Джерела кримінального права Німеччина

Кримінальне законодавство. Основи правової системи Німеччини були закладені після створення в 1871 р. Германської імперії. Розробка єдиного для Німеччини кримі­нального законодавства підпорядковувалася завданню посилення влади буржуазії та юнкерства. З цією метою у травні 1871 р. як кримінальний кодекс Германської імперії набуло чинності Кримінальне уложення Північно-Германського союзу 1870 р., яке від­значалося порівняно високою юридичною технікою.

В основу проекту цього кодексу покладено Прусський кримінальний кодекс 1851 р. зі змінами. Кримінальний кодекс 1871 р. в основному відповідав теоретичним концеп­ціям класичної школи буржуазного кримінального права, декларуючи формально-демократичні принципи буржуазної законності й ретельно регламентуючи інститути Загальної та Особливої частин кримінального права. У ньому закріплено принцип, від­повідно до якого підлягали покаранню тільки діяння, недвозначно заборонені законом на момент їх скоєння.

Уложення складалося з трьох частин, перші дві з яких були присвячені загальним питанням кримінального права: розмежуванню злочинів, проступків і поліцейських по­рушень, кримінальної відповідальності, принципам покарання, замаху, співучасті тощо. Третя частина була присвячена конкретним видам злочинів та покарань і виконувала функцію особливої частини кодексу.

До встановлення фашистської диктатури в Німеччині не раз створювалися комісії з метою реформи КК 1871 року, котрі підготували вісім проектів нового кодексу, жоден з яких не був реалізований. Перші суттєві зміни КК почалися ще в епоху Веймарської республіки (1919—1933 рр.), коли були прийняті Закони про грошовий штраф 1921— 1924 рр., які відкрили шлях для широкого застосування цього виду покарання при при­значенні покарання за злочинне діяння. У 1923 р. був прийнятий Закон про відправлен­ня правосуддя по справах неповнолітніх, у 1933 р. уведена система заходів виправлення і безпеки.

З 1933 по 1945 рр. діяло націонал-соціалістичне кримінальне право, яке відзначало­ся крайньою реакційністю, властивою фашистській правовій політиці та ідеології. Се­ред законодавчих актів цього періоду слід назвати Указ «Проти зради германському народові і злочинних дій» 1933 р. (уведена смертна кара й каторжні роботи за політичні та загально — кримінальні діяння), Закон «Проти підступних посягань на державу й партію для захисту партійних форм одягу» (від 20 грудня 1934 р.), «Закон проти утво­рення нових партій» (від 14 липня 1933 р.), за яким особи, котрі прагнули утворити но­ву партію, підлягали ув' язненню на 3 роки, Закон «Про захист німецької крові та німець­кої гідності» (від 15 вересня 1935 р.).

Після розгрому фашизму в силу Потсдамських угод і постанов Союзної Контро­льної Ради, яка здійснювала верховну владу у країні в період її окупації, на всій те­риторії Німеччини скасовувалася дія кримінальних законів, прийнятих протягом 1933—1945 рр., натомість була відновлена дія кримінального кодексу в редакції до 1933 року.

Незабаром після утворення в 1949 р. Федеративної Республіки Німеччини почалася підготовка реформи КК 1871 р., спрямована на пристосування кримінального законо­давства до потреб розвитку країни. У прийнятій у 1949 р. Конституції ФРН містяться важливі кримінально-правові положення: наприклад, ст.102 Конституції скасувала страту, ст. 103 проголосила головною вимогою принцип законності («діяння підлягає покаранню, якщо його караність була встановлена законом до здійснення діяння»), установила «ніхто не може бути покараним за те саме діяння на підставі загального кримінального закону», ст.104 допускає позбавлення волі тільки на підставі криміналь­ного закону й за вироком суду.

За Конституцією, кримінальне право, а також норми щодо виконання покарань від­носяться до сфери конкуруючого законодавства: воно може походити як від республіки в цілому, так і від кожної з земель окремо. При цьому в разі, якщо федеральний законо­давець видав норми в тій чи іншій сфері кримінального права, то втрачають чинність норми законодавства земель; у тій же сфері, де відносини не врегульовані федеральним законодавством, чинними є норми законодавства земель.

Компетенція федерації визначається як «умовна»: законодавець втручається у ви­значених випадках, коли цього потребують інтереси необхідності регулювання того чи іншого питання на території всієї країни: а) коли це питання не може бути врегульоване законодавством земель досить ефективно; б) коли регулювання питань порушує інтере­си інших земель або федерації в цілому; в) коли врегулювання питань федеральним за­конодавством потрібне для збереження «правової або економічної єдності» ФРН. Ви­значення самої необхідності є прерогативою самого федерального законодавця.

