїчністю норм, відбивала порівняно низький рівень юридичної техніки. Було відсутнє загальне поняття злочину, слабо були розроблені такі інститути, як замах, співучасть, обставини, що пом' якшують і обтяжують провину.

Злочини. Ще середньовічні мусульманські правознавці розділили всі злочини на три групи.

Першу з них складали злочини, що брали свій початок з мусульманської доктрини, із вказівок самого Мухаммеда. Вони тлумачилися як зазіхання на «права Аллаха» і не припускали прощення. Сюди відносились:

• відступництво від ісламу;

• злочини проти порядку управління — заколот і опір державній владі;

• злочини, оголошені тяжким релігійним гріхом і до яких відносились крадіжки, вжи­вання спиртних напоїв, перелюбство, а також безпідставне обвинувачення в перелюбстві.

Другу групу злочинів складали протиправні дії, що розглядалися як зазіхання не на права всієї мусульманської общини, а на права окремих осіб. Норми, що регулюють їх, виходили із звичаїв родоплемінного ладу, зберігали сліди безпосередньої розправи по­терпілого з кривдником.

Так, навмисне убивство або смертельне поранення спричиняли за собою кровну по­мсту з боку родичів вбитого. У шаріаті, правда, вже передбачалася можливість заміни кровної помсти грошовим викупом, якщо родичі вбитого прощали вбивцю. За ненавми­сне вбивство встановлювався викуп, що супроводжувався двомісячним постом і відпу­щення на волю раба-мусульманина.

Для інших злочинів даної групи, зокрема за тілесні ушкодження, відповідальність також виникала за принципом відплати, таліону. Цей принцип чітко закріплюється в Корані, де продиктовано «душу-за душу, і око-за око, і ніс-за ніс, і вухо-за вухо, і зуб-за зуб, і рани-помста».

Третю групу злочинів складали дії, що не розглядалися як карні в період станов­лення халіфату, а тому не згадувалися в основних джерелах шаріату. З розвитком пра­вової доктрини і прагненням майнової верхівки зміцнити сформований суспільний по­рядок починають розглядатися як карні злочини і каратися в судовому порядку такі дії, як легкі тілесні ушкодження, образи, хуліганство, обважування і шахрайство, хабар­ництво, розтрата державних коштів, азартні ігри тощо. Міра покарання по таких справах залежала від думки, що висловлюється муджтахидами і від розсуду окремих

суддів.

Покарання за мусульманським правом відбили як архаїчні і додержавні засоби від­плати, так і достатньо розроблені міри цілеспрямованої кримінально-правової репресії. Злочини першої і другої групи спричиняли за собою строго фіксовані і суворі покаран­ня: хадд і кисас.

Покарання за злочини, що відносяться до третьої групи — тазир, відрізнялися ве­ликим розмаїттям і гнучкістю, але також мали яскраво виражений каральний характер. Як відзначалося вище, шаріат припускав, і тим самим узаконював, кровну помсту (у дещо обмежених, у порівнянні з доісламським періодом, розмірах. — Л. Б., С. Б.), та-ліон, а також викуп речами або грошима (до 100 верблюдів або 1 тис. динарів золота) як компенсацію потерпілому або його родичам, якщо вони відмовлялися від свого права на кровну помсту.

У шаріаті передбачалися типові для середньовіччя жорстокі і залякувальні покаран­ня. Так, страта, що призначалася за цілу низку злочинів, звичайно, відбувалася публічно (шляхом повішення або четвертування), а потім тіло страченого виставлялося на зага­льну наругу. Застосовувалися і такі види страти, як утоплення і закопування живцем. Широко використовувалися також такі тілесні покарання, як відсічення пальців, рук і ніг, бичування, биття камінням тощо.

Тюремне ув 'язнення в Арабському халіфаті зазвичай застосовувалося для утримання злочинців до суду, але поступово стало використовуватися і як міра покарання, причо­му в окремих випадках призначалося довічне ув'язнення. Позбавлення волі виражалося також і в домашньому ув'язненні або в ув'язненні в мечеті.

Мусульманське право знало також майнові санкції (конфіскації, штрафи тощо) і га­небні покарання — оголення бороди, позбавлення права носити чалму, привселюдний осуд тощо, а також заслання і виселення (за дрібні злочини).