1.2. Доктринальні ідеї цивільного права в історичній школі права

Безпосередньою реакцією на теорію природного права як відображення ідей фран­цузької буржуазної революції, з'явилася історична школа права, положення якої роз­кривали специфіку німецького процесу взаємного пристосування інтересів феодальних юнкерів, з одного боку, і буржуазних власників, з іншого.

Найбільш відомі її представники Ф. Савіньї і Г.Ф. Пухта виходили з того, що зако­нодавець не може створювати право, що, подібно мові, право виникає і розвивається поступово, у результаті органічного розгортання «народного духу» і що завдання зако­нодавця у фіксуванні за допомогою законодавчих норм тих результатів, до яких народ уже прийшов і які одержали відповідний духовний прояв. З цього погляду найбільш розробленою формою права є право звичаєве, котре несе в собі правові переконання народу, які існують об'єктивно і незалежно від законодавця, законодавство ж має пред­ставляти собою ніщо інше, як спосіб закріплення звичаєвого права. З практично-політичної точки зору ці ідеї протиставляли непорушність сталих феодальних юридич­них інститутів загальним, природженим і рівним правам і передбачали лише поступові їх модифікації, а не негайну зміну, до чого прагнула буржуазія.

1.3. Цивілістичні теорії періоду промислового капіталізму

Зрозуміло, що такі установки не могли зберігати актуальність упродовж тривалого часу, і в XIX ст. поступилися новому напрямку, що сформувався в буржуазній цивіліс-тиці — вольовій теорії (яскравим представником є Виндшейд), в основі якої лежала ідея трактування права як осередку волі, сфери вільного її прояву. Автономія власника, воля договору, зведення державних функцій до чисто охоронної діяльності з перене­сенням центра ваги на життєву активність учасників економічного обороту — усе це цілком укладалося в рамки вольової теорії і логічно випливало з її змісту.

На тому ж ґрунті складалася і догматична цивілістика, представники якої виходили з того, що якщо право — не більш ніж границя дозволеної волі, окреслена законом, то вивчаюча його наука не повинна робити нічого іншого, крім аналізу, систематизації й опису правових норм із єдиною метою виявити вольові рамки, ними змальовані. Тим самим відтиналася від права його соціальна основа, що утримувала його класовий фун­дамент. Але саме це цілком улаштовувало буржуазію, особливо в умовах, коли їй вда­лося привести у відповідність зі своїм економічним пануванням своє політичне пану­вання. Чим більше, однак, таке панування усталювалося, тим гостріше перед його носієм ставилося питання: що важливіше — автономія правосуб' єктної особистості чи можливість державного втручання в її правову сферу?

В умовах набуття капіталізмом нової якості вольова концепція поступилася цивіліс-тичній концепції періоду промислового капіталізму — теорії інтересу. її родоначаль­ник Р. Ієринг, на противагу Ф. Савіньї, стверджував, що право створюється не окрім, а за допомогою розумової творчості людини, не в результаті мирної еволюції, а в процесі запеклої боротьби. Але оскільки результат усякої боротьби визначається перевагою од­нієї із сил, що борються, то і право не могло б восторжествувати, не спираючись на си­лу. Критикуючи вольову концепцію, він заявляв, що якщо ціль права в суб'єктивному змісті складається у владі волі, то позбавлені волі не можуть мати права. Але права за ними визнаються, що означає, імовірно, що управомочним є не той, хто може претен­дувати на володіння, а той, хто може претендувати на користування. На цій підставі робиться висновок, що не воля, а інтерес складає мету і передумову права, і права — це юридично захищені інтереси.