З 1951 р. Бундестаг приступив до видання так званих законів про зміну криміна­льного права, що здебільшого стосуються Особливої частини КК і спрямовані на його загальну модернізацію, «розчищення» від застарілих положень тощо. Так, закон про зміну КК від 4 серпня 1953 р., привів до опублікування нової редакції КК від 25 серпня 1953 року, відколи з назви КК було вилучено «для Німецької імперії» й замінено на­звою «Кримінальний кодекс».

Для більш радикальних змін основних інститутів кримінального права, каральної політики, системи покарань та інших засобів репресії, у ФРН використовувалася інша правова форма — так звані закони про реформу кримінального права. З 1954 р. роз­горнулася робота утвореної Бундестагом комісії з підготовки «великої реформи» кри­мінального права. Комісія подала попередній, а згодом і офіційний проект нового КК (1962 р.), котрий відзначався крайньою реакційністю.

На противагу йому група професорів-криміналістів у 1966 р. подала «альтернатив­ний проект», що пропонував більш гнучку каральну політику й більш ліберальне тлу­мачення завдань кримінального законодавства (широке застосування умовної відмови від призначення покарання, ідеї ресоціалізації ув' язнених тощо). Створений у 1966 р. Спеціальний комітет Бундестагу з реформи кримінального права спробував знайти компроміс шляхом усунення найбільш реакційних положень проекту 1962 р. і прийняття деяких вимог авторів «альтернативного проекту», зокрема про розширення застосування умовного осуду та про формулювання окремих статтей, які відносяться до найважливіших правових інститутів.

У ряді законів про реформу кримінального права, прийнятих починаючи з 1969 р., була схвалена нова редакція Загальної частини Кримінального кодексу і внесені зміни до статей Особливої частини КК 1871 р., котра лишалася чинною. Необхідність приве­дення у відповідність двох різнорідних частин КК зумовила видання у 1974 р. вступно­го закону до КК, — найбільшого за обсягом з усіх раніше прийнятих у ФРН законів (нараховує 326 статей). У результаті реформи з 1 січня 1975 р. у ФРН став діяти Кримі­нальний кодекс, Загальна частина якого складена в 60-ті рр. ХХ ст., а Особливою час­тиною служать статті кодексу 1871 р., зі змінами, колишньою системою побудови, ну­мерацією. Можна сказати, що з прийняттям цієї редакції КК реформа Загальної частини КК у цілому була логічно завершена.

Реформування норм Особливої частини після 1975 р. продовжувалося й продовжу­ється дотепер. Найбільш суттєві зміни внесені Законом від 28 березня 1980 р. про зло­чинні діяння проти навколишнього середовища та про посадові злочинні діяння. Зако­ном від 13 квітня 1986 р. і від 15 травня 1986 р. КК доповнено новими нормами про господарські злочини. «Закон про захист потерпілих» від 18 грудня 1986 р. до переліку пом' якшувальних обставин увів поняття «відшкодування збитку» і «примирення з по­терпілим». Закон про адміністративні правопорушення від 19 вересня 1986 р. декримі-налізував частину дрібних злочинів у сфері шляхово-транспортних і майнових злочинів тощо. Усі ці та інші зміни й обумовили прийняття нової редакції КК від 10 березня

1987 року.

Після 1987 р. зміни в КК ФРН стосувалися насамперед питань, пов'язаних з новими видами злочинності. Законом від 9 червня 1989 р. у зв'язку з уведенням інституту голо­вного свідка при терористичних актах була посилена відповідальність за викрадення людини з метою вимагання викупу й захоплення заручників. 26-й Закон про зміну КК від 14 липня 1992 р. підсилив відповідальність за торгівлю людьми. Суттєві зміни від­булися у зв' язку з прийняттям «Закону про боротьбу з нелегальною торгівлею наркоти­ками й іншими формами прояву організованої злочинності» від 15 липня 1992 р. У таких складах діянь, як особливо тяжкий випадок крадіжки, зробленої бандою, при­ховування майна, здобутого злочинним шляхом, скоєне бандою у вигляді промислу і відмивання грошей. У результаті цього була значно посилена відповідальність за здійс­нення корисливих злочинних діянь бандою.

Цим же Законом уведено новелу до Загальної частини КК: до системи покарань був унесений новий вид покарання — майновий штраф. 27-й Закон про зміну КК від 23 лип­ня 1993 р. посилив відповідальність про розпусні дії стосовно до опікуваних осіб, у то­му числі дітей, вніс зміни щодо відповідальності за поширення порнографічних видань, у тому числі з зображенням порнографічного насильства над дітьми.

Чимало проблем виникло також у зв'язку з об'єднанням Німеччини в 1990 р., що було зумовлено насамперед розходженням у правових системах двох держав на тери­торії колишніх Східної й Західної Німеччини. Кримінальний кодекс ФРН у редакції від 10 березня 1987 р. з подальшими змінами набув чинності з 3 жовтня 1990 р. (з деякими винятками) на території нових федеральних земель (Бранденбург, Мекленбург — Пе­редня Померанія, Саксонія, Саксонія — Анхальт, Тюрінгія й колишня східна частина Берліну) на підставі «Договору про об'єднання» від 31 серпня 1990 року.

