Закони ману

(витяги) Глава І

31. Задля процвітання світів він (мається на увазі божественна суть — Пуруші — Л. Б.,С. Б.) створив із своїх вуст, рук, стегон і ступнів відповідно брахмана, кшатрія, вайшія і шудру.

88. Навчання, вивчення Вед, жертвопринесення для себе і жертвопринесення для інших, подання і отримання милостині він встановив для брахманів.

89. Охорону підданих, подання милостині, жертвопринесення, вивчення Вед і не­схильність до мирських утіх він вказав для кшатрія.

90. Пасіння тварин, а також подання милостині, жертвопринесення, вивчення Вед, торгівлю, лихварство і землеробство — для вайш'я.

91. Але тільки одне заняття Владика (Ману) вказав для шудри — смиренне служін­ня цим варнам.

96. Із живих, істот найкращими вважаються одухотворені, серед одухотворених — розумні, серед розумних — люди, серед людей — брахмани.

98. Лише народження брахмана — вічне здійснення дхарми (гідності, доброчиннос­ті. — Л. Б., С. Б.), адже він народжений для дхарми і визначений для ототожнення з Бхармою (Богом-Творцем).

100. Все, що існує у світі — власність брахмана; внаслідок зверхності народження тільки брахман має право на все це.

101. Брахман їсть тільки своє, носить — своє і дає — своє; адже інші люди існують завдяки милості брахмана.

Глава III

13. Для шудри призначена дружина шудрянка, для вайшія — шудрянка і своєї варни, для кшатрія — ті обидві і своєї варни, для брахмана — ті три, а також своєї варни.

Глава VII

8. Навіть якщо цар — дитина, він не повинен зневажатись, думаючи, що він тільки людина, оскільки він — велике божество з тілом людини.

65. Армія залежна від військового начальника, контроль над підданими — від армії, скарбниця і країна — від царя, мир і його протилежність — від посла.

95. Хто особисто захоплює колісницю, коня, слона, парасольку, гроші, зерно, тва­рин, жінок, все інше добро і недорого цінний метал — це його.

97. Нехай воїни віддадуть кращу частку царю — так сказано у Веді; не захоплене окремо повинно бути царем розподілене між всіма воїнами.

114. Підкору треба забез-печувати, розташувавши загін воїнів між двома селами, трьома, п' ятьма, а також сотнями сіл.

115. Треба призначити старосту для кожного села, керівника десяти сіл, керівника двадцяти і ста, а також керівника тисячі.

116. Сільський староста нехай сам повідомляє належним чином про злочини, вчи­нені у селі, керівнику десятьма селами, керівник десятьма — керівнику двадцятьма.

117. Керівник двадцятьма нехай все це повідомляє керівнику сотні, а керівник сотні сіл — особисто керівнику тисячі.

118. Те, що має бути дане царю жителями села щоденно: харчі, питво, паливо і т. ін. — нехай збирає сільський староста.

120. За їх діями у селах, а також за приватними справами, нехай наглядає особисто сановник царя — вірний і невтомний.

121. У кожному місті треба призначити одного, який думає про всі справи, високо­поважного за становищем, грізного на вигляд, що нагадує планету серед зірок.

133. Цар, навіть гинучи, нехай не бере подать із знавця Веди...

137. Нехай цар щорічно змушує простий люд, що живе у країні самостійним проми­слом, платити те, що називається податком.

138. Цар може змушувати виконувати роботу один день щомісяця ремісників усіх фахів і шудр, що живуть своєю працею.