3.2. Особливості англійського абсолютизму

Абсолютна монархія встановилася в Англії, як і в інших країнах, у період спаду фе­одалізму й розвитку буржуазних виробничих відносин. Водночас англійський абсолю­тизм мав свої особливості, завдяки чому одержав у літературі назву «незавершеного».

Основна особливість англійської абсолютної монархії полягала у тому, що поряд із сильною королівською владою в Англії продовжував існувати парламент. Крім того зберігалося місцеве самоврядування, була відсутньою значна за кількістю постійна ар­мія; державний апарат не набув такого високого рівня централізації й бюрократизації як це було на континенті.

Центральними органами влади й управління в період абсолютної монархії в Англії були король, Таємна рада і парламент. Реальна влада зосередилася в цей період цілком у руках короля.

Таємна рада короля, що остаточно сформувалася в період абсолютизму, складалася з вищих посадових осіб держави, представників феодальної знаті, джентрі й буржуа­зії. Вона мала досить широку компетенцію: управляла заморськими колоніями, регулю­вала зовнішню торгівлю, за її участю видавалися ордонанси; розглядала деякі судові справи як суд першої інстанції й в апеляційному порядку.

Серед знов створених установ слід перш за все назвати Зоряну палату, яка була відділенням Таємної ради. Зоряна палата засновувалося для боротьби із супротивника­ми королівської влади, була свого роду політичним трибуналом. При цьому вона роз­глядала і цивільні, і кримінальні справи. Процес носив інквізиційний характер, припус­кав застосування катувань. Зоряна палата здійснювала також цензуру друкарських творів. Цю функцію виконувала й Висока комісія, у веденні якої було також безпосе­реднє управління церквою.

Поряд із зазначеними центральними органами варто назвати і парламент, хоча роль його в цей час була невеликою.

Наприкінці XIV ст. була заснована посада королівського секретаря, яка набула ве­ликого значення в XVI ст. У цей час секретарів стає два і через їх руки проходять най­більш важливі державні справи.

Таким чином, відповідаючи загальним ознакам абсолютної монархії, англійська мала деякі особливості, обумовлені незавершеністю англійського абсолютизму. В Англії продовжували зберігатися політичні інститути, властиві попередній епосі, а також були відсутні деякі нові елементи, типові для абсолютизму класичного, фран­цузького зразка.

3.3. Особливості абсолютизму в Німеччині

У XVI—XVIII ст., у Німеччині, коли після релігійних війн кількість самостійних державних утворень ще більше зросла, затверджується так званий княжий абсолютизм. Він відрізнявся від централізованих абсолютних монархій Заходу (як і станово-представницьких монархій) тим, що склався не в межах всієї «Священної римської ім­перії Германської нації», яка залишалася децентралізованою, а в межах окремих кня­жих володінь. Крім того, його затвердження — не результат тимчасової рівноваги сил феодалів і буржуазії. Навпаки, княжий абсолютизм являв собою перемогу феода­льно-консервативних сил над буржуазним рухом і підпорядкування слабкої німецької буржуазії князям.

Не випадково абсолютизм затвердився раніше за все в Баварії (у першій третині

XVII ст.), що відрізнялася економічною відсталістю. Княжий абсолютизм не відіграв будь-якої позитивної ролі, надовго закріпивши стан економічної і політичної роздроб- леності Німеччини.

З майже 300 держав, що входили до складу «Священної Римської імперії германсь­кої нації» найбільш значними абсолютистськими державами були Прусія й Австрія, між якими вже починалося суперництво за політичне верховенство в імперії.

Прусський абсолютизм. Бранденбурзько-Прусська держава була створена на поча­тку XVII ст. на землях колишнього Тевтонського ордену, колонізаторська діяльність й ідеологія якого поклали початок великопрусському мілітаризму в Німеччині. Остаточ­не оформлення цієї держави відбулося в 1701 р., коли бранденбурзький курфюрст домі­гся титулу короля Прусії.

Глава держави — король Прусії — входив в імперську колегію курфюрстів. Вищим органом державного управління була Таємна рада при королі. Йому підпорядковували­ся спочатку три директорії: фінансова, військових справ і королівських доменів. Особ­ливого значення набула директорія військових справ, що відала організацією й озбро­єнням створеної в 1655 р. постійної армії. Прусська армія була однією з найбільших у Європі і славилася своєю муштрою і палочною дисципліною.

У XVIII ст. здійснювалася подальша централізація і мілітаризація державного апа­рату, узвишшя військово-управлінських органів над цивільними. Значна частина пов­новажень Таємної ради перейшла до генерального військового комісаріату. Відбуваєть­ся злиття всіх директорій у єдиний військово-фінансовий орган на чолі із президентом-королем. На місцях земські радники — ландрати, що призначалися королем за рекоме­ндацією дворянських зборів, підпадали під жорсткий контроль центральної влади й на­ділялися широкими військово-поліцейськими повноваженнями. Ліквідувалося міське самоврядування. Міські ради були замінені колегіями магістратів, що призначалися ко­ролем. На весь державний апарат поширювалися військові звання, військова суборди­нація й дисципліна.

Австрійський абсолютизм. Австрія, на відміну від Пруссії, не являла собою централізованої держави. Вона була багатонаціональною країною, де панувало католи­цьке віросповідання. З XV ст. королі Австрії ставали німецькими імператорами й Авст­рія вважалася їхнім доменіальним володінням.

Система центральних органів Австрії не була повністю упорядкованою і постійно перебудовувалася. Вищим органом влади і управління разом із монархом була Таємна рада. Надалі її було замінено конференцією, що стала постійною установою (із початку

XVIII ст.). Військовими справами відала придворна Військова рада. У 1760 р. з метою об' єднання всіх галузей управління була заснована Державна рада.

На чолі провінцій Австрійської монархії стояли намісники. Вони обиралися місце­вими станово-представницькими установами і затверджувалися королем. В державах, що входили до складу Австрії, були сейми — станові збори. У містах управління зна­ходилося в руках виборних міських управ і бургомістрів. При королеві Марії Терезії (1740—1780 рр.) найважливіші повноваження зосередилися в руках королівських чи­новників, виборні органи підпадали під контроль уряду.

У другій половині XVIII ст. у Прусії й Австрії проводилася політика так званого освіченого абсолютизму. Були започатковані певні буржуазні перетворення, рекламо­вані як результат співдружності государів із французькими просвітителями. За своєю суттю ця політика була спробою пристосувати суспільство і державу до ряду вимог, висунутих буржуазією, що зростала, не торкаючись при цьому найбільш істотних інте­ресів і дворянства.

Таким чином, у пізньому середньовіччі (XVI—XVII ст.), коли відбувався розклад феодалізму й формувалися основні елементи капіталістичної системи, тільки сильна королівська влада могла бути спроможною зміцнити і підтримати суспільну будову, що похитнулася. Ця влада все більш піднімалася над суспільством, роблячи ставку на бю­рократичний централізм, на військово-поліцейську силу, на усунення політичної опо­зиції. На останній стадії свого розвитку середньовічна держава виступила у формі аб­солютної монархії. При цьому ще якийсь час абсолютна монархія, використовуючи свій прогресивний потенціал, забезпечувала економічний розвиток і зменшила, правда ненадовго, антагонізми, що зростали в суспільстві. Зігравши протягом відомого часу позитивну роль у світовому історичному процесі, абсолютна монархія досить швидко поступилася місцем більш прогресивним формам державності.