3.2. Особливості суспільного ладу давньосхідних країн

Загальні закономірності розвитку давньосхідних багатоукладних суспільств не мо­жуть перекреслити конкретні особливості кожного з них. Ці особливості були пов' я-зані:

— із домінуючим положенням того або іншого укладу і різноманітними формами їх взаємодії;

— з особливостями їх соціальних і політичних інститутів;

— зі специфічними рисами їх культурно-цивілізаційного розвитку: особливостями побуту, світорозуміння людей, засобами релігійної орієнтації.

У Стародавньому Вавилоні, наприклад, значне царсько-храмове господарство співіснувало з дещо відокремленим общинно-приватним господарством, основою якого була праця вільних общинників-селян, які сплачували податок державі. У царсько-храмових господарствах використовувалася праця рабів і осіб, що знаходи­лися у тому або іншому ступені залежності, ряди яких поповнювалися за рахунок вільних хліборобів, що втрачали свою общинну ділянку. Наявність сильного царсь­ко-храмового господарства з відносно розвинутим ремеслом, яке широко здійсню­вало торгові операції за допомогою купців, послабляло податкову експлуатацію общинників-селян.

Деякі особливості виявилися й у соціально-класовій структурі давньовавилонського суспільства. У середовищі вільних людей виділялися дві групи. Перша — авілуми («людина», «син людини»), друга — мушкенуми, особи більш низького соціального статусу («падаючі ниць», тобто такі, які б'ють чолом, звертаються до царя з проханням про прийняття на службу).

До авілумів належали вищі царські службовці, що поряд із великими службови­ми наділами володіли ще й общинною землею. Мушкенум був царською служивою людиною нижчої категорії. Залежність мушкенумів, напевно, і визначалася тим, що вони не були нащадками «своїх» і не мали коренів в общині. Розходження між ци­ми соціальними групами особливо яскраво проявилися в нормах права, які регулю­вали різні суспільні відносини: охорони власного життя, здоров' я, честі і членів їх сімей.

Для торгівлі зерном, придбання відсутніх на їх землях корисних копалин, металу, а також каменю, лісу й інших будівельних матеріалів ще общини Шумеру й Аккаду ста­ли посилати в тривалі подорожі своїх торгових агентів, що одержали згодом назву та-мкар — тобто лихвар, кредитор, торговець, людина, пов'язана із торговою, лихварсь­кою діяльністю палацу. Будучи залежними, тамкари тим часом користувалися широкою свободою фінансово-торгової діяльності, укладали значні торгові угоди, об'єднували капітали, створювали торгові організації.

Залежнообов' язковим було і ремісниче виробництво, що розвивалося головним чи­ном у царському господарстві. Царськими доглядачами контролювалося не тільки ре­місниче виробництво, але і збут продукції. У Нововавилонському царстві практикува­лося навчання рабів кваліфікованому ремеслу. Але представники таких найважливіших ремесел, як ковалі, теслярі, броварники володіли тим або іншим рівнем самостійності, створювали фахові об' єднання та ін.

Ще більшою своєрідністю характеризувалася соціально-класова структура Старо­давньої Індії. Процес соціального розшарування давньоіндійського суспільства, що почався в надрах розрізнених племінних общин, призвів, на відміну від інших давньо-східних суспільств, не до формування класів (рабовласників і рабів), а до виникнення особливих станових груп — варн¹⁴, перші згадки про які можна знайти в самому ран­ньому творі ведичної літератури — Ригведі. Варн було чотири:

1. Брахмани (священнослужителі, жерці). Формуванню варни жрецької верхівки брахманів сприяла монополізація ними на визначеному етапі історичного розвитку від­правлення релігійних церемоній, знання ведичних гімнів.

2. Кшатрії (воїни, правителі). Ця особлива військова верхівка, військова аристокра­тія почала складатися в процесі завоювання аріями річкових долин у Північній Індії. До цієї категорії спочатку входили тільки арії, але в ході асиміляції завойованих племен варна кшатріїв поповнювалася і місцевими вождями, главами сильних родових груп, на що, зокрема, вказує існування в Стародавній Індії особливої категорії «вратія-кшатріїв», тобто кшатріїв за обітницею, а не за народженням.

3. Вайш'ї (хлібороби, ремісники). Назва третьої варни походить від слова «виш» — народ, плем' я, поселення. Це основна маса трудового люду, хліборобів і ремісників. Відокремленню кшатріїв від своїх одноплемінників — вайш 'їв — простолюдинів спри­яло уявлення, що кшатрії — повновладні розпорядники багатства, яке приносить війна, у тому числі і рабів-військовополонених.

4. Шудри (слуги). Члени цієї варни були представниками скорених аріями пле­мен. Вони займали найнижче становище серед варн. Шудри формально не були ра­бами, але вони повинні були обслуговувати зі смиренністю вищі, т. зв. «двічінаро-джені» варни.

На найнижчому щаблі серед вільних людей, але таких, що знаходились за межами варн, стояли так звані «недоторкані» — чандали й ін., народжені від змішаних шлюбів.

І на найнижчій ступені цієї складної ієрархічної градації знаходилися власне раби (даси), яких тривалий час ототожнювали із шудрами. Рабська праця в Стародавній Індії не була основою виробництва; рабство тут носило патріархальний характер.

Дещо іншою була соціально-класова структура давньоіндійських республік — ган. У ганах були раби, але основну масу працездатного населення складали хлібороби, се­ляни. Панівне положення займали кшатрії, їх знать — раджі. Брахмани тут не мали такого авторитету, як в інших частинах імперії (Маур'єв. — Л. Б., С. Б.). Відвідуючи гани, брахмани скаржилися, що до них ставляться без належної поваги. Становище громадян республіки залежало від того, чи належить він до кшатріїв. Усі, хто не нале­жали до цієї варни, перебували на нижчих суспільних щаблях. У цьому своєрідність суспільного ладу давньоіндійських республік.

¹⁴ До кінця I тис. до н. е. стародавня система варн видозмінилася. Варни стали дробитися і перетворюва­тися у вузькі фахові і майнові групи — із своїми інтересами, правилами поводження, навіть із своєю адміні­страцією, що діяла за цеховим принципом. Таких спадково замкнутих груп стало нараховуватися декілька сотень — вони одержали назву каст. Касти склалися в особливу ієрархію залежно від почесності або мало-почесності занять, якими займалися її члени. Існування цих станів є чи не найважливішою особливістю ін­дійського суспільства аж до Нового часу.

Таким чином, рабовласницькі відносини тут тісно перепліталися із станово-варновими, кастовими. Як в Індії, так і в інших країнах Стародавнього Сходу, рабство мало свої особливості. Це було рабство при ще не зжитих цілком общинних відноси­нах, при пануванні державної й общинної власності на землю. Крім того, воно ще не втратило деякі властиві патріархальному побуту риси.