4.2. Основні риси кримінального процесу Кримінальний процес в країнах англо-американської правової сім'ї

Великобританія. За формою англійський кримінальний процес є обвинувальним, або змагальним, тобто таким, у якому весь рух кримінального процесу спрямовується зусиллями обвинувача. Крім того, він будується на засадах змагальності й полягає в тому, що на всіх стадіях являє собою спір, боротьбу формально рівноправних сторін — обвинувача та обвинуваченого, суд же є лише арбітром у їх спорі (змаганні).

Формально проти обвинуваченого виступає король (королева), обвинувач же, навіть якщо він є потерпілим від злочину, здійснює кримінальне переслідування від імені ко­рони. Основна турбота про збирання доказів, на підставі яких вирішується справа, по­кладається на сторони — обвинувача та обвинуваченого.

Право порушення кримінального переслідування та збирання доказів в Англії теоре­тично майже цілком належить приватним особам. Фактично ж у більшості випадків кримінальне переслідування порушується і здійснюється поліцією. Діяльність поліції в англійському кримінальному процесі вважається поза процесуальною, і всі факти, здо­буті нею, формально не визнаються доказами до тих пір, доки не будуть пред' явлені мировому судді (магістратові) й там закріплені. Це — так звана процедура перед суд­дями, котрі допитують, яка замінює собою процесуальну стадію попереднього розслі­дування й водночас є стадією віддання обвинуваченого до суду.

Попереднє розслідування провадять також коронери — посадові особи, призначувані радами графств або міст із числа адвокатів або лікарів, котрі здобули поряд з медич­ною освітою знання в галузі права. Коронер має право розпочинати розслідування з власної ініціативи й провадити необхідні слідчі дії (в тому числі й арешти) без санкції суду. Свідки під страхом кримінальної відповідальності зобов'язані з'явитися на ви­клик коронера й дати свідчення. Коронер має право припинити розслідування або його продовжити, скликавши журі. Результати коронерського розслідування оформлюються вердиктом присяжних, який є підставою для направлення справи на розгляд суду при­сяжних.

Органом публічного обвинувачення є дирекція публічних переслідувань, котра без­посередньо підпорядковується одному з членів уряду — генеральному атторнею. Осно­вне її завдання — підтримання обвинувачення у справах, які стосуються інтересів Ко­рони (особливо тяжкі і складні за характером злочин.

Обвинувальні повноваження надано й адміністративним відомствам у справах про злочини, які торкаються їх інтересів. Так, управління пошт переслідує винних у злочи­нах, передбачених законом про поштову службу, тощо.

Кримінальні справи в Англії розглядають такі суди: магістратські, Суд Корони, кри­мінальне відділення Апеляційного суду, Апеляційний комітет палати лордів.

Магістратські суди називають також судами малих сесій або судами сумарної юрисдикції. Вони розглядають кримінальні справи без участі присяжних. Крім того, вони проводять попереднє судове розслідування у справах, які суд повинен слухати з участю присяжних, перевіряючи при цьому достатність доказів і здійснюючи процеду­ру віддання до суду для передачі до Суду Корони.

Суд Корони — вищий кримінальний суд присяжних, котрий входить до Верховного суду. Справи в ньому розглядають окружні судді, рекордери та судді з відділення коро­лівської лави Високого суду. Призначення того чи іншого судді залежить від категорії кримінальної справи.

Кримінальне відділення Апеляційного суду розглядає апеляції на вироки та апеляцій­ні постанови Суду Корони.

Апеляційний комітет палати лордів — вища й остаточна апеляційна інстанція. Го­лова — лорд-канцлер. Судовий склад для розгляду справ — від трьох до п'яти лордів-суддів із числа довічних членів палати (професійних юристів).

Обвинуваченому дається право самому вирішувати, в якому суді має розглядатися його справа — магістратському чи суді присяжних.

Провадження у справах, які розглядаються в Суді Корони, починаються з подання мировому судді (магістратові) графства заяви про обвинувачення. Ця заява може бути подана особою, котрій відомі факти, про які вона повідомляє, незалежно від того, чи є ця особа потерпілою. Заява може бути зроблена в будь-якій формі, за винятком випад­ків, коли вимагається арешт правопорушника. У цьому випадку одразу ж подається письмова заява про обвинувачення, котра має бути підтверджена під присягою.

