4.4. Східно-Римська (Ромейська) імперія

Західно-Римська імперія, старий Рим, припинив своє існування, але історія рабовла­сницької римської держави мала продовження, що можна, на нашу думку, розглядати як наступний етап її розвитку.

Цей етап пов'язаний з існуванням Східно-Римської (Ромейської) імперії, яка, на відміну від Західно-Римської імперії, що в V ст. потрапила під владу кочовиків і вар­варських племен, укріпила свою незалежність і самостійність. Були успішно відбиті на­вали вандалів і остготів. Багатству і стійкості імперії сприяли більш високий рівень розвитку торгівлі, ремесел у грецьких і малоазіатських володіннях, особливий характер сформованого аграрного ладу, де значне місце займало державне і церковне землеволо­діння.

У IV—V ст. Ромейська імперія зберігала успадковану від Римської імперії державну й адміністративну організацію практично без змін. Видозмінювався тільки військовий устрій: найважливіше місце зайняли племена кочовиків і слов' ян, які поселялись у при­кордонних областях імперії як федерати. З ними встановлювалися особливого роду союзи на умовах виконання військової служби. Це визначило надалі особливу організа­цію місцевого і військово-фінансового управління. Свого розквіту і найбільшої могут­ності Ромейська імперія досягла в правління імператора Юстиніана (528—565 рр.). Були здійснені великі зовнішні завоювання, під його владою опинилися Палестина, Єгипет, північне узбережжя Африки, Італія, південь Іспанії. Середземне море стало внутрішнім морем імперії. За часів правління Юстиніана були проведені важливі пра­вові й адміністративні реформи.

Держава цього періоду представляла централізовану монархію з деякими обме­женнями влади імператора, в якій склався досить розвинутий військово-бюрократич­ний апарат. Вона успадкувала, з тими або іншими особливостями, основні риси держав­них форм пізньоримської держави.

На чолі держави стояв імператор, спадкоємець влади римських цезарів. Він мав усю повноту законодавчої, судової і виконавчої влади і був верховним покровителем і захисником християнської церкви. Греко-православна церква відігравала величез­ну роль у зміцненні авторитету імператора. Вона розробила й освятила офіційну до­ктрину божественного походження імператорської влади і проповідувала єднання держави і церкви, духовної і світської влади. На відміну від католицької (західної), православна церква значно більшою мірою економічно і політично залежала від ім­ператора, була прямо підпорядкована йому. Юстиніан І, наприклад, нерідко пово­дився з вищими церковними ієрархами (єпископами і патріархами) як із своїми чи­новниками.

Влада імператора в IV—VII ст. не була абсолютною. При всій широті повноважень імператор був обмежений, по-перше, необхідністю відповідати «загальним законам» держави і, по-друге, відсутністю принципу успадкування престолу. Новий імператор обирався сенатом, «народом Константинополя» й армією. Роль останньої в обранні імператора неухильно падала.

Ще в IV ст. імператорським указом «народу Константинополя» — різноманітним соціальним прошаркам і угрупованням населення столиці, що збирались на константи­нопольському іподромі, було надано право висловлювати прохання і пред'являти імпе­ратору вимоги. На цій основі виникли особливі спортивно-політичні організації, так звані міські партії — діми. Соціальну опору двох найбільш значних дімів: венетів — («блакитних») і прасінів — («зелених») — складали різноманітні угрупування панівно­го класу. Перших підтримувала сенаторська і муніципальна аристократія, других — торгово-фінансова верхівка міст. У IV—VI ст. роль дімів у політичному житті була значною і ромейські імператори повинні були нерідко робити ставку у своїй політиці на одну з названих партій.

Іншим чинником, що стримував самовладдя імператора, була наявність особливого державного органу ромейської аристократії — константинопольського сенату, де мо­гли розглядатися будь-які справи держави. Його вплив забезпечувався самим складом сенату, до якого входила практично вся правляча верхівка панівного класу Ромейської імперії. Обговорення державних справ сенатом, а також його право брати участь в об­ранні нового імператора забезпечувало аристократії значне місце в управлінні справами імперії.

