2.3. Судові органи

У кожній з держав обов' язково існували органи судової влади і органи по підтри­мці «правопорядку».

В Єгипті суд не був відділений від адміністрації. Вищі посадові особи, наприклад джаті, були і верховними суддями. Однак джаті вирішував справи не одноосібно, а на чолі якої-небудь колегії суддів: у раді десяти, яка відала одночасно судовими й адміні­стративними справами; в «палаті шести», що виникла пізніше і здійснювала вищу су­дову владу, яка поширювалася на всі судові установи країни.

У період Нового царства існувала вища судова колегія, що складалася з 30 суддів — ви­хідців із знатних громадян різних міст. Це був кенбет — центральний суд країни. Нарівні з ним існували кенбети округів і окремих міст. Існували ще храмові суди, що складалися по­вністю або в переважній більшості з жерців. Вони були організовані при всіх більш-менш значних храмах і розбирали справи, пов' язані з храмом або його персоналом. Місцеві судо­ві установи — номові суди розбирали справи під головуванням правителя ному.

На чолі всієї судової організації стояв цар — верховний носій вищої судової влади. Цар міг особисто вирішити будь-яку справу, відмінити будь-яке рішення. До нього мо­гли звертатися зі скаргою або проханням про помилування всі вільні громадяни.

У давніший період у Вавилоні судова влада належала жерцям. За часів Хаммурапі нарівні з реформою адміністрації було проведено реформу суду, яка призвела до заміни духовних суддів — жерців світськими. Ця реформа безпосередньо вплинула на зміц­нення царської влади і посилення політичної централізації в країні. Вища судова влада в державі належала цареві. Він здійснював її або сам, або через особливих — «царських судій», які діяли за його дорученням. Ці «царські судді» обиралися або з середовища професійних суддів, або з числа представників місцевої влади.

Судові функції здавна виконували в Вавилоні органи адміністрації. Шакануку — правитель області виступав у ролі судді по справах, особливо важливих з точки зору охорони громадського порядку. Рабіанум, покликаний підтримувати порядок у місті, також виступав іноді у ролі судді.

Крім органів місцевої адміністрації, що здійснювала суд за допомогою різних коле­гій, існували професійні судді, які, однак, нарівні з судовими функціями виконували також і деякі адміністративні. Цього роду судді були в кожному окрузі і підпорядкову­вались безпосередньо цареві. На суддю покладалися деякі функції по управлінню цар­ським (державним) майном, нагляду за станом майна, що належало містам.

В Індії правосуддя, за вченням брахманів, вважалося одним із головних завдань держа­ви. Цар був наділений правом судити, карати, тому вища судова влада належала йому. Та­кож як і в Єгипті, суд не був відділений від адміністрації, цар здійснював судову владу спі­льно з призначеними з брахманів радниками. На допомогу своїм радникам він призначав ще по троє брахманів, досвідчених у священних книгах. На всі судові посади в державі призначав також він. У країні були нижчі і вищі суди. Якщо рішення справи нижчим судом не задовольняло одну із сторін, вона могла звернутися до вищого суду для нового розгляду.

Наявність спеціального судового відомства в імперії Цинь на чолі з тинвеєм і про­вінційними суддями свідчить про певне виокремлення в Китаї судових функцій з зага-льноадміністративних, яке, однак, проводилося непослідовно і стосувалося переважно тільки карних справ. Провінційний суддя був одночасно і начальником в' язниці в окру­зі. Судове відомство («відомство покарань») суворо стежило за застосуванням карних законів. Усі справи про найбільш тяжкі злочини проходили через нього, особливо спра­ви, пов' язані з перевищенням влади чиновниками.

Разом з тим у ханьському Китаї майже всі адміністративні органи володіли судовою владою. Припинення зловживань чиновників покладалося також на представника вер­ховного цензора в провінціях. Нижчим судом по цивільних справах була повітова адмі­ністрація. Якщо в повіті справа не була вирішена, вона направлялася губернатору про­вінції, який у разі її складності міг адресувати справу в центр, начальнику судового або іншого відомства. Останньою інстанцією виступав сам імператор, який міг безпосеред­ньо розбирати судові справи.

Таким чином, можна зробити висновок, що вищою судовою владою в кожній з пе­рерахованих вище держав володів монарх, йому підпорядковувалися всі судові органи держави. Судова влада не була чітко відмежована від адміністрації, і в основному судо­ві функції виконували органи адміністрації. У всіх державах існували і вищі, і нижчі суди. Причому в Єгипті існували ще храмові і номові суди; в Вавилоні — професійні судді. У Єгипті і Вавилоні судова влада досягла більш високого рівня розвитку, ніж в Індії або Китаї.

Опорою апарату державного управління і найважливішою складовою частиною державного механізму країн Стародавнього Сходу служили поліція і військо.

2.4. Поліція

На жаль, джерел, що відображають діяльність поліції того часу збереглося не так бага-то¹⁵ і стосуються вони в основному Єгипту, який був країною добре розвиненого поліцей­ського апарату. Існувала поліція явна і таємна, прикордонна варта, спеціальні охоронні заго­ни, поставлені спостерігати за безпекою каналів і інших важливих споруд, служба охорони фараона і вищих сановників. Набиралася поліція переважно з нубійських негрів, що попали до єгиптян у полон, які виконували передусім роль катів і наглядачів над рабами.

Поліція примушувала до роботи на рабовласників і разом з військом придушувала при необхідності опір, зганяла величезну кількість рабів на будівництво іригаційних споруд і доріг, храмів і пірамід. Усипальниці фараонів уже тоді приваблювали своїм багатством. Пограбування царських меморіалів хоч і каралося суворо: відрізали ніс, ву­ха, руки, саджали на кілок, але це не зупиняло грабіжників. Тому було створено спеціа­льний поліцейський підрозділ — охорона пірамід.

Поряд із цим карні закони покладали на поліцію переслідування фальшивомонетни­ків, підробку листів і паперів, шахрайство у галузі мір і ваг, зобов'язували її розшуку­вати вбивць і карати осіб, що ухилилися від надання допомоги постраждалим на доро­гах, карати смертю за «порушення клятви».

Подібні ж закони були в Єрусалимі, вони наказували поліції охороняти «публічну дисципліну і порядок», вилучати надлишки продовольства для забезпечення ним віль­ного населення, переслідувати осіб, що відступили від «заповідей Мойсея»¹⁶.

Підпорядковуючись безпосередньо суддям або особливим чиновникам на місцях, які призначалися з рабовласників главою держави — фараоном, царем або верховним жерцем, рабовласницька поліція в Єгипті й інших країнах Стародавнього Сходу ще не мала спеціального статусу. Здійснення (нею) функцій тісно перепліталося з діяльністю трьох відомств — військового, фінансового і суспільних робіт, характерних для всіх держав східної деспотії.