Покарання у давньосхідному праві

Покаранню у Стародавньому Сході надавалось особливе значення. В Індії воно роз­глядалось як основний засіб управління. «Де покарання процвітає, — сказано в Законах Ману, — там піддані не обурюються».

Покарання відрізнялися жорстокістю, їх основною метою часто було залякування. Наприклад, широко застосовувалася кара на смерть. У Законах Хаммурапіі вона згаду­ється більш ніж у 30 випадках. Закони Ману, Кодекс Му-вана проводять відмінність між простою стратою (відрубування голови) і кваліфікованою. У Вавилоні, Індії, Китаї злочинців спалювали, топили, саджали на палю, закопували живцем у землю, розрізали на частини. Найсуворіші покарання були властиві Китаю, де смерть передбачалася в 200 випадках. В Індії ця міра покарання могла бути замінена в ряді випадків сплатою вищого штрафу — 1000 пан (середній штраф 500 пан, нижчий 250 пан), що ставило в нерівне правовое становище бідного і багатого злочинця. До брахманів смертна кара не застосовувалася, до неї прирівнювалася своєрідна цивільна смерть, пов' язана з публіч­ним оголенням, тавруванням, вигнанням з варни і країни. У Китаї також дозволялося відкупитись від кари на смерть.

Часто зустрічались покарання, які передбачали каліцтво: відрубування ноги, руки, відрізання носа, язика тощо. В Індії від такого покарання можна було відкупитися, сплативши певну торбу грошей. В іньському Китаї застосовувалося биття палицями, відрізання носа, підсмаження на вогні, відрубування руки, ноги, виколювання очей. В Уложенні Му-вана було виділено п' ять основних покарань, три «ісін» (відрізання но­са) — за 1000 різних провинностей; «фей син» (відрізання ніг) — за 500 провинностей; «чужин» (кастрація для чоловіків і перетворення в рабинь-затворниць жінок) — за 300 провинностей. Крім перерахованих, у кодексі ще вказані биття палицями, удари ба-тагом, відрізання вух тощо.

Практикувалося також таврування злочинців. Ще шаньсько-іньському Китаю, на­приклад, була відома особлива система символічних покарань («сян»), коли відрізання ноги замінювалося фарбуванням тушшю коліна, смертна страта — носінням полотня­ної сорочки та інші. Суспільство тим самим намагалося перевиховувати злочинця, ви­ставляючи його на загальне засудження і презирство. Пережитки символічних покарань зустрічалися і в період Чжоу, де за 1000 різного роду провинностей застосовувалося покарання «мо-сін» (клеймо тушшю на обличчі).

Покаранням також було обернення в рабство, конфіскація майна, заслання. У Китаї засуджених відправляли на важкі роботи в рудники, на будівництво різних споруд.

Часто карали не тільки винного, але і його родичів. У глибоку давнину винищувався весь рід злочинця. У циньському Китаї за державні злочини страчували не тільки зло­чинця, але і три покоління його родичів по лінії батька, матері і дружин. Страті таких злочинців передували всі інші покарання, спочатку татуювання, а потім забиття пали­цями. Тим злочинцям, хто наводив наклеп, лихословив, ображав, проклинав імперато­ра, відрізали язика.

Розповсюдженим видом покарання були грошові штрафи. Дуже часто зустрічалося відшкодування збитків. В Єгипті крадіжка храмового майна каралася штрафом у роз­мірі сторазової вартості краденого. В Індії кшатрій, вайш' я і шудра, що не мали мож­ливості відразу сплатити увесь штраф, повинні були його відробити. Брахман мав право виплачувати його поступово.

Тривалий час у давньосхідному праві зберігались пережитки родового ладу. Так, у Законах Хаммурапі передбачалася можливість самосуду. Злодія, якого піймали під час пожежі, наказувалося кинути у вогонь. Зберігався принцип колективної відповіда­льності общини. Якщо на її території траплялося пограбування і грабіжника не було встановлено, то відповідальність покладалась на общину в цілому. Багато статей Зако­нів Хаммурапі побудовано на принципі таліону — «око за око, зуб за зуб». Китайські правителі протягом тривалого часу безуспішно боролися з цим пережитком.

У всіх правових збірниках виразно проявився класовий характер покарання. В Індії покарання залежало від варни. За недозволені зносини з брахманкою кшатрій, напри­клад, карався штрафом, вайш' я — конфіскацією майна, а шудру чекала кара на смерть. У Законах Хаммурапі покарання визначалося кастовою приналежністю сторін. Якщо авілум виколе око авілуму, то вступав у дію принцип таліону, коли таке ушкодження заподіяне мушкенуму, винний сплачував штраф. У Китаї значні пільги було надано чи­новництву. За невелику провину чиновника понижували в ранзі, за більш серйозну — позбавляли посади, і тільки за такий злочин, як зрада, його чекала смертна кара.