Саме тому ранньоромейські імператори, включаючи найбільш могутнього з них — Юстиніана I, визнавали в законодавчих актах необхідність «згоди великого сенату і народу». Це свідчить про сталість деяких політичних традицій, що зберігалися ще з ча­сів республіканської державності.

Після Юстиніана Ромейська імперія поступово приходила в занепад: була втрачена велика частина її володінь на Близькому Сході й в Малій Азії, змінювалася соціальна структура суспільства і стара державна організація. Через деякий час імперія змогла відродитися, але вже у вигляді нової за своїм типом та формою держави. На нашу дум­ку, саме цю державу слід приймати за феодальну Візантію, яка стала спадкоємницею Старого Риму і новим етапом в його історії.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Виконайте такі завдання:

Завдання 1. Продовжте роботу над складанням словника основних понять та те­рмінів з історії держави і права зарубіжних країн. Розкрийте зміст таких понять та тер­мінів:

Поняття (визначення)	Терміни
Право інтерцесії Принципат Домінат Тетрархія Християнство	Апелла, архагети, аристократія, асесори, гармости, герусія, гелі-ея, гопліти, декурії, докімасія, диктатор, диоцези, еділи, еккле-сія, ефеси, ефори, епіхейротонія, ісономія. ісегорія, консул, кон-систоріум, метрономи, криптії, квестори, імперіум, магістрати, претор, принцепс, провінція, раби-токсоти, префектури, полема-рхи, потестас, сенат, серви, стратег, цензори, центурії.

Завдання 2. Продовжте роботу над складанням хронологічної таблиці основних подій розвитку механізму та форми античних держав за запропонованою раніше фор-

мою.

Завдання 3. Використовуючи матеріал теми та документів № 1—2, складіть порі­вняльну таблицю: «Державний апарат античних республік» за приблизною схемою:

Держава	Назва державного органу	Функції	Джерела формування	Спільне, особливе

Завдання 4. Використовуючи матеріал теми та документів № 1—2, відобразіть форму держави античних країн за приблизною схемою:

Назва держави	Форма правління	Форма державного устрою	Форма політичного режиму

Перевірте себе

Завдання 1. Продовжте думку:

1 . Менша, ніж у країнах Стародавнього Сходу, значимість організаційно-гос- подарської функції античної держави була обумовлена

2. Посилення таких функцій держави, як:

• оборона країни і мирний контакт з іншими народами,

• захоплення чужих територій, управління завойованими територіями найбільший прояв мали в таких античних країнах, як , що було обумовлено

3. Знищення царської влади в державах античного світу було обумовлено

4. Екклесія, центуріатні, трибутні, куріатні коміції, апела — це

5. Функції виконавчої влади в Спарті, Афінах і Римі виконували

6. Призначення магістратів на посади в Стародавніх Афінах і Римі здійснювалось на принципах

4. Відмінність механізму формування і функцій Ради 500 (буле) в Афінах і Сенату в Римі полягає в тому, що

4. Відмінною рисою в реалізації принципу колегіальності в роботі афінських і рим­ських магістратів було

9. Поліцейські функції виконували в:

Стародавніх Афінах

Стародавньому Римі

10. Відправлення правосуддя було функцією в

Стародавній Спарті

Стародавньому Римі

Стародавніх Афінах

Завдання 2. Схарактеризуйте:

1. Функції держав античного світу, пояснити їх обумовленість.

2. Законодавчі органи, визначити їх спільні риси та особливості.

3. Виконавчі органи, визначити їх спільні риси та особливості.

4. Судові органи, визначити їх спільні риси та особливості.

5. Механізм формування і функціонування армії та поліції в країнах античного світу.

5. Різновиди античних республік, покажіть їх спільні риси та особливості.

6. Процес еволюції форми державно-територіального устрою Стародавнього Риму, його причини.

7. Процес еволюції форми державного правління у Стародавньому Римі.

Готуйтеся до вивчення матеріалу 6-ої теми

Завдання. Повторіть шкільний матеріал з «Основ правознавства» (9 кл.), а саме, що таке джерело права, закон, кодекс, кодифікація, конституція, галузь права, правовий інститут, норма права, правопорушення, злочин, покарання, судовий процес;

/Зр (¹—¹ Джерела

Документ № 1