Новели до КК ФРН вносилися протягом 1994—1995 рр., а також у 1997 році Зако­нами про зміну КК та іншими законами, що містять кримінально-правові положення: «Закон про боротьбу зі злочинністю» (від 28 жовтня 1994 р.), 28-й «Закон про зміну КК» (від 13 січня 1994 р.) увів до Особливої частини КК норму про підкуп депутатів; 29-й Закон виключив кримінальну відповідальність за гомосексуальні дії. Закон від 6 червня 1995 р. щодо виконання Конвенції ООН з міжнародного морського права від 10 грудня 1982 р., а також Конвенції від 28 липня 1994 р. щодо здійснення частини XI Конвенції з міжнародного морського права вніс зміни до КК ФРН і встановив, що німецьке кримінальне право діє незалежно від права місця скоєння діяння стосовно подальших діянь, що відбуваються за кордоном, і т. ін.

На підставі Закону про інформаційну та комунікаційну службу від 22 липня 1997 р. як письмові матеріали за змістом КК стали розглядатися й носії інформації. На підставі 33-го Закону про зміну кримінального права від 1 липня 1997 р. були внесені зміни, які передбачають кримінальну відповідальність за злочини проти статевого самовизна­чення.

Суттєві зміни до КК ФРН внесені Законом про боротьбу з корупцією від 13 сер­пня 1997 р., що не тільки уточнив поняття посадової особи, але й змінив ряд норм Особливої частини. Так, цим Законом був доданий новий розділ про злочинні діян­ня проти конкурентів. У зв' язку з посиленням боротьби з корумпованими посадо­вими особами цим же законом були внесені зміни й до норм про посадові злочинні діяння.

Велике значення в реформуванні КК ФРН мали 6-й Закон з реформи кримінального права від 26 січня 1998 року і Закон про боротьбу з сексуальними деліктами й іншими небезпечними злочинними діяннями від 26 січня 1998 року, якими було покладено по­чаток всеосяжному реформуванню Особливої частини через гармонізацію меж пока­рання, посилення та модернізацію окремих груп складів злочинних діянь, посилення кримінально-правового захисту об' єктів, що підлягають найбільшій загрозі (наприклад, дітей) та декриміналізації окремих злочинних діянь.

Реформа КК Німеччини ще не завершена. Імовірно, що наступні зміни торкнуться насамперед складів Особливої частини, оскільки очевидно, що будь-який сучасний КК повинен відповідати вимогам розвитку суспільства і вчасно криміналізувати нові види небезпечних діянь. У зв' язку з цим має бути продовжена законодавча робота з криміна-лізації діянь, пов' язаних з організованою злочинністю, в тому числі з кримінальним нар-кобізнесом. Висловлюються пропозиції про уведення до КК Німеччини норм, котрі б мали на меті захист інтересів Європейського співтовариства. З урахуванням вимог роз­витку техніки передбачається уведення нових кримінально-правових норм у галузі комп' ютерної злочинності й охорони навколишнього середовища. Таким чином, більш ніж столітня реформа КК Німеччини, і насамперед її Особливої частини буде продов­жуватися й надалі. її головною метою прогресивні вчені вважають захист особистості та її основних прав і свобод від злочинних посягань з урахуванням принципів правової держави.

Додаткове кримінальне право. Додатковими вважаються всі закони (крім кримі­нального кодексу), що містять правові розпорядження, які ставлять певні дії під загрозу покарання. Такі кримінально-правові положення містяться в багатьох законах, число яких важко назвати навіть німецьким правознавцям. Ці закони здебільшого увібрали норми, які регулюють не кримінально-правові, а публічно-правові або цивільно-правові відносини (наприклад, у галузі економічного права — Закон про атомну енергію, Закон про федеральний банк, Закон про кредитні установи, у галузі охорони здоров' я — Фе­деральний закон про боротьбу з епідеміями) тощо.

До додаткового кримінального права належить також Закон про відправлення пра­восуддя у справах неповнолітніх від 4 серпня 1953 р. (у редакції від 11 січня 1974 року). Зазначений закон є своєрідним правовим актом, котрий містить норми кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого права, на яких будується відправлення правосуддя у справах неповнолітніх і молоді.

Ще одним важливим джерелом додаткового кримінального права є Закон про по­рушення громадського порядку від 24 травня 1968 р. (у редакції від 19 лютого 1987 р.), Закон про набуття чинності КК ФРН від 2 березня 1974 р. (у редакції від 16 червня 1995 р.), який містить ряд розпоряджень, що не увійшли до КК ФРН (наприклад, про предметну дію КК, про відповідність федерального й земельного кримінального права, про застосування окремих кримінально-правових розпоряджень, наприклад, про засто­сування кримінального права ФРН для діянь, скоєних на території НДР до об' єднання Німеччини).