1.3. Виникнення держави у Спарті

Іншим полісом, що значно вплинув на історію Стародавньої Греції, була Спарта. В основі виникнення держави в Спарті, яке відносять до VIII—VII ст. до н. е., лежали за­гальні закономірності розкладу первіснообщинного ладу. Але якщо в Афінах ці зако­номірності привели практично до майже повного відмирання родоплемінних відносин, то в Спарті процес виникнення держави відрізнявся суттєвими особливостями і су­проводжувався збереженням значних залишків родової організації.

Головною особливістю історичного розвитку Спарти було втручання в становлен­ня класового суспільства зовнішнього чинника насильницького характеру. Міграція племен на Балканському півострові, що почалася в XII ст. до н. е., супроводжувалася військовими зіткненнями між ними. Об' єднання завойовників — дорійських племен з місцевими ахейськими в долині Лаконії призвело до утворення спартанської общини і дозволило їй в VIII—VII ст. до н. е. розширити межі своїх володінь, поневолити насе­лення завойованої сусідньої області Мессенії і поставити в залежність населення, що жило на периферії завойованої території.

Завоювання сприяло виникненню спільної власності завойовників на землю — ос­новного в тих умовах засобу виробництва — і на рабів. Разом з нею відбулася і чітка класова диференціація — спартіати перетворилися в пануючий клас рабовласників, а підкорені жителі — в рабів або неповноправних громадян.

Організація соціальної влади у спартіатів була типовою для періоду розпаду пер­віснообщинного ладу: два родоплемінних вожді — архагети (як результат об'єднання дорійських і ахейських племен), рада старійшин, народні збори. Оскільки чисельність підкореного населення приблизно в 20 разів перевищувала чисельність завойовників, об'єктивно виникла потреба в організації політичної влади, яка б забезпечила пануван­ня верхівки спартіатів над масою поневолених.

Цього ж вимагала необхідність єднання спартіатів, збереження деяких елементів ро­доплемінної спільності, а також аграрний характер господарства Спарти, відома ізоля­ція території країни, замкненої гірськими хребтами, що перешкоджало розвитку зовні­шньої торгівлі і товарно-грошових відносин. Сукупність всіх цих обставин обумовила збереження значних елементів військової демократії і в умовах класового суспільства, що остаточно оформилося.

Соціальний і політичний устрій Спарти цього періоду було закріплено ретрою (до­говором), що приписується легендарному законодавцю Лікургу. Лікург, як історична особистість, ймовірно, не існував, час його реформ точно не встановлений. Вважається, що ретра відноситься до VIII — VII ст. до н. е., а остаточно «лікургів лад» склався до кінця VII — початку VI ст. до н. е. Ретра (можливо, їх було декілька) намагалася вирі­шити два основних завдання: а) забезпечити єдність спартіатів шляхом заборони майнового розшарування між ними; б) створити організацію їх спільного панування над завойованим населенням.

Монолітна соціальна структура пануючого класу, що перетворився в могутню вій­ськову організацію, сприяла швидкому піднесенню Спарти серед грецьких держав. До V ст. до н. е. вона встановила свою гегемонію майже над всім Пелопоннесом. Застій в соціально-економічному і політичному житті, духовне зубожіння зробили Спарту центром реакції в Греції. У цьому була її сила і в той же час її слабкість. У IV ст. до н. е. в спартанському суспільстві почалися незворотні процеси: відбувалася майнова ди­ференціація, розвивалися товарно-грошові відносини, колишній аскетичний спартансь­кий спосіб життя залишався в минулому. Масове розорення рядових спартіатів призве­ло до втрати ними земельних наділів і пов'язаних з ними повних прав. Єдність спартанської общини була зруйнована, її військова міць значно зменшилася — число повноправних спартіатів скоротилося, з'явилися найманці. Втрата в IV ст. до н. е. Мес-сенії, внаслідок македонського завоювання Греції, підірвала економічну основу Спар­танської держави.

В III ст. до н. е. на вимогу спартіатів, що розорилися, робилися спроби відновити старі порядки, але вони зазнали краху. Остаточно ослаблена Спарта, що роздиралася внутрішньою боротьбою, як і всі грецькі держави, в середині II ст. до н. е. підпала під владу Рима.