1.2. Виникнення держави в Афінах

Територію Аттики (область Греції, де згодом виникла Афінська держава) населяло в кінці II тис. до н. е. чотири групи племен, кожне з яких мало свої народні збори, раду старійшин і виборного вождя — базилевса. Перехід до виробляючої економіки з інди­відуалізацією праці призвів до розділу общинної землі на ділянки зі спадковим сімей­ним володінням, до розвитку майнової диференціації, поступового виділення родової верхівки і зубожіння маси вільних общинників, багато з яких перетворювалися у фе-тів-батраків, які за борги потрапляли в рабство. Ці процеси прискорювалися завдяки розвитку ремесла і торгівлі, чому сприяло приморське положення Афін. Багаті сім' ї стали і першими власниками рабів, в яких обертали військовополонених.

Родоплемінна організація влади починала пристосовуватися до забезпечення інтере­сів соціальної верхівки. У народних зборах зростав вплив знатних родів, з їх представ­ників формувалася рада старійшин і обирався базилевс. Первісне суспільство перетво­рювалося в політичне суспільство, часто зване військовою демократією. Але і воно, зберігаючи традиції родоплемінної організації влади, не було у змозі вирішити, або хо­ча б стримати, розвинені в суспільстві антагонізми між класом рабів, що складався, і вільних, між рядовими общинниками і родоплемінною верхівкою. Важливу роль віді­грали і зовнішні чинники його існування.

Передумовами для об' єднання племен Аттики під єдиною владою стали:

• географічне положення, що вимагало пристосування господарювання до умов на­вколишнього природного середовища;

• виснаження локальних природних ресурсів, що посилилося з переходом до вироб­ляючої економіки;

• розвиток обміну, пов' язана з ним інтенсифікація міжплемінних контактів і, як на­слідок, ослаблення кровнородинних зв' язків і асиміляція родів і племен;

• необхідність врегулювання і усунення виникаючих конфліктів, що виходило за племінні рамки.

Наслідком цього, і водночас важливим етапом у тривалому процесі утворення дер­жави в Афінах, були реформи, що пов'язуються, за традицією, з ім'ям легендарного героя Тезея. Вони розглядаються як результат поступових змін, що відбувалися протя­гом ряду століть і завершилися до VIII ст. до н. е. Однією з таких реформ був сіно-йкізм — об'єднання племен, що населяли Аттику, в єдиний афінський народ. У результаті сінойкізму в Афінах була створена Рада, що керувала справами всіх чоти­рьох племен. Старій родоплемінній організації було завдано першого удару.

Афінський поліс стає територіальною формою політичної організації суспільства, яка наполегливо вимагала одноманітного (незалежного від племінних відмінностей) і, отже, централізованого управління суспільними справами, активнішого регулювання соціальних відносин, що розвивалися. До цього досить монолітне родоплемінне суспі­льство опинилося в складному становищі. Ще зберігалися міжродові і міжплемінні зв' язки, але вже виникали нові гострі конфлікти в зв' язку з майновою диференціацією, що посилювалася в Аттиці. Ці конфлікти, які найбільш виразно виявилися в суперечно­стях, що поглиблювалися між вільними афінянами і різними групами неповноправного і залежного населення (фети, іноземці, раби і т. д.), створювали підґрунтя для форму­вання нових механізмів влади.

Виникла необхідність у політичній (державній) владі, яка стояла б над суспільством і здатна була виступати, з одного боку, засобом угоди і примирення, а з іншого — си­лою підкорення і поневолення. Початок цьому було покладено закріпленням не тільки соціальної, але і політичної нерівності між вільними, їх розділенням (що також припи­сується Тезею) на евпатридів — благородних, геоморів — землеробців і деміургів — ремісників.

До евпатридів, родоплемінної верхівки, перейшло виключне право на заняття гро­мадських посад, що вело до подальшого відділення публічної влади від населення. Геомори і деміурги разом з торговцями і бідняками, що складали більшість вільних, по­ступово усувалися від безпосереднього активного управління громадськими справами. За ними збереглося лише право брати участь у народних зборах, роль яких в цей час значно зменшилася. Разом з тим становище дрібних землевласників ставало все більш важким. Вони розорялися і вимушені були закладати за борги землі. Разом із заставою землі виникала і боргова кабала, за умовами якої несправний боржник міг бути прода­ний в рабство за кордон.

Архонти і ареопаг. Евпатриди, спираючись на своє багатство і виключне право на заняття громадських посад, поступово обмежували владу базилевса, пов' язану з тради­ціями родової демократії. Його функції переходили до нових, виборних з евпатридів посадових осіб — архонтів. Спочатку посада архонта була довічною, потім її обме­жили десятирічним терміном. З VII ст. до н. е. стали обиратися дев'ять архонтів термі­ном на один рік. Колегія архонтів не тільки перейняла військові, релігійні і судові фун­кції базилевса, але згодом взяла в свої руки все керівництво країною.

