1.5. Значення вивчення історії держави і права зарубіжних країн

Історію нерідко називають пам' яттю народу, вона є гігантською лабораторією сві­тового соціального досвіду. У нинішніх складних умовах становлення української дер­жави і права використання історичного досвіду зарубіжних країн може виявитися як ні­коли доречним. Чимало з сучасних проблем, у тому числі труднощі державно-правового розвитку — неврегульованість процесу здійснення державної влади; підне­сення і спад соціальної активності громадян, передчасні радощі й запізніле розчаруван­ня від непродуманих реформ, соціальна несправедливість, всесильна й непереможна бюрократія, правовий нігілізм тощо, ідуть з минулого. Розуміння цього є важливою умовою їх подолання.

Унаслідок своєї пізнавальної цінності, інформативності історія держави і права — дієвий інструмент формування історичної свідомості. Ця наука дає можливість не тіль­ки глибше зрозуміти державно-правові реалії сучасності, але й прогнозувати подаль­ший розвиток держави і права. Вона певною мірою озброює юристів, котрі працювати­муть у XXI ст., знаннями, що можуть допомогти в практичній діяльності з подальшого реформування державно-правових інститутів України передусім на основі демократи­зації економічного й політичного життя, в охороні прав громадян і т. д. Цим і зумовле­ний один із чинників значимості «Історії держави і права зарубіжних країн» для вищої юридичної освіти.

§2. Історія держави і права зарубіжних країн як навчальна дисципліна

Історія держави і права зарубіжних країн як навчальна дисципліна (навчальний предмет, курс) за своїм змістом, метою, завданнями, джерелами й літературою дещо відрізняється від науки історії держави і права зарубіжних країн.

2.1. Особливості історії держави і права зарубіжних країн як навчальної дисципліни

Навчальна дисципліна «Історія держави і права зарубіжних країн» має багато схо­жих рис з однойменною наукою, оскільки є концентрованим виразом змісту останньої. Водночас навчальна дисципліна, порівняно з наукою, має свої певні особливості.

По-перше, вона, як і наука, є також системою наукових знань про виникнення й роз­виток держави і права в зарубіжних країнах, але ж не в повному, а в концентрованому обсязі, який визначається відповідними документами з організації навчальної роботи. Згідно з ними на вивчення цієї дисципліни відводиться певна кількість годин (сьогодні за різними освітньо-професійними програмами це 162, 171, 190 годин), котрі у свою чергу розподіляються в певних пропорціях на аудиторні години й години самостійної роботи. При вирішенні питання, що з великого розмаїття наукових знань повинно пе­рейти у зміст навчального предмета, потрібно, на нашу думку, виходити з того, що по­внота і структурна впорядкованість змісту дисципліни, особливо такої «насиченої» конкретним матеріалом, як історія держави і права зарубіжних країн, не може ототож­нюватися з однойменною наукою. Структура та зміст навчальної дисципліни має фор­муватися не за логікою функціонування тієї чи іншої науки, а за логікою формування в тих, хто навчається, передусім професійних якостей. При цьому науковий матеріал не­обхідно використовувати з урахуванням завдань навчальної дисципліни, відповідності змісту навчання до пізнавальних можливостей тих, хто навчається, часових лімітів на­вчання, профілю підготовки спеціалістів.

По-друге, завдання дисциплін вужчі, ніж ті, що стоять перед наукою. Навчальна ди­сципліна націлена на те, щоб студенти, курсанти, слухачі накопичили певну суму знань з проблем виникнення, розвитку та функціонування державних і правових інститутів у зарубіжних країнах, виробили певні навички й уміння аналізу, оцінки фактів, подій та явищ минулого, їх використання в сучасних умовах. Тобто мета, завдання, котрі стоять перед дисципліною, мають передусім навчальний, дидактичний характер.

По-третє, наявність у навчальній дисципліні більш жорстких, ніж у науці, міждис­циплінарних зв' язків. Це випливає з того, що майбутній юрист повинен засвоїти знання з усіх предметів комплексно, а не окремо. Тому в структурно-логічній схемі викладан­ня дисциплін між ними передбачено взаємозв' язок і спадкоємність.

При визначенні змісту навчального матеріалу ми виходимо з наявності синхронного (горизонтального) взаємозв'язку історії держави і права зарубіжних країн передусім із двома навчальними дисциплінами: історією держави і права України й теорією дер­жави і права. Урахування цих взаємозв' язків дозволяє реалізувати принцип єдності на­ціонального й загальнолюдського при висвітленні спільного та особливого в процесах державотворення і правотворчості в різних країнах, з' ясувати об' єктивну роль своєї держави в контексті європейського та світового розвитку. Водночас використання зв' язків між цими двома історико-правовими дисциплінами допомагає уникнути повто­рів у навчанні. Зокрема, ми майже не розглядаємо державно-правові інститути Австрії, Росії та СРСР, коли у їх складі знаходились українські території. Що стосується теорії держави і права, то при всіх об'єктивно наявних відмінностях у підходах та методах вивчення державно-правових явищ, інститутів та установ у теорії і історії держави і права є багато спільного: 1) обидві ці дисципліни, акцентуючи увагу на минулому в розвитку держави і права, не залишають поза увагою й сьогодення; 2) приділяючи зна­чну увагу причинам та умовам зародження держави і права, вони в той же час центра­льне місце відводять закономірностям їх розвитку; 3) досліджуючи процес виникнення, становлення і розвитку держави і права в цілому, вони водночас тримають у полі зору і процес розвитку держави і права окремих країн.

Діахронний (вертикальний) взаємозв' язок історії держави і права зарубіжних країн з іншими навчальними курсами виявляється в тому, що вона є вихідною для галузевих юридичних дисциплін, оскільки висвітлює історичні підвалини тієї чи іншої галузі пра­ва, ознайомлює тих, хто навчається, з понятійно-категоріальним апаратом окремих її інститутів. У пропонованому нами навчальному курсі значна увага приділена пробле­мам становлення й розвитку таких галузей права, як державне (конституційне), цивіль­не та суміжні з ним галузі права, кримінальне право та процес.