Тема 6. Право країн античної цивілізації

§1. Право грецьких полісів

В епоху античності право досягло зрілості й досконалості не відразу. На ранніх ета­пах свого розвитку воно мало схожість з правовими системами країн Сходу. Розвиток права в Стародавній Греції здійснювався в межах окремих полісів, і рівень розвитку їх демократичних інститутів, в свою чергу, знаходив відображення й в праві.

1.1. Основні риси права Афін і Спарти

Затвердження полісної системи мало результатом активізацію правотворчої діяль­ності та її поступове звільнення від релігійно-міфологічної оболонки. На зміну неписа­ним звичаям, тлумачення яких нерідко довільно здійснювалося світською або жрець­кою аристократією, прийшов закон, який мав світський характер і був виражений звичайно в письмовій формі. Таким чином, право в античному світі, з' являється в своє­му чистому вигляді як авторитетний і обов' язковий регулювальник полісного життя, позбавлений будь-якої містичної або релігійної сили.

Але були й свої винятки, зокрема в Спарті, де звичаєве право залишалось перева­жаючим. Навіть закони, які за переказами приписуються Лікургу, мають усний харак­тер. Відсутність права приватної власності на землю, серйозні утиски в розвитку дого­вірних відносин, сім' я, яка була «заморожена» на стадії парного шлюбу, кримінальне право, норми якого не встановлювали міри покарання, а лише вказували на злочинні дії — все це свідчило про нерозвиненість права Стародавньої Спарти. Тому право Спа-рти характеризується значним збереженням в ньому залишків минулого, пережитків родового устрою.

У Афінському праві спочатку також діяло звичаєве право, яке і в подальшому продовжувало відігравати досить важливу роль. Але з часом воно поступилося місцем закону. Визнання законодавства, а не звичаю, як основної форми правотворчості, су­проводжувалося кодифікацією правових звичаїв, які склалися в архаїчну епоху.

Серед таких збірників, зокрема, Закони тирана Драконта в Афінах (біля 621 р. до н. е.), які були присвячені головним чином новій організації суду, покаранням за рі­зні порушення священного й суспільного укладу. Вони скасували будь-які привілеї, в тому числі родової знаті, в сфері кримінального покарання. Практично за будь-який злочин, зокрема, за крадіжку, навіть крадіжку овочів з городу, Драконт карав смертю. Коли Драконта спитали, чому він за велику частину злочинів призначив смертну кару, він, як говорять, відповів, що «дрібні злочини, на його думку, заслуговують цього по­карання, а для великих він не знайшов більшого»²⁵. Тільки за посягання на недоторкан­ність особи міг бути призначений штраф. Злочином вважалося нанесення образи не тільки самому потерпілому, але і всьому його роду, тому скарги в суд могли подавати як потерпілі, так і їх родичі. Закони передбачали можливість примирення злочинця з рідними убитого або з тим, кому було заподіяно збиток. Формою реалізації цієї можли­вості стала компенсація, вид і розміри якої встановлювалися угодою сторін (або в худо­бі, або в грошах) — вельми своєрідним інститутом додержавного афінського права.

²⁵ Цит. за: Омельченко О. А. Всеобщая государства и права: Т. 1. — С. 120.

За деякими даними, закони Драконта (за винятком покарань за вбивства й тяжкі злочини) були скасовані Солоном у процесі проведення ним всеосяжної кодифікації афінського права. Як зазначав Солон, життя суспільства повинно регулюватися правом і законами, прийнятими при загальній згоді. В грецьких містах-державах у громадян з дитячих років виховувалася повага й навіть шана як до законів, так і до встановлених в них полісних порядків.