§2. Основні тенденції розвитку буржуазного права

Подальший розвиток буржуазних і капіталістичних відносин через поширення рин­ково-економічних зв' язків по всій земній кулі призвів до інтернаціоналізації не тільки економічного, а й правового життя. Однією з перших стала проявлятися тенденція по­долання колишньої самоізоляції правових систем різних країн, посилення їх взаємодії, інтеграції та створення світових правових сімей.

2.1. Становлення світових правових сімей

Взаємодія правових систем набуває різноманітних форм. Вона здійснювалася шляхом:

а) широкої рецепції (запозичення) цілих національних правових систем;

б) насильницького впровадження іноземного права;

в) трансплантації принципів права одних країн у правові системи інших країн.

Як відомо, певні умови для інтернаціоналізації права склалися вже в середні віки, але їх остаточне утворення пов' язане саме з процесом утвердження панування капіталі­зму в Англії і Франції, перетворенням їх у найбільші колоніальні держави світу. На цій базі виникають дві великі групи держав, правові системи яких склали т.зв. «правові сім'ї» або «правові системи світу» й дістали назви англосаксонської (острівної) та кон­тинентальної.

Англосаксонська (англо-американська) правова сім'я

Процес створення англосаксонської правової сім'ї тісно пов'язаний з колоніальною політикою. Оскільки зміст і форма англійського права були складними й недоступними для більш-менш широкого сприйняття в інших частинах світу, англосаксонська правова сім'я перетворилася у світову систему не в результаті рецепції, а шляхом транспланта­ції або насильницького впровадження основ англійського права в ході колоніальної експансії.

Трансплантації англійського права сприяли дві судові доктрини, які з'явилися на початкових стадіях англійської колоніальної експансії. Відповідно до першої з цих док­трин, англієць, котрий вирушає за кордон, «бере з собою» англійське право. Тим самим англійський суд так би мовити гарантував англійцеві, який знаходиться в англійських колоніях («за морями»), збереження всіх свобод і демократичних інститутів, що існува­ли в самій метрополії.

Відповідно до другої доктрини, сформульованої у 1693 р., у випадку освоєння анг­лійцями «незаселених» земель місцеве індійське й інше туземне населення не мало прийматися як «нецивілізоване». У цих колоніях вважалися чинними всі закони Англії. Термін «закони Англії» у колоніальній практиці включав у себе не тільки статути, але й «загальне право» і «право справедливості», тобто прецедентне право, що запроваджу­валися в судах, створюваних англійськими колоністами.

Уведення в дію положень англійського права в колоніях переселенців здійснювало­ся не тільки на основі зазначених судових доктрин, але й шляхом видання спеціальних королівських хартій, а також законів парламенту. Спеціальними актами англійське право було уведене в північноамериканських колоніях, пізніше поширилося на Канаду, Австралію, Нову Зеландію, Південну Африку, на базі яких згодом оформилися англій­ські домініони. Нормативними актами королів англійське право впроваджувалося «зго­ри» і в нових колоніях в Азії та в Океанії.

Як правило, англійці не знищували цілком у колоніях традиційне місцеве право (на­приклад, індуське, мусульманське, звичаєве), а визначали за допомогою англійського законодавства чи колоніальної влади межі його застосування. Це призвело до виник­нення своєрідних змішаних правових систем, що складалися з елементів англійського та місцевого права.

З певними застереженнями до країн з такою правовою системою можна віднести і Сполучені Штати Америки, право яких, при всіх його генетичних зв'язках і структурній подібності до англійського права, в ході історичного розвитку набуло своєрідних рис.

1. Воно не сприйняло деякі англійські судові рішення, що мали суто середньовічне походження (у галузі земельної власності, спадкування тощо). У той же час в амери­канському праві зародилося чимало нових прецедентів (наприклад, у праві корпорацій, договірному праві), орієнтованих на саморегулювальні сили в економіці. Прецедентне право США починає відігравати самостійну роль у системі загального права, тому ба­гато західних юристів вважають за необхідне розрізняти дві системи загального (пре-цедентного) права — англійську та американську.

2. Норми загального права в його буквальному, суто англійському розумінні, засто­совувались американськими судами в порівняно обмежених сферах (наприклад, при розгляді зобов' язань із заподіяння шкоди тощо). Але загальне право в широкому розу­мінні, як «право, створене суддями» зберігало важливе місце у правовій системі США. Воно виступало й виступає не стільки як сукупність прецедентів, скільки як своєрідний суддівський метод регулювання суспільних відносин, як особливий стиль юридичного мислення, для котрого притаманний високий ступінь правотворчої активності судів.

3. На відміну від англійського загального права, де діє суворе правило прецеденту, загальне право в США створювалось як гнучка і здатна до змін система. Суди федерації і штатів керувалися рішеннями, винесеними більш високою інстанцією, але не вважали себе зв' язаними у своїх власних рішеннях.

4. Казуальний характер права, що складається «від справи до справи», успадкований американським суспільством ще від колоніальної епохи, в США XIX—XX ст. проявив­ся значно сильніше, ніж в Англії — «родоначальниці» прецедентного права.

5. На відміну від Англії, в США загальне право не стало єдиним для всієї країни і має істотні відмінності по штатах. З формально-логічної точки зору загальне право в США ніколи не було загальним, оскільки воно застосовувалося в різних штатах дифе­ренційовано, по-різному конкретизувалося в судовій практиці.

Таким чином, англосаксонське право суттєво було доповнене американським, що в подальшому зумовило появу більш вдалої назви цієї правової сім' ї — англо-американської. При наявності певних особливостях їй притаманні такі риси:

• визнання верховенства права, а не закону. Для цієї системи не характерна наяв­ність кодифікацій як засобу галузевої організації правових норм. Останні виступають не стільки у вигляді загальної й абстрактної норми поведінки, скільки у способі вирі­шення судових позовів;

• важливе місце посідає прецедентне, суддівське право, для якого процесуальні моменти самого ведення судових справ (пред' явлення й оцінка доказів, заслуховування показань свідків тощо) нерідко мають більше значення, ніж з'ясування істини;

• право має процедурний і казуальний характер, а не законодавчий і системно-логічний;

• відмова від широкої рецепції римського права в цій системі як результат має без­ліч юридичних конструкцій і термінів;

• відсутній її розподіл на публічне і приватне право.