Обвинувачений може бути викликаний до суду трьома способами:

1. наказом про виклик (судовою повісткою), який надсилається або вручається об­винуваченому й містить наказ з' явитися до суду в певний час. Перш ніж видати судо­вий наказ, магістрат повинен пересвідчитись у тому, що він має на це право і у справі є достатньо доказів проти особи, названої в заяві про обвинувачення;

2. наказом про арешт, коли є достатньо підстав та одного лише виклику буде недос­татньо для забезпечення явки обвинуваченого. Цей наказ адресується поліції або — за певних обставин — приватним особам. У ньому міститься пропозиція арештувати об­винуваченого й доставити його до суду;

3. арешт без наказу, коли це дозволено законом. Арештованою може бути особа, котра раніше не засуджувалася, але скоїла такий злочин, за яким на підставі закону мо­же бути позбавлена волі на п' ять і більше років, а також будь-який злочин, покарання за який точно визначене законом, або ж замах на злочин однієї з цих категорій.

Попередній судовий розгляд (процедура перед суддями, котрі допитують) прова­диться магістратським судом стосовно будь-якого злочину, скоєного особою, виклика­ною або доставленою до суду. Попередній допит може мати місце й перед одним суд­дею. Засідання суду, на якому ведеться допит, закрите.

Суд (або один суддя) визначає, чи достатньо підстав для віддання обвинуваченого до суду, а також вирішує питання: яке обвинувачення він повинен висунути обвинуваче­ному; до якого місця знаходження Суду Корони має бути надіслана справа; чи слід бра­ти обвинуваченого під варту, чи можна залишити його на волі, віддавши на поруки; чи буде зроблено «попередження про алібі»?

Після віддання обвинуваченого до суду суддя повинен надіслати в суд, у якому слу­хатиметься справа, свідчення свідків та заяву обвинуваченого. Обвинувачений має пра­во за плату отримати копію протоколу свідчень.

Обвинувачений, щодо котрого складений обвинувальний акт (подається до Суду Корони проект обвинувального акту, який стає законним документом і перетворюється на обвинувальний акт лише тоді, коли його підписує відповідний чиновник Суду Коро­ни), повинен особисто з'явитися до суду для висунення йому обвинувачення. Якщо об­винувачений був відпущений на поруки, то він мусить з' явитися до суду й буде напра­влений у спеціальну камеру, щоб чекати там початку судового розгляду. У разі неявки обвинуваченого суд видає наказ про його арешт, проводить стягнення з його поручите­лів і подовжує на невизначений час зобов' язання обвинувачів та свідків щодо явки до

суду.

У процесі судового засідання у випадку, якщо обвинувачений визнав себе винним, адвокат обвинувачення коротко викладає факти й викликає поліцейського чиновника, котрий вів справу, для того, щоб той схарактеризував обвинуваченого та обставини справи. Потім захисник подає аргументи на користь пом' якшення покарання. Інколи його виступ підкріплюється свідченнями свідків і самого підсудного. Після цього під­судному надається можливість виступити перед судом, а потім виноситься вирок.

Якщо підсудний не визнав себе винним у висунутому обвинуваченні або в будь-якій його частині, то тим самим він визначив характер суперечки, яка виникла між ним і ко­роною. Ця суперечка має бути вирішена судом — малим журі з 12 присяжних засідате­лів, котре формується за відповідними правилами.

Вердикт присяжних оголошується у відкритому судовому засіданні у присутності всіх присяжних і підсудного. Він не є остаточним, оскільки суд може запропонувати присяжним переглянути його. Лише після того, як суддя схвалить вердикт і дасть клер­кові розпорядження занести його до протоколу, він вважається остаточним.

Після винесення обвинувального вердикту суддя постановляє вирок. Перед прого­лошенням вироку він надає можливість обвинувачеві та захиснику висловити свої мір­кування щодо міри покарання і знайомиться з довідкою поліції про наявність попере­дніх судимостей в обвинуваченого, його репутацію та обставини його життя. Під­судному надається можливість зробити всі заяви, які він бажає, в доповнення до про­мови захисника про пом' якшення вироку. Вироки в англійських судах не мотивуються.