Майже в той самий час виникає ще один новий орган публічного управління — аре­опаг. Замінивши раду старійшин, ареопаг обирав і контролював архонтів, здійснював вищу судову владу. До складу ареопагу входили всі колишні і діючі архонти, тобто знов-таки представники евпатридів.

Античне суспільство перетворювалося в політичне суспільство, що знаходилося під владою, яка виділилася з нього і стала над ним. Минулій єдності суспільства і влади приходив кінець.

Одночасно продовжував розвиватися й інший процес, характерний для виникнення держави, територіальний розподіл населення. У VII ст. до н. е. країна була розділена на округи — навкрарії, жителі яких, незалежно від племінної приналежності, мали на свої кошти будувати, споряджати і екіпірувати військовий корабель.

Реформи Солона. К VI ст. до н. е. в Афінах виникає надто складна обстановка. Роз­виток товарно-грошових відносин призвів до подальшого соціального розшарування «вільного» населення. Серед евпатридів і геоморів виділялися багаті землевласники, деяка частина евпатридів бідніла, а геомори перетворювалися в батраків, що обробляли чужу землю, отримуючи за це 1/6 частину врожаю, або потрапляли в боргову кабалу, втрачали свободу і продавалися у рабство за кордон.

Зростала економічна роль багатої торговельно-ремісничої верхівки городян, як і раніше відчуженої від влади. Зростало і число бідняків фетів. Все більш нестійким ста­вало становище середніх і дрібних землевласників та ремісників. У результаті серед ві­льних виник цілий комплекс суперечностей між:

• багатими і евпатридами, що збідніли, але все ще утримували владу;

• багатіями із землевласників, торговців і ремісників, які прагнули до влади і вико­ристовували з цією метою невдоволення бідноти, середніх і дрібних власників.

Це вже були суперечності між багатою родовою аристократією і народом (демосом), очолюваним багатіями.

Для їх пом'якшення і згуртування всіх вільних в єдиний пануючий клас потрібні були глибокі соціальні і політичні перетворення. Початок їм поклав Солон, обраний архонтом в 594 р. до н. е. Хоча Солон був евпатридом, він розбагатів на торгівлі і кори­стувався довір'ям серед широких верств населення. Головною метою його реформ було примирення інтересів різних ворогуючих угруповань вільних. Тому вони но­сили компромісний, половинчатий характер.

Реформи Солона стали важливим етапом в утворенні держави в Афінах:

1. Передусім Солон провів боргову реформу — сисахфію, яка означала пряме втручання у відносини власності. Заборгованість бідняків була анульована. Афіняни, що попали в рабство за борги, звільнялися, а продані за борги за кордон, викуповува­лися. Боргове рабство в Афінах надалі відмінялося. Сисахфія посягала на інтереси родової знаті і була поступкою демосу. У той же час Солон не виконав важливої ви­моги бідноти — не зробив перерозподілу землі, хоч і встановив максимальний розмір земельного володіння. Але дозволивши в інтересах багатих афінян вільну купівлю-продаж землі і дроблення земельних володінь, він зробив неминучим подальше обез­земелення бідноти.

2. З ім' ям Солона пов' язана також цензова реформа, яка була направлена на зни­щення спадкових привілеїв знаті, заміну привілеїв за походженням привілеями за ба­гатством. Солон закріпив розподіл громадян на чотири розряди за майновою ознакою.

У перший розряд зараховувалися ті, хто отримував прибуток не менше за 500 ме-димнів або відповідну кількість інших продуктів у рік. їх називали пентакосіоме-димни;

У другий — такі, що отримували не менш як 300 медимнів — вершники;

У третій — ті, які отримували не менше за 200 медимнів — зевгити;

У четвертий розряд зараховувалися всі інші громадяни — фети.

Кожний розряд мав певні політичні права: громадські посади могли займати тільки громадяни перших трьох розрядів, а посаду архонта (і, отже, члена ареопагу) тільки громадяни першого розряду. Бідняки, що входили в нижчий, четвертий розряд, цього права, як і раніше, були позбавлені. Але вони могли брати участь у народних зборах, роль яких зростала. Збори стали розробляти закони, обирати посадових осіб і приймати від них звіти.

3. Одночасно Солон зробив поступки і бідноті, і евпатридам: інтереси перших отри- мали відображення в створенні нового судового органу — геліеї, в яку міг бути обраний будь-який афінський громадянин незалежно від його майнового становища. В інтересах інших було створено новий орган управління — Раду чотирьохсот, що обиралася з громадян перших трьох розрядів, по 100 чоловіків від кожного племені, де ще зберіга- лися родові традиції і вплив евпатридів.

