3.2. Основні інститути кримінального права країн континентальної правової сім'ї Система злочинів

За весь період розвитку кримінального буржуазного законодавства у Франції так і не було сформовано законодавчого визначення злочинного діяння. Як і в переважній частині зарубіжних країн, французькі юристи в основу його визначення покладають тільки формальний критерій. У зв' язку з цим злочинне діяння кваліфікується ними як таке, що порушує закон, передбачено й карається кримінальним законом.

До класифікації злочинних діянь в історії кримінального законодавства Франції іс­нували різні підходи. Так, під упливом ідей просвітницько-гуманістичного напрямку у КК 1791 р. були закріплені положення, згідно з якими всі злочини могли мати своїм об' єктом тільки інтереси суспільства або інтереси особистості, з чого випливала й від­повідна класифікація злочинів.

Сприйнявши в цілому цей підхід, КК 1810 р. поділив злочинні діяння на три катего­рії: злочини, провини й порушення. Критерієм класифікації служила природа покарання, передбаченого за скоєння того або іншого діяння. Злочинне діяння визнавалося пору­шенням, провиною або злочином залежно від того, чим закон його карав: поліцейсь­ким, виправним або болісним і ганебним, тобто кримінальним покаранням. Отже, ко­декс використовував лише формальний критерій, визначаючи сутність злочинного діяння через призначуване за нього покарання.

Злочини та провини проти публічних справ були висунуті на перше місце за важли­вістю: це відповідало загальному уявленню про перевагу суспільного блага перед осо­бистим. У більшості випадків за них призначалася страта. У свою чергу, вони поділя­лися на три групи. До злочинів проти зовнішньої безпеки держави були віднесені: підняття зброї проти батьківщини, зносини з вороже налаштованими до Франції держа­вами і сприяння їм у «ворожнечі», будь-які дії, що могли спричинити збройні конфлік­ти. Особливу підставу цих злочинів склали зазіхання на внутрішню безпеку держави: замах на імператора або членів імператорської родини, змови з цією метою, спроба розв' язання громадянської війни тощо. За ці злочини також призначалася страта або інші тяжкі покарання.

До злочинів і провин проти конституції були віднесені, по-перше, посягання на ви­борчі права громадян (погрози під час виборів, фальсифікація результатів тощо), по-друге, численні посадові злочини (порушення прав громадян чиновниками, їх змова, нехтування адміністративними чи суддівськими обов' язками). Значна частина злочинів тут каралася ганебними покараннями, що мали виступати характеристикою громадсь­кого осуду злочинців.

Нарешті, до злочинів і провин проти публічного миру були віднесені фальшивомонет-ництво, підробка державних печаток, знаків оплати, банківських документів, виготов­лення помилкових офіційних документів, підробка приватних паперів та їх викорис­тання, хабарництво, зловживання владою тощо. Порушеннями громадського спокою вважалися різного роду критика влади, допущена в пасторських проповідях, посланнях; створення злочинних угруповань каралося дуже суворо.

Кримінальний кодекс Франції 1992 р. уперше встановив матеріальний критерій диференціації злочинних діянь — тяжкість діяння.

Іншим критерієм диференціації злочинних діянь служить те, чи скоєно злочинне ді­яння навмисно чи з необережності (поняття провини КК не містить). Відповідно до цього критерію, злочини — це тільки навмисні діяння, необережні й такі, що є кримі­нальними провинами. Провинами можуть бути й навмисні діяння, але такі, котрі мають меншу тяжкість, ніж злочини (як бачимо, діє перший критерій диференціації). Що сто­сується порушень, то для притягнення до відповідальності і призначення покарання до­статньо простого недотримання встановленого правила або порушення заборони, без будь-якого з' ясування форми провини особи.

Класифікація злочинних діянь має велике практичне значення, визначаючи систему покарань: кримінальних — для злочинів, виправних — для провин і «покарань, призна­чуваних за порушення» (поліцейських), — для порушень. Нею визначається можли­вість притягнення до кримінальної відповідальності при замаху та співучасті.

Замах на злочин звичайно караний, замах на провину — тільки у випадках, передба­чених законом, замах на порушення — ніколи. Співучасть карається при здійсненні злочинів і провин, при здійсненні порушень тільки тоді, коли це прямо передбачено по­становою виконавчих органів влади, що визначає «склад» порушень (поняття складу злочину невідоме французькому кримінальному праву).

Класифікація злочинних діянь має також значення для давності й реабілітації. Тер­міни давності залучення до кримінальної відповідальності та виконання покарання за­лежать від категорії діяння. Реабілітація як спеціальна процедура можлива тільки в га­лузі злочинів і провин.

На відміну від Франції, в Німеччині існує закріплене в КК ФРН формальне визначен­ня злочинного діяння: «протиправне діяння — тільки таке, яке містить склад злочину, пе­редбачений кримінальним законом». Але, як і у французькому законодавстві, на першому плані формальною ознакою злочину виступає заборонність діяння нормами права.

Щодо класифікації злочинів, то кодексом закріплюється розподіл усіх злочинних ді­янь на дві основні групи: злочини і провини. Злочинами є протиправні діяння, за котрі передбачено як мінімальне покарання позбавлення волі на термін не менше одного ро­ку або більш суворе покарання. Провини — це протиправні діяння, за які передбачено позбавлення волі на більш короткий термін або грошовий штраф. При цьому обтяжу­ючі або пом' якшувальні обставини, передбачені положеннями Загальної частини для особливо тяжких або менш тяжких випадків, не мають значення для цієї класифікації. Таким чином, критерієм класифікації є суто ознака — характер і розмір передбаченого у КК покарання. На відміну від французького кримінального права, така класифікація злочинних діянь у німецькому кримінальному праві ніяк не пов' язана з підсудністю.