Якщо присяжні винесуть виправдувальний вердикт, то суддя постановляє виправдаль-ний вирок, яким звільняє підсудного від обвинувачення і з-під варти.

У порядку сумарного (спрощеного) провадження розглядаються справи про малозна-чимі діяння, а якщо обвинувачений згоден, то й деякі справи про злочини, котрі пересліду­ються за обвинувальним актом. Як правило, розгляд справи в суді сумарної юрисдикції за­ймає всього кілька хвилин: ці суди розглядають до 98 відсотків кримінальних справ.

Сполучені Штати Америки. За своєю формою кримінальний процес США є обви­нувальним, або змагальним, як і в Англії. Порушувати кримінальне переслідування й підтримувати обвинувачення в суді може потерпілий від злочину. До їх послуг у США існують численні приватні розшукові бюро, які за плату проводять розшуки на користь того, хто до них звертається. У більшості випадків кримінальне переслідування у США порушується і здійснюється поліцією, федеральним бюро розслідувань (ФБР) та орга­нами атторнейської служби.

Основним органом розслідування є поліція, до складу котрої входять численні уста­нови, які створюються різними владами. Прийнято розрізняти поліцію федеральну, по­ліцію штатів та місцеву поліцію.

Федеральна поліція включає і ФБР. Воно підпорядковується міністрові юстиції (ге-нерал-атторнею) США. ФБР розслідує найнебезпечніші злочини, що переслідуються за федеральними законами. Характер діяльності інших федеральних органів розслідуван­ня в межах поліції визначений федеральним законодавством з урахуванням їх належності до тієї чи іншої галузі виконавчої влади.

Компетенція органів розслідування, які входять до структури поліції кожного зі штатів, визначається законодавством штатів, їх територіальна юрисдикція обмежена штатом. Начальник поліції підпорядковується губернаторові.

Компетенція федеральних органів розслідування й відповідних органів у штатах чіт­ко не розмежована, оскільки відповідальність за деякі злочини може бути передбачена і федеральним законом, і законом штату.

Атторней — особа, котра здійснює правозастосовчу діяльність від імені та в інте­ресах довірителя. Таким довірителем може бути, наприклад, федеральний уряд, уряд штату або орган місцевого самоврядування. Один із основних обов'язків атторнея — проведення розслідування порушень закону й висунення обвинувачення у криміналь­них справах.

Хоча в літературі термін «атторней» нерідко перекладається як «прокурор», стано­вище атторнея в системі органів влади, сфера діяльності та його повноваження значно більші, ніж у країнах, де існує інститут прокуратури. Він може виступати як адвокат у цивільній справі та обвинувач у кримінальній справі, як урядовий юрисконсульт з тех-ніко-юридичних питань і як радник із широких проблем політики тощо.

Органом розслідування в США, як і в Англії, є також коронер. Він встановлює при­чини смерті в тих випадках, коли вони не відомі або коли є підстави припускати, що смерть була насильною, проводить розслідування з участю присяжних, число яких встановлене процесуальним законодавством штатів. Висновки коронерського розсліду­вання називаються вердиктом. У ньому вказується, чи мало місце вбивство, яка медич­на причина смерті, коли, де і яким чином було скоєно вбивство, а також ім' я винного, якщо воно встановлене.

Цей вердикт не є актом віддання до суду. Відповідно до встановленого у штаті по­рядку, він направляється окружному атторнею, котрий складає обвинувальний акт і пе­редає його до органу віддання до суду — великого журі, якщо законом штату воно пе­редбачене, або безпосередньо до суду. Якщо велике журі відмовляється винести вердикт, справа проти обвинувачуваного припиняється. Після винесення несприятливо­го для обвинувачуваного вердикту йому офіційно повідомляють про висунуті обвину­вачення і про день суду.

Якщо обвинувачуваний незаможний, то судом йому призначається адвокат.

Органами розслідування в США є також різного роду комітети й комісії, створювані органами виконавчої влади (наприклад, комітет з розслідування організованої злочинності).

Формально вважається, що дані, зібрані органами розслідування, не мають доказо­вої ваги і призначені як матеріал для підтримання обвинувачення, а не для суду. Полі­цейські та співробітники ФБР виступають як свідки в суді з приводу виявлених ними обставин, а також подають суду заяви допитаних осіб. Після закінчення розслідування справа передається до суду. Потерпілий може звернутися до суду й безпосередньо.