Медимн — міра сипучої речовини (зерна), яка дорівнювала 52,5 л.

Реформи завдали удару по родовій організації влади і привілеях родоплемінної аристократії. Вони були важливим етапом формування державної організації в Афінах.

Але компромісний характер реформ перешкодив вирішенню гострих суперечнос­тей. Реформи викликали невдоволення родової аристократії і не задовольнили повніс­тю демос. Боротьба між ними продовжувалася і призвела через деякий час до встано­влення тиранії Пісистрата, а потім його сина (560—527 рр. до н. е.), які закріпили успіхи демосу в боротьбі з аристократією і зміцнили політичний устрій, створений Солоном. Однак, при підтримці Спарти, що побоювалася посилення Афін, тиранія була скинута. Зроблена слідом за цим спроба аристократії захопити владу закінчилася невдачею. Спираючись на бідноту, багата торгово-реміснича верхівка афінських ра­бовласників, очолена Клісфеном, вигнала спартиатів і закріпила свою перемогу но­вими реформами.

Реформи Клісфена. Проведені в 509 р. до н. е. реформи ліквідували в Афінах за­лишки родового ладу. Вони знищили старий розподіл населення на чотири родові філи (племені).

1. Аттика була розділена на 10 територіальних філ, кожна з яких включала три те­риторії — тритії, що знаходилися в різних місцях: міську, прибережну і землеробську. Вони поділялися, в свою чергу, на деми. Така структура філ підривала політичні пози­ції земельної аристократії, оскільки на перших двох територіях переважали торгово-ремісничі верстви рабовласників. Селянство було звільнене від впливу древніх родових традицій, на яких засновувався авторитет знаті, доступ до участі в політичній діяльнос­ті отримали і ті, хто не входив в місцеву племінну організацію. На зміну кровнородин-ному прийшов територіальний принцип розподілу населення.

2. Клісфен скасував Раду чотирьохсот і на основі знову створеної територіальної організації населення заснував Раду п'ятисот, що формувалася з представників 10 філ по 50 чоловік від кожної. Рада керувала політичним життям Афін у період між скли­канням народних зборів і здійснювала виконання їх рішень.

3. Був створений ще один орган — колегія десяти стратегів, який також комплек­тувався з урахуванням територіальної організації населення: по одному представнику від кожної філи. Спочатку стратеги мали лише військові функції, але пізніше вони від­тіснили на другий план архонтів і стали вищими посадовими особами Афінської дер­жави.

4. З метою запобігти спробам аристократії реставрувати старі порядки за часів Клі-сфена в практику народних зборів було введено особливу процедуру, що отримала на­зву остракізм. Щорічно скликалися народні збори, які визначали голосуванням, чи не­має серед співгромадян небезпечних для держави осіб. Якщо такі особи називалися, збори скликалися вдруге і кожний учасник писав на остраконі (глиняному черепку) ім' я того, хто, на його думку, був небезпечний. Осуджений більшістю голосів удалявся за межі Аттики терміном на 10 років. Остракізм, спрямований спочатку проти родової аристократії, використовувався згодом в політичній боротьбі між різними угрупован­нями, що існували в афінському суспільстві.

Реформи Клісфена завершили тривалий процес становлення держави в Старо­давніх Афінах. Диференціація владних функцій, що почали зароджуватися після Тезея, призвела до створення органів їх здійснення. У результаті поступово виник спеціаль­ний і постійно діючий апарат здійснення політичної влади. Паралельно йшов процес монополізації влади над суспільством цим апаратом. Його влада стала державною владою, а апарат її здійснення — державним апаратом.

Так, слідом за революцією в економічних відносинах відбувалася соціальна рево­люція, а потім і революція політична, яка завершилася виникненням держави. Всі вони не були одноразовими актами. Виникнення держави в Афінах супроводжувалося запек­лою боротьбою між родовою аристократією і демосом, що завершилася перемогою де­мосу. Період найбільшого розквіту влади демосу — демократії в Афінах приходиться на V—IV ст. до н. е.

З кінця IV ст. Афіни вступили в смугу кризи. Переживаючи внутрішні протиріччя, ослаблена загальним невдоволенням, афінська демократія виявилася безсилою і не змо­гла вчинити опір Пелопоннеському союзу на чолі зі Спартою, а потім і Македонії. У 338 р. до н. е. фаланги Пилипа Македонського розгромили грецькі війська. Через два роки Афіни разом зі всією Грецією були включені його сином Олександром до складу Македонської імперії, а потім однієї з держав, що утворилися після її розпаду. У II ст. до н. е. після вторгнення римських легіонів, Афіни, як і вся Греція, перетворилися в од­ну з провінцій Римської держави.