Офіційно вважається, що процесуальною стадією розслідування кримінальної спра­ви є попереднє слухання справи в суді. Тому теоретично першим кроком кримінального процесу в США є доставка до мирового судді (магістрату) заарештованої за підозрою у скоєнні злочину особи для з'ясування питання про обґрунтованість порушення кримі­нального переслідування і про запобіжний захід. У разі, якщо обвинувачений відмовив­ся від попереднього розслідування (він має на це право), суддя висуває йому обвинува­чення й вирішує питання про те, відпустити його під заставу або взяти під варту. У протилежному випадку — суддя може надати обвинуваченому певний термін для за­прошення захисника та для виклику свідків.

Заслухавши свідчення й пояснення, суддя вирішує питання про те, чи достатньо підстав для притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності. Якщо таких підстав немає, він постановляє припинити справу, у протилежному випадку притягує обвинуваченого до кримінальної відповідальності і, якщо справа йому підсудна, в тому ж засіданні вирішує справу по суті й виносить вирок. Якщо справа йому не підсудна, нижчий суд направляє її до того суду, котрому вона підсудна.

Традиційною рисою американського кримінального судочинства є те, що підсудний має право на суд присяжних, якщо йому загрожує більше ніж 6-місячний термін ув' язнення. Журі присяжних у більшості американських штатів складається з 12 чоло­вік, відібраних із представників різних прошарків суспільства.

Процедура судового розгляду кримінальних справ детально розробляється законо­давством штатів і федерацією, а в деяких випадках випливає з прецедентів загального права.

Судове засідання починається з загальної інструкції, яку дає суддя присяжним; по­тім обидві сторони у процесі дають короткий виклад своєї позиції. Американське судо­чинство послідовно дотримується принципу змагальності. Суддя в основному залишає свободу дій за сторонами процесу. Останні ніби ведуть між собою боротьбу шляхом несподіваного представлення доказів, виклику свідків для допиту, а також мають право на перехресний допит. Основна увага в ході судового розгляду приділяється усним ви­ступам (свідків, експертів, прокурора, адвоката, обвинувачуваного тощо).

Однією з особливостей американського змагального процесу є те, що протягом усього судового розгляду діє презумпція невинності підсудного. Тягар доведення про­вини обвинувачуваного лежить на стороні обвинувача, який має переконати у своїй правоті колегію присяжних. При цьому велику роль відіграє правило про припусти­мість і неприпустимість доказів, встановлене за рішенням у справі Меппа (1961 р.), згід­но з яким забороняється використовувати в судовому процесі докази, отримані неза­конним шляхом.

Велику роль у розвитку правила припустимості доказів відіграли також рішення Верховного суду 60—70-х років: зокрема, у справі Міранди, про обов'язковість попе­редження обвинуваченого перед допитом про те, що він має право на мовчання, а також дати згоду на свідчення у присутності адвоката. Обвинувачуваний може зажадати ви­ключення будь-яких визнань, отриманих, приміром, шляхом незаконного стеження.

Заключною стадією кримінального процесу є рішення головного питання про вин­ність або невиннітість обвинувачуваного. Право вирішувати це питання належить журі присяжних, а не судді. У деяких штатах присяжні визначають не тільки винність обви­нувачуваного, але й міру покарання. Вердикт (вирок), що його виносить журі, має бути одноголосним. Якщо такої одноголосності не вдається досягти і суддя не може вплину­ти на позицію присяжних, то він визнає суд недійсним через відсутність одноголоснос­ті присяжних.

У більшості штатів винесення вироку здійснюється суддею. Суддя має велику сво­боду у виборі закону і, згідно з обставинам справи, — міри покарання. Для останніх де­сятиліть характерна тенденція до деякого скорочення свободи суддівського розсуду.

Лише невелика кількість кримінальних справ розглядається й вирішується на основі суду присяжних. Значна більшість справ у штатах розглядається суддею одноосібно у спрощеному порядку. Це так зване сумарне судочинство дозволяє розглядати справи без дотримання жорстких формальних правил, у прискореному порядку. Вирішальне значення по таких справах мають протоколи й рапорти поліції, а також свідчення самих поліцейських як свідків обвинувачення. Терміни покарання по таких справах не пере­вищують 5 років.